Стаття 101. Переведення засуджених до позбавлення волі

324

325

1. Відповідно до статті, що коментується, засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені з ПКТ у звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання. Із даного правила є певний виняток. Так, у осіб, які відбувають покарання в приміщеннях камерного типу колоній максимального рівня безпеки за рішенням суду, винесеним за КК України 1960 р. (наприклад, 15 років позбавлення волі з відбуванням перших трьох років на тюремному ув'язненні), початок строку тюремного ув'язнення рахується від дати початку строку покарання, тому при призначенні одного чи двох років перебування в установі даного виду вказана категорія осіб фактично позбавлена пільги, передбаченої даною статтею, бо термін тюремного ув'язнення є меншим, ніж частина строку, котру слід відбути.

Правила, визначені у ч. 1 ст. 101 КВК України поширюються тільки на засуджених, які надійшли до колоній максимального рівня безпеки безпосередньо зі слідчих ізоляторів для відбування покарання. Не підпадають під дію ст. 101 КВК України особи, які були переведені до колоній максимального рівня безпеки на строк до трьох років включно за злісні порушення установленого порядку відбування покарання. Для цієї категорії засуджених строк тримання в колонії даного виду виступає у ролі разового стягнення (тобто, перебування в приміщенні камерного типу колонії максимального рівня безпеки, наприклад, протягом двох років), у зв'язку з чим повинен бути відбутий у повному обсязі.

У колоніях мінімального і середнього рівня безпеки засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені до діль-

ниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття частини строку покарання і з урахуванням тяжкості злочину, що визначено ч. 1 ст. 101 КВК. Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації особи, визначені ч. 2 ст. 101 КВК України.

Слід звернути увагу, що деякі категорії засуджених "випали" з даної статті. По-перше, це стосується осіб, засуджених вперше за злочин невеликої тяжкості; по-друге, засуджених за тяжкий злочин, вчинений з необережності, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Цю прогалину необхідно заповнити, виходячи з загального правила тлумачення всіх сумнівів на користь засудженого. Тому у першому випадку слід застосовувати положення підпункту 1 (тобто, необхідність відбуття не менше 1/4 строку покарання), а у другому - підпункту 2 (тобто відбуття не менше 1/3).

1. Закон встановлює дві обставини, за яких можлива зміна умов тримання засудженого: 1) відбуття визначеної частини строку покарання; 2) доведення засудженим певного ступеня виправлення, яка у даній статті визначена як "стає на шлях виправлення". При відсутності хоча б однієї з вказаних вимог, зміна умов тримання, передбачена у ст. 100 101 КВК України, є неможливою.
2. Як і будь-який інший, такий критерій як ступінь виправлення засудженого складається з певних компонентів і характерних ознак. Основною складовою, яка визначає ступінь виправлення, є поведінка засудженого та його ставлення до праці чи навчання (про поняття сумлінної поведінки та сумлінного ставлення до праці також дивись коментар до статті 67 КВК України).

Разом із тим, критерій "стає на шлях виправлення" означає, що поряд з позитивною оцінкою поведінки засудженого (нормальний хід відбування покарання, відсутність незнятих чи непогашених у встановленому порядку стягнень, сумлінне ставлення до праці та навчання, участь у диференційованих програмах виховного впливу) у адміністрації колонії не має повної впевненості у його виправленні, тому можливим є лише його переведення до структурної дільниці колонії з меншим обсягом обмежень.

Фактичні підстави, що обґрунтовують юридичний критерій "стає на шлях виправлення" відповідно до Методичних рекомендацій Державного департаменту України з питань виконання покарань щодо організації роботи, пов'язаної із забезпеченням прогресивної системи відбування покарання в кримінально-виконавчих установах складають: наявність обґрунтованих матеріалів з висновками адміністрації виправної колонії, спостережної комісії, інших державних органів і громадських організацій, що свідчать про: а) визнання засудженим своєї вини у вчиненому злочині ¹ каяття в цьому; недопущення на протязі року порушень встановленого порядку відбування покарання або дострокове зняття раніше накладеного стягнення, після якого пройшло не менше шести Місяців; відмова від негативних зв'язків к кримінальним оточен-

326

327

ням та впливу злочинної моралі; б) сумлінну і чесну працю, виконання норм виробітку та прагнення здобуття чи підвищення професійного та освітнього рівня; в) прийняття письмового зобов'язання щодо законослухняної поведінки.

1. Оскільки закон у якості одного з критеріїв оцінки виправлення вказує сумлінне ставлення до праці, то у характеристиках на засуджених в обов'язковому порядку повинні відображатися причини, з яких засуджений не працює в установі (особисте небажання або об'єктивна відсутність можливості працевлаштування).
2. Державний департамент України з питань виконання покарань рекомендує вивчення кандидатів для переведення до дільниці соціальної реабілітації, оцінку ступеня виправлення, підготовку матеріалів щодо можливості переведення до дільниці цього виду та розгляду їх на засіданні відповідної комісії колонії здійснювати у порядку, визначеному для заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. У зв'язку з цим необхідно звернути увагу, що ця рекомендація не стосується терміну такого розгляду. Слід пам'ятати, що закон не зобов'язує адміністрацію установи виконання покарань у той чи інший термін в обов'язковому порядку розглянути на комісії установи матеріали на засуджених, які відбули встановлену у даній статті частину строку покарання (на відміну від процедури розгляду питань, передбачених у ст. 81 82 КК України). Тому видається, що підставою винесення цих матеріалів на розгляд є не тільки і не стільки формальне відбуття частини строку, а наявність подання начальника відділення соціально-психологічної служби, яке має подаватися тільки на тих засуджених, які стають на шлях виправлення. До цього моменту розгляд питання про можливість зміни умов тримання на засіданнях комісії установи виконання покарань є недоцільним та суто формальним.
3. Після настання у засудженого формального права на переведення до дільниці соціальної реабілітації (відбуття частини строку покарання та доведення певного рівня виправлення), готуються наступні матеріали: а) клопотання-характеристика, підписана начальником відділення соціально-психологічної служби та погоджена з заступником начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи; б) індивідуальна програма соціально-виховної роботи; в) довідка про заохочення та стягнення; г) психологічна характеристика; д) опитувальний аркуш з пропозиціями першого заступника начальника колонії, заступника начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи, заступника начальника колонії з працевикористання, заступника начальника колонії з комунально-побутового та інтендантського забезпечення, начальника відділу нагляду та безпеки, начальника оперативного відділу, начальника медичної частини та начальника відділу

по контролю за виконанням судових рішень; є) медична довідка про стан здоров'я, наявність незакінченого курсу лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу або результати цього лікування, наявність чи відсутність алкогольної, наркотичної та токсикологічної залежності. У довідці обов'язково робиться висновок про здатність засудженого перебувати у дільниці соціальної реабілітації; ж) заява засудженого з проханням про переведення його для відбування покарання до дільниці соціальної реабілітації та письмове зобов'язання щодо законослухняної поведінки; з) інші документи, які мають значення для об'єктивного вирішення питання.

7. При прийнятті рішення про переведення засудженого до дільниці соціальної реабілітації рекомендується приділяти особливу увагу наступним чинникам: 1) ступінь небезпечності засудженого, його наміри на подальше відбування покарання, можливість самостійно дотримуватись вимог режиму в умовах відсутності ізоляції та обмеженого нагляду; 2) наявності даних, що свідчать про можливість або наміри вчинення втечі (перебував у розшуку під час слідства, дезертирував зі Збройних Сил тощо); 3) ступінь алкогольної, наркотичної або токсикологічної залежності; 4) ставлення до праці, наявність робочої спеціальності, кваліфікація; 5) стан здоров'я та працездатність засудженого; 6) соціальне оточення засудженого, сімейний стан та родинні зв'язки; 7) віддаленість дільниці соціальної реабілітації від місця проживання засудженого та вірогідність впливу цього чинника на його поведінку.