HIMARS проти російського "Торнадо-С": яка система небезпечніша

Американська реактивна система залпового вогню HIMARS та її російський аналог "Торнадо-С" належать до найсучасніших засобів далекобійної артилерії, однак створювалися відповідно до різних військових концепцій. Про це пише вилання Interesting Engineering.

Як розповідає автор матеріалу, обидві установки належать до класу реактивних систем залпового вогню та призначені для ураження командних пунктів, логістичних центрів, місць зосередження військ та інших важливих цілей у глибокому тилу противника.

Водночас американська M142 HIMARS робить ставку на швидке розгортання, високу мобільність і точність ударів. "Замість того щоб придушувати цілі просто великою кількістю вогню, HIMARS зосереджується на завданні точних ударів і швидкій зміні позиції, щоб уникнути контрбатарейного вогню", - йдеться у публікації.

Натомість російська "Торнадо-С" є модернізацією радянської БМ-30 "Смерч". Вона отримала сучасні системи управління вогнем і керовані реактивні снаряди, але зберегла орієнтацію на потужні залпи та підтримку масштабних наземних операцій.

Автор зазначає, що "Торнадо-С" має 12 готових до запуску 300-мм ракет, тоді як HIMARS використовує транспортно-пусковий контейнер із шістьма 227-мм реактивними снарядами. Формально це забезпечує російській системі більшу масу залпу.

Втім, перевагою HIMARS є модульна конструкція пускової установки. Залежно від завдання вона може використовувати керовані ракети GMLRS, ракети Precision Strike Missile або тактичну балістичну ракету ATACMS без зміни самої машини.

Окрему увагу в матеріалі приділено мобільності американської системи. "Її колісне шасі, компактні розміри та система перезаряджання за допомогою змінних контейнерів дозволяють екіпажу здійснити залп і змінити позицію за лічені хвилини", - йдеться у публкації.

Крім того, заміна всього контейнера з боєприпасами значно скорочує час перезаряджання.

Своєю чергою "Торнадо-С" потребує індивідуального перезарядження кожної ракети за допомогою спеціальної машини забезпечення, що займає більше часу, але дозволяє працювати з більшим боєкомплектом.

Як зазначає видання, повномасштабна війна в Україні продемонструвала сильні сторони обох систем, але водночас підтвердила, що ефективність реактивної артилерії безпосередньо залежить від якості розвідки та системи наведення.

HIMARS здобула широку славу завдяки високоточним ударам по складах боєприпасів, мостах, логістичних вузлах і командних пунктах далеко за лінією фронту. "Торнадо-С" також активно застосовується російськими військами для ударів на великій глибині, а аналітики вважають її суттєвим кроком уперед порівняно зі старішою системою "Смерч".

"У сучасних конфліктах, які дедалі більше покладаються на безпілотники, супутники та розвідку поля бою в режимі реального часу, ефективність будь-якої із систем залежить не менше від мережі цілевказання, ніж від самої пускової установки", - резюмує автор публікації.

Як писав УНІАН, у 1975 році СРСР провів унікальний експеримент, встановивши 23‑мм гармату на космічну станцію "Салют‑3" та дистанційно випробувавши її після відльоту екіпажу.

Зброя мала захищати станцію від можливого захоплення, але виявилася малоефективною через необхідність розвертати всю станцію для наведення та сильну віддачу. Це був єдиний підтверджений випадок пострілу з гармати на орбіті, який залишався засекреченим багато років.