Чи існує «плесо» у водному кодексі і чи можна розробляти землеустрій на плесо? ( справа №160/27036/25 (суддя Єфанова Ольга Володимирівна)

Правові суперечки щодо статусу водойм, збереження прибережних захисних смуг та захисту природоохоронних територій від забудови - залишаються серед найгостріших у судовій практиці із будівництва. Яскравим прикладом судового контролю за дотриманням принципу законності органами місцевого самоврядування стало рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 у справі 160/27036/25 (суддя Єфанова Ольга Володимирівна).

Обставини справи:

22.12.21 рішенням Дніпровської міської ради 260/14 затверджено «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» в районі вул. Широка в м. Дніпро Дніпровської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області».

Обґрунтування позову

Послідовні спроби Дніпровської міської ради змінити юридичний та гідрологічний статус водного об'єкта озеро Московське (після перейменування Ломівське), на «плесо», «канал». Така зміна має принципове значення для забудови берега озера, оскільки, для:

• озера нормативний розмір прибережної захисної смуги згідно зі ст. 88 Водного кодексу та ст. 60 Земельного кодексу становить 100 метрів;
• каналів або непередбачених понятійним апаратом закону термінів (наприклад «плесо») діють зовсім інші режими (наприклад, смуга відведення 1 метр) або виникає правова невизначеність.

У позові було підкреслено, що поняття «плесо» відсутнє у вичерпному переліку водних об'єктів ст. 1 Водного кодексу. Крім того, оскаржуване рішення фактично повторило правову конструкцію попереднього скасованого рішення міськради (щодо «розширеного плеса ДПК»), яке вже було визнано протиправним постановою Верховного Суду від 06.02.2025 у справі 160/7238/22.

Аргументи відповідача (Дніпровської міської ради)

У відзиві та додаткових поясненнях було зазначено, що міська рада заперечує проти позову, наголошуючи:

1. Відсутність порушеного права: оскаржуване рішення має лише «намірний» характер і безпосередньо не встановлює меж, а лише надає дозвіл на розробку документації.
2. Штучне походження водойми: спірний об'єкт є частиною дренажно-паводкового каналу, а тому до нього має застосовуватися режим смуги відведення, а не прибережної захисної смуги.
3. Записи в кадастрах: внесення відомостей до Державного водного кадастру та Державного реєстру географічних назв зі статусом «канал».
4. Неурегульованість статусу Смарагдової мережі: За твердженням ради, в Україні відсутній окремий закодавчий механізм безпосередньої реалізації режиму використання таких територій без спеціального підзаконного акта.

Правова позиція суду

Дніпропетровський окружний адміністративний суд повністю задовольнив позовні вимоги, скасувавши оскаржуване рішення міськради № 219/64. Ключові висновки рішення суду ґрунтуються на таких позиціях:

1. Вичерпний перелік видів водних об'єктів у законі

Згідно зі ст. 1 Водного кодексу перелік видів водних об'єктів є закритим та вичерпним (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт). Термін «плесо» описує лише морфологічну ділянку водотоку, а не є самостійним видом водного об'єкта. Орган місцевого самоврядування не має повноважень розширювати визначений законом перелік або змінювати вид об'єкта.

2. Принцип законності при розробленні землеупорядної документації

Спираючись на релевантну практику Верховного Суду (постанови від 06.02.2025 у справі № 160/7238/22 та від 17.06.2026 у справі № 199/66/23), суд вказав: проєкт землеустрою не може розроблятися на об'єкт, який не передбачений жодним нормативно-правовим актом. Надання дозволу на розробку документації щодо об'єкта, невідомого закону, прямо суперечить ст. 19 Конституції України.

3. Деколонізаційні підстави перейменування не змінюють правовий статус

Суд установив преюдиційну обставину: перейменування топоніма з «Озеро Московське» на «Плесо Ломівське» у 2022 році відбулося міською радою на підставі її рішення виключно з підстав дерусифікації/деколонізації, а не через зміну гідрологічних чи природних характеристик водойми. Зміна власної назви не повинна тягнути за собою підміну родового поняття виду об'єкта.

4. Прибережна захисна смуга існує в силу закону

Відсутність розробленого та затвердженого проєкту землеустрою не означає відсутності самої прибережної захисної смуги. У таких випадках нормативні розміри захисних смуг визначаються імперативно безпосередньо ст. 88 Водного кодексу залежно від фактичного виду водойми.

5. Природоохоронний статус та Смарагдова мережа

Суд відхилив доводи міськради про відсутність регулювання щодо Смарагдової мережі, пославшись на нормативні роз'яснення та постанову КМУ від 01.09.2021 №926 (у редакції від 31.12.2024 №1557). Об'єкти екомережі та території Смарагдової мережі віднесені до природоохоронних територій, що є обов'язковими вихідними даними під час планування територій.

6. Рішення ухвалене без урахування вихідних даних про водний об`єкт

Такі вихідні данні мають ключове значення, зокрема без них ухвалення спірного рішення є необґрунтованим. Більш ого, потребу в отриманні вихідних даних відповідач визнав у пункті 4 цього ж рішення.

Контекст та поточний стан справи

Дана справа є важливою ланкою у тривалій судовій історії щодо захисту екологічного стану водних ресурсів та земель водного фонду у лівобережній частині міста Дніпра (АНД район).

Слід зауважити, що наразі крапку у цій справі ще не поставлено, скільки рішення оскаржується в апеляційному порядку і воно не набрало законної сили. Тому, остаточну правову оцінку дії міської ради наддасть апеляційний адміністративний суд.

Апеляційні скарги було подано:

• відповідачем по справі: Дніпровська міська рада;
• особою, яка не брала участі по справі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Балівська виробничо будівельна компанія» (код ЄДРПОУ 43308160), оскільки останнє орендує спірну землю з кадастровим номером 1210100000:01:496:0028 та планує збудувати на спірній землі багатоквартирний житловий комплекс «Новели»;
• особою, яка не брала участі по справі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріверсайд.» (код ЄДРПОУ 44683286), оскільки останнє є власником земельних ділянок 1210100000:01:496:0118, 1210100000:01:496:0119, 1210100000:01:496:0120, 1210100000:01:496:0121, 1210100000:01:496:0122, 1210100000:01:496:0123, 1210100000:01:496:0124, 1210100000:01:496:0125, 1210100000:01:496:0126, 1210100000:01:496:0127, 1210100000:01:496:0128, 1210100000:01:496:0129 та 1210100000:01:496:0130 та які надалі були сформовано у ділянки: 1210100000:01:496:0133, 1210100000:01:496:0135, 1210100000:01:496:0136, 1210100000:01:496:0137, 1210100000:01:496:0141, 1210100000:01:496:0142, 1210100000:01:496:0143, 1210100000:01:496:0144, 1210100000:01:496:0145, 1210100000:01:496:0146, 1210100000:01:496:0147, 1210100000:01:496:0148, 1210100000:01:496:0149, 1210100000:01:496:0150, 1210100000:01:496:0151, 1210100000:01:496:0152, 1210100000:01:496:0153, 1210100000:01:496:0154, 1210100000:01:496:0155, 1210100000:01:496:0156, 1210100000:01:496:0157. На вказаних ділянках проводиться будівництво новаторського котеджного комплексу «Concept Riviera» на 6 індивідуальних резиденцій та 61 котедж формату town-house.

Більше у телеграм каналі: «Будівництво Фрунзенський м. Дніпро озеро Ломівське»

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокуСправа №160/27036/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:

«Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 19.03.25 №219/64 «Про визначення розмірів та встановлення меж водоохоронної зони і прибережної смуги плеса Ломівського (Амур-Нижньодніпровський район)».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що протягом тривалого часу здійснюються послідовні спроби змінити найменування та вид водного об`єкта - озера Московського в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра - на «ДПК», «плесо», «канал» тощо, метою чого, на переконання позивача, є зменшення прибережної захисної смуги цього водного об`єкта та подальше використання вивільненої у такий спосіб землі під житлову забудову. Оскаржуване рішення, вважає позивач, є черговим кроком у цьому напрямі, оскільки ним запускається процедура розроблення документації із землеустрою щодо об`єкта, найменованого «плесо Ломівське», тобто щодо об`єкта, який Водним кодексом України не передбачений.

Позивач наголошує, що аналогічне за спрямуванням рішення Дніпровської міської ради від 22.12.2021 № 260/14 «Про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої» вже було предметом судового контролю і постановою Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 160/7238/22 визнано протиправним та скасовано. У позовній заяві дослівно наведено пункти 23, 26, 27, 28 і 29 цієї постанови, зокрема висновок про те, що оскільки ані Водний кодекс України, ані жодний інший національний нормативний акт не містять поняття «розширене плесо ДПК», розроблення Дніпровською міською радою проєктної документації на об`єкт, не передбачений національним законодавством, є порушенням принципу законності, а проєкт землеустрою не може розроблятися на об`єкт, який не передбачений жодним нормативним актом.

Порушеннями, які позивач вбачає в оскаржуваному рішенні, є: у рішенні відсутня будь-яка інформація про озеро Московське; протиправно зазначено про «плесо Ломівське», хоча Водний кодекс України не містить у собі такого водного об`єкта, як «плесо»; рішення не відповідає генеральному плану міста. На підтвердження позивач посилається на рішення органу місцевого самоврядування та детальні плани території 2018, 2020 і 2024 років, зазначаючи при цьому, що «плесо Ломівське» вперше з`явилося саме в детальному плані території 2024 року, а разом з його появою з містобудівної документації зникли озеро Московське та канал Лівобережний.

Також позивач зазначає про відсутність у рішенні № 219/64 мотивувальної частини, окрім загального посилання на статті 58 59 60 63 Земельного кодексу України, статті 87 88 Водного кодексу України, постанову Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів та меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» і на лист департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 17.02.2025 вх. № 8/925, та зазначає, що єдиним фактичним мотивом акта названо викладену в цьому листі тезу про нібито неврегульованість питання однозначного тлумачення щодо визначення та встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг. На переконання позивача, стаття 88 Водного кодексу України і стаття 60 Земельного кодексу України однозначно врегульовують це питання, а тому наведена підстава є неспроможною; з посиланням на частину другу статті 3, частину третю статті 8, частину першу і пункт 1 частини шостої статті 72 та частину третю статті 85 Закону України «Про адміністративну процедуру» позивач доводить, що негативний для особи адміністративний акт має бути мотивованим, а відсутність мотивувальної частини є самостійною підставою для його скасування.

Позивач також посилається на те, що в опорному плані до детального плану території, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 24.02.2021 № 326/4, а також у графічних матеріалах рішення Дніпровської міської ради від 28.04.2010 № 73/56 чітко прослідковується наявність саме озера Московського, дренажно-паводкового каналу Лівобережного, який оконтурює спірну земельну ділянку, та заболочених ділянок, тоді як «плесо Ломівське» у цих матеріалах відсутнє. Відсутність «плеса Ломівського» у генеральному плані міста позивач кваліфікує як невідповідність містобудівної документації генеральному плану і посилається при цьому на постанови Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 466/1264/18 та від 11.01.2022 у справі № 814/296/17.

Щодо походження відомостей державного водного кадастру позивач наводить витяг з постанови Дніпровського апеляційного суду від 05.08.2025 у справі № 199/66/23, згідно з яким відомості про статус водного об`єкта внесено Державним агентством водних ресурсів України на підставі копій документів, наданих приватною особою, а саме рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03.09.2024 та постанови Дніпровського апеляційного суду від 10.12.2024 у справі № 199/78/23, науково-експертного висновку Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 21.09.2023, науково-експертного висновку Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського ДСНС України від 14.07.2023, листів Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 23.03.2023 № 426/01-23 та від 04.10.2023 №1618/03-23, рішення Дніпровської міської ради від 21.09.2022 № 43/27, а також знімка схеми з мережевого картографічного сервісу, що підтверджується листом Державного агентства водних ресурсів України від 04.06.2025 № 3109/4/2/11-25. Позивач наголошує, що такі дії не є законною підставою для зміни виду водного об`єкта з озера на плесо.

Позивач також зазначає, що територія, якої стосується оскаржуване рішення, розташована в межах ключової території екомережі міста Дніпра «Ломівський» за проектом Схеми формування екологічної мережі Дніпропетровської області, затвердженим рішенням Дніпропетровської обласної ради від 24.03.2017 № 176-8/VII, і частково належить до території Смарагдової мережі UA0000093 Dniprovske Reservoir, а земля на протилежному березі входить до складу заказника «Лівобережний». З посиланням на статті 5 і 6 Закону України «Про екологічну мережу України» та на підпункт 26 пункту 2 Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 № 926, позивач доводить, що ця територія має особливий природоохоронний статус, який рада зобов`язана була врахувати.

Позивач посилається на рішення Дніпровської міської ради від 21.09.2022 № 43/27 «Про перейменування топонімів міста Дніпра, назви яких пов`язані з державою-агресором», пунктом 25 додатка до якого водний об`єкт «Озеро Московське» перейменовано на «Плесо Ломівське». Позивач наводить перелік правових підстав цього рішення - закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про географічні назви», «;Про присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», «;Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», Статут територіальної громади міста Дніпра, затверджений рішенням міської ради від 20.05.2020 № 63/57, протоколи засідання міської комісії від 05.09.2022 № 4 та від 12.09.2022 № 5, листи благодійної та громадської організацій - і доводить, що жоден із цих актів не наділяє раду повноваженням змінювати вид (тип) водного об`єкта, а мета деколонізації досягалася б і найменуванням «озеро Ломівське». Позивач наголошує, що рішення № 43/27 він окремою вимогою не оскаржує, а просить суд не застосовувати його як таке, що суперечить закону.

Водночас, нормативним доводом позову є те, що частина перша статті 1 Водного кодексу України наводить вичерпний перелік водних об`єктів, до якого «плесо» не входить, а проєкт землеустрою розробляється винятково щодо об`єктів, передбачених приписами національного законодавства (статті 25, 26 Закону України «Про землеустрій», стаття 186 Земельного кодексу України, статті 1 16 17 88 Водного кодексу України). Відтак, вважає позивач, дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо визначення розмірів та встановлення меж водоохоронної зони і прибережної захисної смуги «плеса Ломівського» суперечить принципу законності так само, як і скасоване рішення № 260/14.

Позивач вказує на протиправність пунктів 2 і 5 оскаржуваного рішення, якими, на його думку, рада делегувала повноваження з ініціювання визначення розмірів водоохоронної зони та прибережної захисної смуги неуповноваженим суб`єктам - юридичним і фізичним особам, які отримали дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за статтею 118 або статтею 123 Земельного кодексу України, унаслідок чого проєкт, від якого залежить ширина смуги, замовляє особа, зацікавлена в її зменшенні.

Позивач посилається також на неврахування радою громадських інтересів (стаття 48 Закону України «Про землеустрій», частина сьома статті 87 Водного кодексу України щодо обов`язку доводити до відома населення рішення про межі водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікована Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV) та на невідповідність графічних матеріалів фактичній ситуації на місцевості, оскільки на схемі, доданій до листа від 17.02.2025 вх. № 8/925, не відображено об`єкти житлової забудови, які вже зведені або введені в експлуатацію на березі водного об`єкта.

Своє право на звернення до суду позивач обґрунтовує статтями 6, 9, частиною сьомою статті 41, статтями 50, 55 і 66 Конституції України, статтею 5 та частинами першою і третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також пунктом 3 статті 9 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 826/3820/18, від 11.08.2020 у справі №187/687/16-а та від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20, згідно з якими у разі порушення прав територіальної громади будь-який її член має право оскаржити рішення суб`єкта владних повноважень.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а згідно з частиною п`ятою статті 262 цього Кодексу суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач надав відзив, у якому просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Позиція відповідача, викладена у відзиві, зводиться до такого. По-перше, відповідач стверджує про відсутність у позивача порушеного права або охоронюваного законом інтересу, посилаючись на статті 2 і 5 Кодексу адміністративного судочинства України, частину другу статті 124 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, постанови Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, від 18.12.2018 у справі № 808/457/18, від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17, від 24.09.2020 у справі № 160/2333/19, від 22.04.2021 у справі № 640/2291/20, від 28.03.2023 у справі № 160/7045/21 і від 18.05.2023 у справі № 580/1535/22, постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 9901/529/19, а також на рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України».

По-друге, відповідач доводить, що позивач не є особою, яка має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства, посилаючись на статті 9, 16, частину сьому статті 41, статті 50 і 66 Конституції України, статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, статтю 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», на постанови Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 826/3820/18, від 26.02.2020 у справі № 826/9175/18, від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19 і від 04.04.2023 у справі № 826/17687/16, а також на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Дубецька та інші проти України», «Кіртатос проти Греції», «Хеттон та інші проти Сполученого Королівства» і «Фадєєва проти Росії».

По-третє, відповідач заперечує озерний характер водного об`єкта. Він посилається на ДСТУ 3517-97 «Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять» (пункт 9.16), ДСТУ 3517:2024 «Гідрологія суходолу. Терміни та визначення основних понять», ДСТУ 3994-2000 і ДСТУ 7176-2010 «Водне господарство. Терміни та визначення основних понять», на архівні матеріали Головного архітектурно-планувального управління міста Дніпра, зокрема на ситуаційну схему у складі документації «Паспорт земельного участка на проектирование и строительство объекта «Берегокрепление откосов и благоустройство зоны дренажного-водоотводного канала, АНД район, 1989 год», та на історико-топонімічне дослідження кандидата історичних наук М. Е. Кавуна, і стверджує, що об`єкт має штучне походження, є частиною дренажно-паводкового каналу і має статус каналу, а тому до нього застосовується режим смуги відведення, а не прибережної захисної смуги. На підтвердження відповідач посилається на листи Державного агентства водних ресурсів України від 09.04.2025 № 1948/5/5/11-25, від 14.04.2025 № 2053/4/2/11-25 і від 05.05.2025 № 2514/4/2/11-25 та на лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.05.2025 № 29-28-0.203-4459/2-25, на відомості геопорталу, а також на відомості Державного реєстру географічних назв за реєстраційними номерами С-5360 (канал «плесо Ломівське») і С-5361 (канал «Лівобережний») з посиланням на статтю 19 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність». У межах цього блоку відповідач наводить і тезу про те, що паспорт водного об`єкта на водний об`єкт, який має статус «канал», не розробляється, а також посилається на частину шосту статті 58 Водного кодексу України як на норму, що, на його думку, виключає встановлення прибережних захисних смуг навколо ставків, каналів і водосховищ у межах населених пунктів.

По-четверте, відповідач наполягає на тому, що оскаржуване рішення має суто намірний характер, оскільки ним не встановлено меж водоохоронної зони чи прибережної захисної смуги, а лише надано право на розроблення відповідної документації із землеустрою, а тому воно не впливає на права та обов`язки позивача. Відповідач посилається на частини першу і другу статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України і зазначає, що документами, отриманими від уповноважених органів уже після ухвалення оскаржуваного рішення, підтверджено незастосовність до відповідного водного об`єкта режиму прибережної захисної смуги.

Також, відповідач подав додаткові пояснення у справі, у яких повторив наведені у відзиві доводи щодо статусу водного об`єкта і додатково зазначив таке. Станом на 2026 рік в Україні, на думку відповідача, відсутній окремий закон, який комплексно врегульовував би правовий режим територій Смарагдової мережі, і відсутній окремий нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, який затверджував би порядок охорони таких територій, а міжнародні договори не встановлюють безпосереднього внутрішнього механізму реалізації режиму користування ними без прийняття відповідного національного закону; при цьому відповідач посилається на статті 19 і 116 Конституції України, на Бернську конвенцію та на закони України «Про природно-заповідний фонд України», «;Про охорону навколишнього природного середовища», «;Про тваринний світ», «;Про рослинний світ» і Земельний кодекс України.

Крім того, у додаткових поясненнях відповідач зазначив, що Дніпровська міська рада сама звернулася до суду з позовом про оскарження рішення Дніпропетровської обласної ради від 24.03.2017 № 176-8/VII «Про затвердження проекту схеми формування екологічної мережі Дніпропетровської області» в частині, що стосується території міста Дніпра (справа № 160/33992/24), остаточного судового рішення в якій не ухвалено, а тому належність відповідної території до екомережі, на думку відповідача, ґрунтується на спірних обставинах.

Так само у додаткових поясненнях відповідач послався на постанову Верховного Суду від 25.03.2026 у справі № 199/78/23, зазначивши, що нею справу повернуто до суду апеляційної інстанції для з`ясування питання про те, коли саме водний об`єкт плесо Ломівське (стара назва - озеро Московське) перестав існувати як озеро, і що, на переконання відповідача, статус водного об`єкта є встановленим, а нез`ясованим залишилося лише те, коли саме розпочалися його морфологічні зміни; розгляд відповідної апеляційної скарги, за поясненнями відповідача, призначено на жовтень 2026 року. Прохальна частина додаткових пояснень відповідача є ідентичною прохальній частині відзиву.

Позивач подав додаткові пояснення у справі, в яких навів доводи про віднесення спірної землі до державної, а не комунальної власності. Позивач зазначив, що водний об`єкт і його прибережна захисна смуга є власністю держави, а розпорядження землями водного фонду державної власності та забезпечення їх належного використання і охорони належить, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, до повноважень органів виконавчої влади, зокрема обласних державних адміністрацій, унаслідок чого Дніпровська міська рада фактично розпорядилася землею держави. Позивач також повторив доводи про входження водного об`єкта до складу екологічної мережі та території Смарагдової мережі Європи, послався на статті 5 і 6 Закону України «Про екологічну мережу України» та вказав на правову невизначеність, спричинену зміною визначення виду водного об`єкта. Нових доказів до цих пояснень позивач не додав.

До матеріалів справи учасниками долучено такі письмові докази:

Рішення Дніпровської міської ради VIII скликання від 21.09.2022 № 43/27 «Про перейменування топонімів міста Дніпра, назви яких пов`язані з державою-агресором», підписане міським головою. Пунктом 1 цього рішення перейменовано топоніми міста Дніпра, назви яких пов`язані з державою-агресором, згідно з додатком; пунктом 2 Головному архітектурно-планувальному управлінню департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради доручено внести необхідні зміни до містобудівного кадастру, геофондів та Адресного плану міста. Додаток до рішення - «Перелік топонімів міста Дніпра, назви яких пов`язані з державою-агресором» - містить 43 позиції за графами «№ п/п», «Тип», «Колишнє найменування», «Нове найменування», «Адміністративний район». Пункт 25 додатка є єдиною позицією, у якій у графі «Тип» зазначено «Водний об`єкт»: колишнє найменування «Озеро Московське», нове найменування «Плесо Ломівське», Амур-Нижньодніпровський район. Цим доказом підтверджується, що зміна відбулася не лише у власній назві об`єкта («Московське» на «Ломівське»), а й у родовому позначенні його виду («озеро» на «плесо»), і що до 21.09.2022 сама Дніпровська міська рада офіційно іменувала цей об`єкт озером.

Рішення Дніпровської міської ради VIII скликання від 19.03.2025 № 219/64 «Про визначення розмірів та встановлення меж водоохоронної зони і прибережної захисної смуги плеса Ломівського (Амур-Нижньодніпровський район)» з графічним матеріалом. Цим доказом підтверджується зміст оскаржуваного акта, коло його адресатів і замовників робіт, а також відсутність у ньому будь-яких відомостей про розміри водоохоронної зони чи прибережної захисної смуги.

Лист департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 11.02.2025 №3/7-39, зареєстрований у раді 17.02.2025 за вх. № 8/925, адресований міському голові, за підписом виконувача обов`язків директора департаменту, з графічним додатком на 1 аркуші, а також супровідний лист того самого департаменту від 29.05.2025 № 8/3-479, яким копію листа від 11.02.2025 надіслано позивачу на його запит від 27.05.2025 (за вх. № 13/1354). Цими доказами підтверджується, що ініціатором ухвалення оскаржуваного рішення був структурний підрозділ самої ради і що він просив підготувати проєкт рішення саме про прибережну захисну смугу і водоохоронну зону, посилаючись на статті 60 і 62 Земельного кодексу України та статті 88 і 90 Водного кодексу України.

Лист Міністерства розвитку громад та територій України від 18.06.2026 №14545/30/ЗВГ-26 за підписом заступника Міністра, наданий на звернення позивача від 09.06.2026 № 521-7. Цим доказом підтверджується зміст пункту 40 та підпункту 42 пункту 1 Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 № 926 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1557), а також вимоги статей 8, 16, 24, 25, 26, 34 і 35 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Додаткові письмові пояснення Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 30.04.2026 вих. № 10-459/0/139-26, надані у справі № 160/33670/25 і долучені до цієї справи за клопотанням позивача як письмовий доказ. Цим доказом підтверджується позиція обласної державної адміністрації щодо неможливості віднесення «плеса» до видів водних об`єктів за Водним кодексом України та щодо меж повноважень органу місцевого самоврядування у сфері найменування географічних об`єктів.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2026 року у справі № 199/66/23, якою касаційні скарги Дніпровської міської ради та представника фізичної особи залишено без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року - без змін. Цим доказом підтверджуються обставини, встановлені у справі, в якій Дніпровська міська рада брала участь як співвідповідач.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/7238/22, якою рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову і визнано протиправним та скасовано рішення Дніпровської міської ради № 260/14 від 22 грудня 2021 року. Цим доказом підтверджуються обставини і правові висновки, сформульовані у справі, відповідачем у якій була Дніпровська міська рада.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що спір у цій справі стосується водного об`єкта, розташованого в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра, який до 21.09.2022 офіційно іменувався озером Московським, а після зазначеної дати іменується у документах Дніпровської міської ради «плесом Ломівським».

Листом Дніпропетровського обласного управління водних ресурсів від 01 березня 2018 року № 464/11-18, отриманим Дніпровською міською радою до ухвалення нею рішення від 19 вересня 2018 року № 119/35, повідомлялося про те, що колишнє озеро Московське є штучно створеним об`єктом. Цей лист було надано за наслідками розгляду проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони озера Московського в районі вул. Широка на території Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра, розробленого у 2018 році на замовлення фізичної особи.

Рішенням Дніпровської міської ради від 19 вересня 2018 року № 119/35 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність фізичної особи земельну ділянку площею 0,0970 га у районі вул. Широка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, віднесену за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови». Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 199/66/23 це рішення визнано незаконним і скасовано, а постановою Верховного Суду від 17 червня 2026 року в тій самій справі відповідну постанову залишено без змін.

Рішенням Дніпровської міської ради від 22 грудня 2021 року № 260/14 «Про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої» було погоджено і затверджено відповідний проєкт землеустрою, з якого виводилося, що дренажно-паводковий канал «Московський» не є озером, а земельна ділянка, яка була предметом спору у справі № 199/66/23, розташована за межами прибережної захисної смуги. Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/7238/22 рішення № 260/14 визнано протиправним та скасовано.

Постанову від 06 лютого 2025 року у справі № 160/7238/22 ухвалено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за позовом Громадської організації «Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги» до Дніпровської міської ради за участю третіх осіб, серед яких Громадська організація «Платформа Громадський контроль», про визнання протиправним та скасування рішення №260/14 від 22.12.2021. Резолютивною частиною цієї постанови касаційні скарги громадських організацій задоволено повністю, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024 скасовано, ухвалено нове рішення про повне задоволення позову та визнано протиправним і скасовано рішення міської ради №260/14 від 22.12.2021. Постанова набрала законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Рішенням Дніпровської міської ради від 21 вересня 2022 року № 43/27 «Про перейменування топонімів міста Дніпра, назви яких пов`язані з державою-агресором» пунктом 25 додатка водний об`єкт «Озеро Московське» перейменовано на «Плесо Ломівське». Правовими підставами цього рішення названо закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про географічні назви», «;Про присвоєння юридичним особам та об`єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», «;Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», Статут територіальної громади міста Дніпра, затверджений рішенням міської ради від 20.05.2020 № 63/57, протоколи засідання міської комісії щодо присвоєння найменувань (перейменування) від 05.09.2022 № 4 та від 12.09.2022 № 5 і листи благодійної організації «Благодійний фонд «ТАПС» від 26.08.2022 вх. №15/341 та від 13.09.2022 вх. №15/369 і громадської організації «Захисник України» від 29.08.2022 вх. №15/345. Жодного гідрологічного, водогосподарського чи землевпорядного документа серед правових підстав цього рішення не наведено.

Листом Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 23 березня 2023 року № 426/01-23 повідомлялося, що сучасне плесо «Ломівське» (колишня назва - озеро Московське) стало штучно створеним водним об`єктом, утвореним унаслідок будівництва Лівобережного каналу, а морфометричні характеристики каналу Лівобережний та його розширеного плеса співвідносяться з малими річками. Цей лист згодом увійшов до переліку документів, на підставі яких до державного водного кадастру внесено відомості про статус водного об`єкта.

11 лютого 2025 року департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради листом № 3/7-39, зареєстрованим у раді 17 лютого 2025 року за вх. № 8/925, звернувся до міського голови з проханням надати доручення на підготовку проєкту рішення міської ради «Про визначення розмірів та встановлення меж прибережної захисної смуги і водоохоронної зони плеса Ломівське (Амур-Нижньодніпровський район)». У листі зазначено, що правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них визначається Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, і що відсутність проєктів встановлення прибережних смуг та водоохоронних зон не дозволяє належним чином реалізувати обмеження щодо використання земель у їх межах та здійснювати ефективний контроль за їх дотриманням, а відсутність планово-картографічних матеріалів і невизначеність меж на місцевості призводять до порушень земельного і водного законодавства. Прохання мотивовано метою створення контрольованої природоохоронної території з режимом обмеженої господарської діяльності і ґрунтується на статтях 60 і 62 Земельного кодексу України та статтях 88 і 90 Водного кодексу України. До листа додано графічний матеріал на 1 аркуші - топографічну схему масштабу 1:5000 з підписом акваторії «плесо Ломівське», на якій межі водоохоронної зони і прибережної захисної смуги не нанесені.

19 березня 2025 року Дніпровська міська рада ухвалила оскаржуване рішення № 219/64. У його преамбулі зазначено: «З метою забезпечення реалізації у місті державної політики стосовно охорони навколишнього природного середовища, створення контрольованої природоохоронної території з режимом обмеженої господарської діяльності плеса Ломівського, відповідно до вимог статей 58 59 60 63 Земельного кодексу України, статей 87 88 Водного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів та меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», ураховуючи лист департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 17.02.2025 вх. № 8/925, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», міська рада».

Пунктом 1 рішення № 219/64 визнано за необхідність проведення робіт з визначення розмірів та встановлення меж водоохоронної зони і прибережної захисної смуги плеса Ломівського із зазначенням, що графічний матеріал додається. Пунктом 2 замовниками таких робіт визначено департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, а також юридичних та фізичних осіб, яким відповідно до вимог статті 118 або статті 123 Земельного кодексу України надано дозвіл на розробку документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Пунктом 3 департаменту по роботі з активами надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо визначення розмірів та встановлення водоохоронної зони і прибережної захисної смуги плеса Ломівського.

Пунктом 4 рішення № 219/64 департаменту по роботі з активами доручено з метою отримання вихідних даних для організації виконання робіт з визначення розмірів та встановлення меж водоохоронної зони і прибережної захисної смуги плеса Ломівського звернутися до Відділу у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, до територіальних органів Міністерства екології та природних ресурсів України та до територіальних органів Державного агентства водних ресурсів України. Пунктом 5 установлено, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наданий юридичній або фізичній особі відповідно до вимог статті 118 або статті 123 Земельного кодексу України, вважається також дозволом на розробку проєкту землеустрою щодо визначення розміру та встановлення водоохоронної зони та прибережної захисної смуги плеса Ломівського, у випадку необхідності розроблення такого проєкту. Пунктами 6-8 визначено момент набрання рішенням чинності, порядок його оскарження та покладення контролю за виконанням.

Судом встановлено, що рішення № 219/64 не визначає ані ширини водоохоронної зони, ані ширини прибережної захисної смуги, ані координат чи описів їх меж. Доданий до нього графічний матеріал є тим самим аркушем, що додавався до листа департаменту від 17.02.2025 вх. № 8/925, має заголовок «Графічний матеріал до листа від 17.02.2025 № 8/925», виконаний у масштабі 1:5000, містить єдиний підпис акваторії - «плесо Ломівське» - і не відображає меж водоохоронної зони чи прибережної захисної смуги. Слова «озеро», «Московське», «канал» у тексті рішення № 219/64 не вживаються жодного разу.

Вже після ухвалення оскаржуваного рішення, а саме 09 квітня 2025 року, 14 квітня 2025 року і 05 травня 2025 року, Державне агентство водних ресурсів України надало листи №1948/5/5/11-25, № 2053/4/2/11-25 і № 2514/4/2/11-25, а 14 травня 2025 року Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру надала лист № 29-28-0.203-4459/2-25, на які відповідач посилається у відзиві та у додаткових поясненнях. Так само після ухвалення оскаржуваного рішення надано відповіді Державного агентства водних ресурсів України від 29 травня 2025 року № 3045/5/5/11-25 та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 27 травня 2025 року № 29-28-0.203-4884/2-25, згідно з якими для водного об`єкта - каналу «плесо Ломівське» ширина смуги відведення встановлюється завширшки 1 метр, а в Державному реєстрі географічних назв за реєстраційним номером С-5360 містяться відомості про канал «плесо Ломівське» та за реєстраційним номером С-5361 - про канал «Лівобережний».

Листом Державного агентства водних ресурсів України від 04 червня 2025 року №3109/4/2/11-25 підтверджено перелік документів, на підставі яких відомості про статус спірного водного об`єкта було внесено до державного водного кадастру, а саме: судові рішення у справі № 199/78/23, науково-експертні висновки Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 21 вересня 2023 року та Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського ДСНС України від 14 липня 2023 року, листи Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 23 березня 2023 року № 426/01-23 і від 04 жовтня 2023 року № 1618/03-23, рішення Дніпровської міської ради від 21 вересня 2022 року № 43/27 та знімок схеми з мережевого картографічного сервісу. Внесення цих відомостей відбулося за зверненням приватної особи від 26 березня 2025 року.

27 травня 2025 року позивач звернувся до департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради із запитом, зареєстрованим 28 травня 2025 року за вх. № 13/1354, а листом від 29 травня 2025 року № 8/3-479 за підписом директора департаменту йому надіслано копію листа департаменту про підготовку проекту рішення міської ради від 11 лютого 2025 року № 3/7-39 (документ, покладений в основу оскаржуваного рішення, і графічний матеріал до нього).

Постановою Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 199/78/23 постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; таким чином, судові рішення у справі №199/78/23, які були однією з підстав внесення відомостей до державного водного кадастру, законної сили не набрали.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2026 року у справі № 199/66/23 (провадження №61-11380св25) касаційні скарги Дніпровської міської ради та представника фізичної особи залишено без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року залишено без змін. Постанова набрала законної сили 17 червня 2026 року, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Справу № 199/66/23 розглянуто Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. Учасниками цієї справи були: позивач - керівник Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави; відповідачі - Дніпровська міська рада та фізична особа; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Головне архітектурно-планувальне управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради. Предметом касаційного перегляду були касаційні скарги Дніпровської міської ради та представника фізичної особи на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року, якою було скасовано рішення суду першої інстанції, визнано незаконним і скасовано рішення Дніпровської міської ради від 19 вересня 2018 року № 119/35, скасовано державну реєстрацію прав на земельну ділянку та її державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі і зобов`язано повернути земельну ділянку територіальній громаді.

Суд звертає увагу на хронологічне співвідношення подій: оскаржуване рішення №219/64 ухвалене 19 березня 2025 року, тобто через сорок один день після ухвалення Верховним Судом постанови від 06 лютого 2025 року у справі № 160/7238/22, якою за участю цього ж відповідача було визнано протиправним та скасовано рішення № 260/14, ухвалене щодо того самого водного об`єкта під найменуванням «розширене плесо ДПК «Московський».

30 квітня 2026 року Дніпропетровська обласна державна адміністрація надала у справі № 160/33670/25 додаткові письмові пояснення вих. № 10-459/0/139-26, які долучено до матеріалів цієї справи як письмовий доказ. 18 червня 2026 року Міністерство розвитку громад та територій України листом № 14545/30/ЗВГ-26 за підписом заступника Міністра надало позивачу роз`яснення положень законодавства у сфері містобудівної діяльності, у тому числі щодо статусу територій Смарагдової мережі.

Не погоджуючись із рішенням Дніпровської міської ради від 19.03.2025 № 219/64, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Насамперед суд перевіряє наявність у позивача права на звернення до суду з цим позовом. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 50 Конституції України кожному гарантовано право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, а стаття 66 Конституції України покладає на кожного обов`язок не заподіювати шкоду природі. Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Статтею 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що екологічні права громадян забезпечуються, зокрема, участю громадськості у процесі здійснення заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також іншими засобами, передбаченими законом. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікована Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV, є згідно зі статтею 9 Конституції України частиною національного законодавства і в пункті 3 статті 9 зобов`язує забезпечити представникам громадськості доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій та бездіяльності, які порушують положення національного законодавства щодо навколишнього середовища.

Верховний Суд у постановах від 21.10.2019 у справі № 826/3820/18, від 11.08.2020 у справі № 187/687/16-а та від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20 сформулював висновок, за яким у разі порушення прав територіальної громади будь-який її член має право оскаржити відповідне рішення суб`єкта владних повноважень. Оскаржуване рішення стосується режиму використання земель водного фонду і прибережної захисної смуги водного об`єкта, розташованого в межах міста Дніпра, тобто в межах території тієї самої громади, членом якої є позивач, і безпосередньо визначає коло осіб, які отримують право замовляти документацію із землеустрою щодо цих земель. За таких обставин суд визнає, що позивач має право на звернення до суду з цим позовом, а спір належить до юрисдикції адміністративних судів (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведена норма звільняє від доказування ті обставини, які вже були предметом судового дослідження у справі за участю тих самих осіб, і виконує подвійну функцію: забезпечує процесуальну економію та унеможливлює існування взаємно суперечливих судових рішень щодо одних і тих самих фактів. Для її застосування необхідна сукупність двох умов: судове рішення, у якому відповідні обставини встановлені, має набрати законної сили, а в новій справі має брати участь та сама особа або особа, стосовно якої ці обставини встановлено. При цьому частина четверта статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України прямо охоплює обставини, встановлені рішенням суду не лише в адміністративній, а й у господарській та цивільній справі, а тому вид судочинства, у якому ухвалено попереднє рішення, перешкодою для звільнення від доказування не є.

У цій справі обидві названі умови виконуються щодо двох судових рішень.

По-перше, щодо постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2026 року у справі № 199/66/23. Ця справа є цивільною, проте, як зазначено вище, це не перешкоджає застосуванню частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Дніпровська міська рада брала участь у справі № 199/66/23 як відповідач, що прямо зафіксовано у вступній частині постанови та у пункті 109 її мотивувальної частини, у якому Верховний Суд зазначив, що оскільки прокурором оскаржується також рішення Дніпровської міської ради, на підставі якого фізична особа набула спірну земельну ділянку, міська рада є співвідповідачем у вказаній справі. Більше того, Дніпровська міська рада реалізувала повний обсяг процесуальних прав учасника: подала власну касаційну скаргу, а також відзив на касаційну скаргу іншого відповідача. Постанова набрала законної сили 17 червня 2026 року, є остаточною та оскарженню не підлягає.

По-друге, щодо постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/7238/22. У цій адміністративній справі Дніпровська міська рада була відповідачем; постанова набрала законної сили 06 лютого 2025 року, є остаточною та не оскаржується. Нею скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено повністю і визнано протиправним та скасовано рішення Дніпровської міської ради № 260/14 від 22 грудня 2021 року «Про погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул.Широкої».

Оскільки в цій справі Дніпровська міська рада є відповідачем, критерій участі тих самих осіб виконано щодо обох названих судових рішень, а встановлені ними обставини повторному доказуванню в цій справі не підлягають.

З урахуванням наведеного суд вважає встановленими і такими, що не потребують доказування в цій справі, такі обставини.

Водний об`єкт «озеро московське», у прибережній захисній смузі якого розташована земельна ділянка, що була предметом спору у справі № 199/66/23, перейменовано у «плесо Ломівське» рішенням Дніпровської міської ради від 21 вересня 2022 року лише з підстав того, що його колишня назва пов`язана з державою-агресором, а не внаслідок будівництва каналу «Лівобережний» (пункт 81 постанови від 17 червня 2026 року). Йдеться саме про те рішення, яке в матеріалах цієї справи наявне в оригіналі за реквізитами: рішення Дніпровської міської ради від 21.09.2022 № 43/27 «Про перейменування топонімів міста Дніпра, назви яких пов`язані з державою-агресором», пункт 25 додатка. Ця обставина є ключовою: вона означає, що перейменування 2022 року мало виключно топонімічну, деколонізаційну підставу і не було наслідком зміни гідрологічних характеристик об`єкта.

Відомості щодо статусу водного об`єкта плеса Ломівського (озера Московського) внесено до державного водного кадастру за зверненням приватної особи від 26 березня 2025 року і на підставі, зокрема, судових рішень у справі № 199/78/23, які не набрали законної сили, оскільки постановою Верховного Суду від 25 березня 2026 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (пункти 76-79 постанови від 17 червня 2026 року). Отже, кадастровий запис про статус «канал», на який посилається відповідач, походить не від самостійного водогосподарського обстеження об`єкта уповноваженим органом, а від сукупності документів, ініційованих приватною особою, серед яких і власне рішення відповідача № 43/27, та від судових рішень, які чинності не набрали.

Проведення певних поліпшувальних робіт на водних об`єктах не змінює їх статус та походження (пункт 84 постанови від 17 червня 2026 року). Ця обставина безпосередньо стосується доводів відповідача про формування об`єкта внаслідок гідротехнічних робіт при забудові житлового масиву.

Погоджуючи та затверджуючи проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» і затверджуючи межі водоохоронної зони та прибережної захисної смуги цього об`єкта рішенням № 260/14, а також затверджуючи проект землеустрою рішенням від 19 вересня 2018 року № 119/35, Дніпровська міська рада діяла не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією й законами України, необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (пункт 82 постанови від 17 червня 2026 року; аналогічний висновок - пункт 23 постанови від 06 лютого 2025 року у справі № 160/7238/22).

Земельна ділянка, розташована у прибережній захисній смузі цього водного об`єкта, належить до земель водного фонду і за своїм цільовим призначенням не могла бути відведена у приватну власність за категорією земель «Землі житлової та громадської забудови» (пункт 83 постанови від 17 червня 2026 року).

Нарешті, встановленими є факт і дата скасування рішення Дніпровської міської ради №260/14 від 22 грудня 2021 року, а також результат розгляду справи № 199/66/23, у якій касаційні скарги Дніпровської міської ради залишено без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2025 року, якою визнано незаконним і скасовано рішення ради № 119/35 від 19 вересня 2018 року та повернуто земельну ділянку територіальній громаді, залишено без змін.

Переходячи до правової оцінки оскаржуваного рішення, суд виходить із того, що стрижневим для вирішення цього спору є питання про те, чи існує в законодавстві України такий вид водного об`єкта, як «плесо», і чи може орган місцевого самоврядування запускати процедуру розроблення документації із землеустрою щодо об`єкта, найменованого у такий спосіб.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт); озеро - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами. Наведене визначення процитоване Верховним Судом у пункті 74 постанови від 17 червня 2026 року у справі № 199/66/23.

Перелік видів водних об`єктів, наведений у статті 1 Водного кодексу України, є вичерпним: він побудований як закритий перелік конкретних гідрологічних об`єктів і не містить жодного узагальнювального звороту на кшталт «тощо» чи «інші водні об`єкти», який дозволяв би доповнювати його. Такого виду водного об`єкта, як «плесо», у цьому переліку немає. Немає його і в жодному іншому акті водного законодавства України. Отже, «плесо» не є видом водного об`єкта у розумінні Водного кодексу України, а є словом, що описує морфологічну ділянку водотоку, і жодного самостійного правового режиму за ним законодавство не закріплює.

Види водних об`єктів визначені саме законом - Водним кодексом України, а тому цей перелік не може бути доповнений, змінений чи витлумачений розширювально ані актом органу місцевого самоврядування, ані будь-яким іншим актом, що має нижчу юридичну силу, ніж закон. Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Це правило є прямим процесуальним відображенням принципу законності, закріпленого статтями 6 і 19 Конституції України.

Наведене має безпосереднє значення для оцінки того найменування, з якого виходить оскаржуване рішення. Найменування «плесо Ломівське» запроваджено пунктом 25 додатка до рішення Дніпровської міської ради від 21.09.2022 № 43/27, ухваленого з підстав, пов`язаних виключно з деколонізацією топонімів, і в переліку з 43 позицій цього додатка позиція 25 є єдиною, що стосується водного об`єкта, тоді як для решти позицій змінювалася лише власна назва об`єкта топоніміки без зміни його родового позначення. Рішення № 43/27 предметом цього позову не є і судом не переглядається, проте, вирішуючи цей спір, суд виходить з того, що акт органу місцевого самоврядування не може ані створити новий вид водного об`єкта, ані змінити вид, визначений законом, а тому найменування, запроваджене цим актом, не могло змінити правового режиму, який Водний кодекс України пов`язує з видом водного об`єкта.

Ця позиція узгоджується з обставиною, встановленою у пункті 81 постанови Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі № 199/66/23, згідно з якою перейменування здійснено лише з підстав, пов`язаних із назвою, а не внаслідок будівництва каналу, і з висновком, наведеним у пункті 84 тієї ж постанови, про те, що проведення поліпшувальних робіт на водних об`єктах не змінює їх статус та походження.

Наслідки цього для документації із землеустрою прямо визначені у практиці Верховного Суду, яку суд враховує за частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. У пункті 82 постанови від 17 червня 2026 року у справі № 199/66/23 Верховний Суд виснував, що проєкт землеустрою не може розроблятися на об`єкт, який не передбачений жодним нормативним актом, а тому суб`єктивні права й обов`язки замовляти проєкт землеустрою (документацію із землеустрою) виникають лише щодо об`єкта, який передбачений приписами національного законодавства.

Той самий висновок, сформульований ще детальніше, є основою постанови Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/7238/22. У пункті 23 цієї постанови зазначено, що оскільки ані Водний кодекс України, ані жодний інший національний нормативний акт не містять поняття «розширене плесо ДПК», то згідно зі статтями 6 19 Конституції України, пунктами 1, 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 1 88 Водного кодексу України розроблення Дніпровською міською радою проєктної документації на об`єкт, не передбачений національним законодавством, є порушенням принципу законності; як випливає із приписів статей 25, 26 Закону України «Про землеустрій», статті 186 Земельного кодексу України, статей 1 16 17 88 Водного кодексу України, проєкт землеустрою розробляється винятково на об`єкти, передбачені приписами національного законодавства.

Саме з цієї підстави рішення Дніпровської міської ради № 260/14 від 22 грудня 2021 року було визнано протиправним та скасовано. Отже, правова конструкція, яку відповідач знову застосував в оскаржуваному рішенні, вже отримала остаточну оцінку Верховного Суду в спорі за участю цього ж відповідача і щодо цього ж водного об`єкта, лише під іншим найменуванням.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Оскаржуване рішення ухвалене 19.03.2025, тобто вже після ухвалення 06.02.2025 постанови у справі №160/7238/22, у якій відповідач був стороною і зміст якої йому був відомий. Викладені в ній висновки щодо неприпустимості розроблення документації із землеустрою на об`єкт, не передбачений національним законодавством, підлягали врахуванню відповідачем при ухваленні нового рішення щодо того самого водного об`єкта.

Крім того, у постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 160/7238/22 Верховний Суд звернув увагу на те, що у пояснювальній записці у складі текстових матеріалів документації із землеустрою були присутні не всі обов`язкові відомості, передбачені статтею 29 Закону України «Про землеустрій» (пункт 26 постанови), а також на те, що незастосування судами статті 48 Закону України «Про землеустрій», яка вимагає врахування громадських інтересів при здійсненні землеустрою, є неправильним застосуванням норм матеріального права (пункт 27 постанови). Ці висновки суд враховує за частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки оскаржуване рішення також запускає процедуру розроблення документації із землеустрою і визначає коло її замовників.

Оскаржуване рішення від 19.03.2025 № 219/64 ухвалене щодо об`єкта, найменованого «плесо Ломівське». Ані в його назві, ані в преамбулі, ані в жодному з пунктів рада не називає цей об`єкт озером, каналом, ставком, водосховищем чи будь-яким іншим видом водного об`єкта, передбаченим статтею 1 Водного кодексу України. Об`єктом, щодо якого визнано за необхідність проведення робіт, визначено замовників і надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, є «плесо», тобто об`єкт, не передбачений жодним нормативним актом. Відтак дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо визначення розмірів та встановлення меж водоохоронної зони і прибережної захисної смуги такого об`єкта суперечить закону так само, як і скасоване рішення № 260/14, і за тих самих причин: суб`єктивних прав та обов`язків замовляти документацію із землеустрою щодо об`єкта, який законодавству невідомий, не виникає ні в департаменту ради, ні тим більше в юридичних та фізичних осіб, названих у пунктах 2 і 5 оскаржуваного рішення.

Ця вада оскаржуваного рішення не є суто термінологічною і не усувається посиланням на те, що акт має лише намірний характер. Найменування об`єкта в акті органу місцевого самоврядування визначає, який правовий режим буде застосовано під час подальшого розроблення документації із землеустрою: для озера частина друга статті 88 Водного кодексу України та частина друга статті 60 Земельного кодексу України встановлюють прибережну захисну смугу шириною 100 метрів, тоді як для об`єкта, поіменованого «плесом», жодного нормативного розміру не існує, а тому ширина смуги визначатиметься не законом, а розсудом розробника проєкту. Саме тому вибір найменування об`єкта в оскаржуваному рішенні має безпосередні правові наслідки.

Оскаржуване рішення породжує правові наслідки і за іншими ознаками. Воно адресоване невизначеному колу осіб, оприлюднене і набрало чинності з дня оприлюднення; його метою, прямо заявленою у преамбулі та у пункті 1, є створення контрольованої природоохоронної території з режимом обмеженої господарської діяльності; воно визначає замовників робіт, надає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою і встановлює правило, за яким раніше наданий дозвіл на розроблення проєкту відведення земельної ділянки автоматично прирівнюється до дозволу на розроблення проєкту водоохоронної зони і прибережної захисної смуги. Акт із таким змістом не є суто внутрішньоорганізаційним і безпосередньо впливає на режим використання земель водного фонду в межах міста.

Використання в акті органу місцевого самоврядування найменування виду водного об`єкта, невідомого законодавству, суперечить і вимозі юридичної визначеності, яка є складовою принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України, частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України). Особа, якої стосується такий акт, позбавлена можливості з достатньою чіткістю передбачити, який правовий режим буде застосований до відповідної території, які обмеження діятимуть у межах прибережної захисної смуги і якою є її ширина, оскільки закон не пов`язує з «плесом» жодного режиму і жодного розміру.

Ці наслідки посилюються тим, що пунктами 2 і 5 оскаржуваного рішення замовниками робіт з визначення розмірів та встановлення меж водоохоронної зони і прибережної захисної смуги визначено, поряд із департаментом ради, юридичних та фізичних осіб, яким надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за статтею 118 або статтею 123 Земельного кодексу України, а сам такий дозвіл автоматично прирівняно до дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо водоохоронної зони і прибережної захисної смуги. Внаслідок цього визначення ширини смуги, яка обмежує забудову, покладається на особу, що претендує на відведення земельної ділянки в цій самій місцевості. Верховний Суд у справі № 160/7238/22 скасував саме той проєкт землеустрою, який був розроблений на замовлення приватної особи.

Крім наведеного, оскаржуване рішення має і інші самостійні вади, які випливають з його тексту.

Преамбула рішення № 219/64 прямо посилається на статті 87 і 88 Водного кодексу України та на Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, і формулює мету акта як створення контрольованої природоохоронної території з режимом обмеженої господарської діяльності. Тобто станом на 19.03.2025 сама Дніпровська міська рада виходила з того, що навколо відповідного водного об`єкта водоохоронна зона і прибережна захисна смуга мають бути встановлені, і що відповідний режим до нього застосовується. Позиція, викладена відповідачем у відзиві та в додаткових поясненнях, згідно з якою прибережна захисна смуга навколо цього об`єкта взагалі не встановлюється, а діє лише режим смуги відведення, суперечить змісту акта, правомірність якого відповідач у цій справі обстоює.

Пунктом 4 оскаржуваного рішення рада доручила своєму департаменту звернутися по вихідні дані для організації виконання робіт до Держгеокадастру, до територіальних органів Міністерства екології та природних ресурсів України і до територіальних органів Державного агентства водних ресурсів України. Цей пункт є прямим свідченням того, що на момент ухвалення рішення рада вихідними даними про водний об`єкт не володіла. Відповіді названих органів, на які відповідач посилається у відзиві та поясненнях, датовані 09.04.2025, 14.04.2025, 05.05.2025, 14.05.2025, а також 27.05.2025 і 29.05.2025, тобто отримані вже після 19.03.2025.

Правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється станом на момент його ухвалення, з огляду на ті фактичні дані та мотиви, якими цей суб`єкт керувався. Документи, отримані після ухвалення акта, не можуть ані заповнити відсутність вихідних даних на момент його прийняття, ані замінити собою мотиви, яких акт не містив. Тому посилання відповідача на листи квітня - травня 2025 року не здатне легалізувати рішення, ухвалене 19.03.2025 за їх відсутності.

Оскаржуване рішення не встановлює ані ширини водоохоронної зони, ані ширини прибережної захисної смуги, ані описів чи координат їх меж, а доданий до нього графічний матеріал масштабу 1:5000 меж водоохоронної зони і прибережної захисної смуги не відображає взагалі. При цьому за своєю назвою і за пунктом 1 рішення покликане саме визначити розміри та встановити межі. Отже, акт, який за своєю назвою і метою мав визначити конкретні параметри природоохоронного режиму, жодного такого параметра не містить, а фактично зводиться до надання дозволів на розроблення документації із землеустрою невизначеному колу замовників.

Єдиною фактичною підставою оскаржуваного рішення названо лист департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 11.02.2025 № 3/7-39, зареєстрований 17.02.2025 за вх. № 8/925. Зміст цього листа підтверджує висновки суду. Власний структурний підрозділ відповідача просив ініціювати підготовку проєкту рішення саме про прибережну захисну смугу і водоохоронну зону, посилаючись на статті 60 і 62 Земельного кодексу України та статті 88 і 90 Водного кодексу України, і прямо зазначав, що відсутність проєктів встановлення прибережних смуг та водоохоронних зон не дозволяє належним чином реалізувати обмеження щодо використання земель у їх межах і здійснювати ефективний контроль за їх дотриманням, а відсутність планово-картографічних матеріалів та невизначеність меж на місцевості призводять до порушень земельного і водного законодавства. Отже, документ, покладений в основу оскаржуваного рішення, виходить із необхідності встановлення прибережної захисної смуги, а не з її незастосовності.

Суд окремо зазначає, що правовий режим прибережної захисної смуги не залежить від наявності чи відсутності відповідного проєкту землеустрою.

Відповідно до частини першої статті 60 Земельного кодексу України та частини першої статті 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяють земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Відповідно до частини другої статті 88 Водного кодексу України та частини другої статті 60 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Ці норми процитовані Верховним Судом у пунктах 71 і 75 постанови від 17 червня 2026 року у справі № 199/66/23.

До земель водного фонду належать, у тому числі, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 Земельного кодексу України та стаття 4 Водного кодексу України). Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 Земельного кодексу України, статті 89-90 Водного кодексу України). До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України (пункт «ґ» частини третьої статті 83 цього Кодексу), а частина друга статті 59 Земельного кодексу України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 гектарів. Наведене відтворює висновки, викладені у пунктах 65, 67, 68 і 69 постанови Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі № 199/66/23.

Узагальнюючи ці норми, Верховний Суд у пункті 71 названої постанови виснував, що прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим; землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування, і такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених Земельним кодексом України та Водним кодексом України; існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону.

У пункті 72 цієї ж постанови Верховний Суд зазначив, що оскільки законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, у тому числі прибережних захисних смуг, то при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, і що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. У пункті 73 постанови зазначено, що такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2020 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

Із цього випливає висновок, що має значення для цієї справи: розміри прибережної захисної смуги встановлені безпосередньо законом і залежать від виду водного об`єкта, а не від того, який проєкт землеустрою і на замовлення кого буде розроблено. Тому запуск процедури розроблення документації із землеустрою щодо об`єкта, вид якого законодавством не передбачений, не лише не має правової підстави, а й створює реальний ризик визначення ширини смуги поза межами, встановленими законом.

Водоохоронні зони, на встановлення меж яких також спрямоване оскаржуване рішення, передбачені статтею 87 Водного кодексу України, а правовий механізм визначення їх розмірів і меж та режим ведення господарської діяльності в них визначено Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486. Саме на ці норми відповідач послався у преамбулі оскаржуваного рішення, і саме вони застосовуються до водних об`єктів, передбачених статтею 1 Водного кодексу України. Застосування цього нормативного інструментарію до об`єкта, вид якого законом не встановлений, є неможливим, оскільки і розміри водоохоронної зони, і режим господарської діяльності в її межах прив`язані до виду водного об`єкта та його характеристик.

Суд враховує також, що згідно зі статтями 5 і 6 Закону України «Про екологічну мережу України» до складових структурних елементів екомережі належать, зокрема, землі водного фонду, водоохоронні зони і прибережні захисні смуги, а включення територій до переліку територій та об`єктів екомережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель, проте зумовлює обов`язок їх використання за цільовим призначенням з дотриманням установлених вимог щодо охорони. У поєднанні з підпунктом 42 пункту 1 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 № 926, це означає, що відповідна територія має природоохоронний статус, а отже, будь-які рішення органу місцевого самоврядування, що визначають режим її використання, мають ухвалюватися з урахуванням цієї обставини.

Питання про документ, який фіксує технічні параметри водного об`єкта, суд оцінює в такий спосіб. Як вбачається з постанови Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/7238/22, а саме з пункту 25 цієї постанови, Регіональний офіс водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України у Дніпропетровській області листом від 24.06.2021 № 1087/03-21 повідомив, що паспорт водного об`єкта не розроблявся, і що паспорт водного об`єкта - озера Московського або розширеного плеса ДПК «Московський» - до суду не надано.

У тому ж пункті 25 постанови від 06 лютого 2025 року зафіксовано нормативну основу цього документа: згідно зі статтею 51 Водного кодексу України надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта, а порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища; відповідно до пунктів 3, 4, 5, 6 Порядку розроблення паспорта водного об`єкта, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99, паспорт водного об`єкта погоджується з Держводагентством у строк, що не перевищує 15 робочих днів з дня його надходження, і розробляється у чотирьох примірниках, які зберігаються по одному в басейновому управлінні водних ресурсів, у Держводагентстві та у розпорядника земельної ділянки під водою, а також надається користувачу.

Незастосування судами попередніх інстанцій статті 51 Водного кодексу України та пунктів 3-6 названого Порядку Верховний Суд включив до переліку неправильно застосованих норм матеріального права (пункти 24 і 30 постанови від 06 лютого 2025 року). У тому самому пункті 24 Верховний Суд виснував, що Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області не є уповноваженим органом на ведення обліку вод, не є належним та компетентним органом, який має відповідне (переважне) право щодо визначення статусу водних об`єктів, не наділений компетенцією визначати статус водних об`єктів і не є офіційним джерелом визначення такого статусу, а також не наділений компетенцією щодо паспортів водних об`єктів.

Значення цих висновків для цієї справи полягає в тому, що документ, який за законодавством фіксує технічні параметри водного об`єкта і погоджується Держводагентством, у матеріалах справи відсутній, а джерела, на які спирається відповідач, обґрунтовуючи вид водного об`єкта, самі по собі не є офіційними джерелами визначення такого статусу в розумінні наведених правових висновків Верховного Суду.

Щодо природоохоронного статусу відповідної території суд виходить з такого. Листом Міністерства розвитку громад та територій України від 18.06.2026 № 14545/30/ЗВГ-26 за підписом заступника Міністра роз`яснено, що підпунктом 42 пункту 1 Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2021 року № 926 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1557), визначено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, їх функціональні та охоронні зони, території, зарезервовані з метою наступного їх заповідання, об`єкти екомережі, території Смарагдової мережі, водно-болотні угіддя міжнародного значення, біосферні резервати програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», об`єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО є природоохоронними територіями та об`єктами.

Тим самим листом роз`яснено, що згідно з пунктом 40 названого Порядку вихідними даними для розроблення комплексного плану, а також його невід`ємних складових - генеральних планів населених пунктів та детальних планів територій - є відомості (геопросторові дані розташування та характеристики відповідних об`єктів), зокрема про об`єкти Смарагдової мережі, а обмеження у використанні земель (територій), визначені комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також до Державного земельного кадастру.

Наведене спростовує твердження про відсутність акта Кабінету Міністрів України, який визначав би правовий статус територій Смарагдової мережі: такий акт існує, він прямо відносить ці території до природоохоронних територій та об`єктів і робить дані про них обов`язковими вихідними даними містобудівної документації. Отже, приналежність території до Смарагдової мережі є юридично значущою обставиною, яку орган місцевого самоврядування зобов`язаний враховувати при ухваленні рішень, що стосуються режиму використання відповідних земель.

Суд враховує також долучені до матеріалів справи як письмовий доказ додаткові письмові пояснення Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 30.04.2026 вих. № 10-459/0/139-26. Ці пояснення надані у межах іншої адміністративної справи - №160/33670/25, у якій облдержадміністрацію залучено третьою особою, і долучені до цієї справи за клопотанням позивача; учасником цієї справи Дніпропетровська обласна державна адміністрація не є, а тому суд оцінює зазначений документ виключно як письмовий доказ.

У цьому документі облдержадміністрація зазначила, що чинне законодавство України не містить визначення поняття «плесо» як окремого виду водного об`єкта і не відносить його до переліку водних об`єктів у розумінні Водного кодексу України, а тому використання терміна «плесо» в рішенні органу місцевого самоврядування не є лише зміною найменування, а фактично створює правову невизначеність щодо правового статусу відповідного об`єкта. Облдержадміністрація також вказала, що правовий режим водного об`єкта безпосередньо пов`язаний з його класифікацією, яка впливає на застосування норм водного, земельного та екологічного законодавства, зокрема щодо встановлення і дотримання режиму прибережних захисних смуг та водоохоронних зон.

Крім того, у цьому документі, з посиланням на пункт 1 частини першої статті 37 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтю 5 Закону України «Про географічні назви», зазначено, що повноваження міської ради обмежуються сферою присвоєння назв (найменування) географічним об`єктам і не передбачають права змінювати їх природні характеристики, функціональне призначення або правовий статус, а тому прийняття рішення, яким фактично змінено тип водного об`єкта з «озера» на «плесо», свідчить про вихід за межі наданих законом повноважень. Облдержадміністрація також повідомила, що за наданою Департаментом екології та природних ресурсів інформацією спірний водний об`єкт не належить до територій та об`єктів природно-заповідного фонду, проте входить до складу екологічної мережі, а також до території Смарагдової мережі Європи.

Наведений письмовий доказ суд оцінює за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності з іншими доказами і констатує, що він узгоджується з висновками, до яких суд дійшов на підставі аналізу статті 1 Водного кодексу України та правових позицій Верховного Суду, і жодним доказом у справі не спростований.

Підсумовуючи, суд виходить з такого. Оскаржуване рішення ухвалене щодо об`єкта, вид якого не передбачений статтею 1 Водного кодексу України; воно ґрунтується на найменуванні, яке з`явилося внаслідок перейменування, здійсненого виключно з деколонізаційних підстав і не пов`язаного зі зміною гідрологічних характеристик об`єкта; на момент його ухвалення відповідач не мав вихідних даних про водний об`єкт, що визнав у пункті 4 самого рішення; рішення не містить ані розмірів, ані меж водоохоронної зони і прибережної захисної смуги, попри те, що саме їх визначення заявлено його метою; водночас воно наділяє правом замовляти відповідну документацію із землеустрою, серед інших, приватних осіб, які претендують на відведення земельних ділянок у цій же місцевості. Аналогічна за конструкцією поведінка того самого відповідача щодо того самого водного об`єкта вже дістала оцінку Верховного Суду як така, що не відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи оскаржуване рішення за наведеними критеріями, суд доходить висновку, що воно не відповідає щонайменше першому, другому і третьому з них: воно ухвалене не на підставі й не у спосіб, визначені Водним та Земельним кодексами України, оскільки стосується об`єкта, вид якого законодавству невідомий; повноваження щодо організації робіт з визначення розмірів і меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг використано у спосіб, що уможливлює визначення ширини смуги на замовлення зацікавлених приватних осіб; рішення ухвалене необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення, зокрема без вихідних даних про водний об`єкт, потребу в отриманні яких відповідач визнав у пункті 4 цього ж рішення.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд наголошує, що саме на відповідача - Дніпровську міську раду - покладено обов`язок довести правомірність оскаржуваного рішення. Такого доказування відповідач у цій справі не здійснив: він не навів жодної норми законодавства, яка передбачала б «плесо» як вид водного об`єкта; не надав жодного документа, який на момент ухвалення рішення визначав би вид, гідрологічні та морфометричні характеристики водного об`єкта і був би отриманий від органу, уповноваженого визначати статус водних об`єктів; не пояснив, як узгоджується між собою посилання в преамбулі рішення на статті 87 і 88 Водного кодексу України та Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, з його ж процесуальною позицією про незастосовність режиму прибережної захисної смуги до цього об`єкта.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки суду ґрунтуються на сукупності таких доказів. Зміст оскаржуваного акта, коло визначених ним замовників робіт, відсутність у ньому будь-яких розмірів і меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги і характер графічного матеріалу підтверджуються рішенням Дніпровської міської ради від 19.03.2025 № 219/64 з доданим до нього графічним матеріалом масштабу 1:5000. Обставина, що до 21.09.2022 сама Дніпровська міська рада офіційно іменувала цей водний об`єкт озером, а зміна торкнулася не лише власної назви, а й родового позначення виду об`єкта, підтверджується рішенням Дніпровської міської ради від 21.09.2022 № 43/27 та пунктом 25 додатка до нього.

Обставина, що ініціатором ухвалення оскаржуваного рішення був структурний підрозділ самого відповідача, який виходив із необхідності встановлення саме прибережної захисної смуги і водоохоронної зони та прямо вказував на наслідки відсутності відповідних проєктів, підтверджується листом департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 11.02.2025 № 3/7-39 (вх. від 17.02.2025 № 8/925) з графічним додатком і супровідним листом того самого департаменту від 29.05.2025 № 8/3-479. Природоохоронний статус територій Смарагдової мережі та обов`язковість відомостей про них як вихідних даних містобудівної документації підтверджуються листом Міністерства розвитку громад та територій України від 18.06.2026 № 14545/30/ЗВГ-26.

Відсутність у законодавстві України такого виду водного об`єкта, як «плесо», і залежність правового режиму від класифікації об`єкта підтверджуються, крім безпосереднього змісту статті 1 Водного кодексу України, також письмовим доказом - додатковими письмовими поясненнями Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 30.04.2026 вих. № 10-459/0/139-26. Обставини, що не потребують доказування, встановлені постановою Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі № 199/66/23 та постановою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/7238/22, копії яких наявні в матеріалах справи. Доказів, які спростовували б наведені обставини, відповідачем не надано.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Обраний позивачем спосіб захисту - визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень - прямо передбачений пунктом 1 частини третьої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, є належним та ефективним у цьому спорі, оскільки саме скасування оскаржуваного рішення усуває правову підставу для розроблення документації із землеустрою щодо об`єкта, не передбаченого законодавством, і відновлює становище, що існувало до його ухвалення.

Оцінивши зібрані у справі докази за наведеними правилами в їх сукупності та взаємному зв`язку, врахувавши обставини, що не потребують доказування в силу частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, і висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, які враховуються за частиною п`ятою статті 242 цього Кодексу, суд дійшов висновку, що рішення Дніпровської міської ради від 19.03.2025 № 219/64 «Про визначення розмірів та встановлення меж водоохоронної зони і прибережної захисної смуги плеса Ломівського (Амур-Нижньодніпровський район)» є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна вимога - задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 243-246 250 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) від 19.03.2025 № 219/64 «Про визначення розмірів та встановлення меж водоохоронної зони і прибережної захисної смуги плеса Ломівського (Амур-Нижньодніпровський район)».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн..

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова