Жираф "сів у шпагат", щоб напитися води (відео)

Рано вранці неподалік від Етоші в Намібії жирафи (Giraffa giraffa) безшумно наблизилися до води. Самці стояв зовсім поруч, а самка озиралася, перш ніж вирішити, що вже можна пити. Про це пише discoverwildlife.

Зазначається, що ця надзвичайно довга шия дозволяє жирафам добувати корм високо над землею, недоступною для більшості інших травоїдних. Але є один нюанс. Незважаючи на те, що у жирафа найдовша шия серед усіх нині живих тварин, вона все ж занадто коротка, щоб дістати до землі, незважаючи на свої надзвичайно довгі ноги.

Тому, щоб напитися, ця південна жирафа повинна широко розставити передні ноги й опустити голову до води.

"Це незручне положення - і вразливе в ландшафті, де хижаки шукають собі наступну здобич. Тварина, чудово пристосована до того, щоб добувати корм на висоті кількох метрів над землею, тимчасово жертвує частиною висоти, огляду та рухливості, які допомагають їй залишатися в безпеці, просто щоб напитися", - йдеться у статті.

Цікаво, що самці жирафів часто темніють у міру дорослішання, хоча колір - це не просто показник віку; дуже темні самці можуть також сигналізувати про конкурентний або соціальний статус.

Жирафу у вертикальному положенні необхідний кров'яний тиск понад 200 мм рт. ст. для підтримання кровотоку до самого мозку. Щоб напитися, він опускає голову приблизно на 3–5 метрів.

Відзначається, що серцево-судинна фізіологія жирафів вражає. Зміни судинного опору, частоти серцевих скорочень, венозного тиску та роботи клапанів у кровоносних судинах допомагають підтримувати кровотік до мозку. Навіть ковтання може відігравати свою роль: проходження води по стравоходу може стискати яремні вени, допомагаючи відновити кров’яний тиск під час пиття жирафа.

Зображення жирафа, що п’є воду, виглядає спокійним. Але з фізіологічної, еволюційної точки зору та з точки зору ризику хижацтва відбувається неймовірно багато всього.

Тривалість життя білки залежить від її виду, а також від інших факторів. Східні сірі білки, одні з найпоширеніших тварин на присадибних ділянках у країні, живуть близько шести років. За умови стабільного доступу до їжі, укриття та води вони можуть прожити до 12 років.