Адміністративна відповідальність за порушення ПДР. Чи є справедливість?

Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 7 липня 2016 року № 1446-VIII посилена відповідальність водіїв за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

В пояснювальній записці до Закону на обґрунтування такого рішення приводились жахливі цифри кількості ДТП та загиблих в них осіб за 2015 рік. Для вирішення цієї проблеми, на думку авторів законопроекту було запропоновано, дослівно: «одним з найпростіших способів примусити водіїв дотримуватися вимог правил дорожнього руху є розроблення системи їх ефективного покарання та посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння»[1]. Що в свою чергу на думку авторів законопроекту: «сприятиме підвищенню дисципліни водіїв і рівню безпеки на дорогах та, як наслідок, зменшенню кількості ДТП в Україні»[2]. Однак в даному випадку можна сказати: «простота гірша за крадіжку».

Дуже прикро, що автори законопроекту врахували дані тільки за 2015 рік та не зробили детальний аналіз статистичних даних щодо ситуації на українських автошляхах. Не виявили увесь комплекс причин та умов аварійності. Виглядає такий підхід не дуже професійно і складає враження якоїсь не організованої «кавалерійської атаки». Вважаю, що таким чином не вирішити проблему аварійності на дорогах.

До вашої уваги наведу лише незначну частину статистичних даних, щодо стану аварійності в України. З повними даними можна ознайомитись на сайті Управління безпеки дорожнього руху[3].

Якщо уважно ознайомитись із статистичними даними, то видно, що посилення санкцій за порушення ПДР та керування автотранспортом у стані алкогольного сп’яніння майже не вплинули на стан аварійності на автошляхах України, а незначне зменшення кількості ДТП та загиблих у 2016-2017 роках пояснюється тим, що АРК, значна частина Луганської та Донецької області окуповані і інформація з цих регіонів не враховується. Крім того, із-за перевищення швидкості щороку гине на порядок більше людей ніж із-за керування у нетверезому стані. Однак чомусь забувається про те, що усі Правила дорожнього руху кажуть «написані кров’ю» та приділяють особливу увагу деяким порушенням ПДР.

Тобто, статистика підтверджує хибність шляху підвищення санкцій за порушення ПДР, який очевидно не дає бажаного результату. І не може дати, оскільки основними причинами аварійності все ж таки залишається поганий стан доріг, огидна організація дорожнього руху, повна відсутність профілактичної роботи в навчальних закладах усіх рівнів, автотранспортних підприємствах, відсутність належного технічного контролю за автотранспортом, тощо.

До того підвищення санкцій за вчинення порушень ПДР без належного механізму виконання постанов суду про накладення адміністративних стягнень майже зводиться до «0». Який сенс в величезних штрафах які не платяться та в позбавленні прав на керування яких особа і так не має. До речі дуже б цікаво було б побачити статистичні дані щодо виконання постанов по справам про адміністративні правопорушення за ст. 130 КпАП України та іншим.

Нещодавно колега підняла таке питання: «особа тричі притягалась до адмін. відповідальності за ст. 130 КпАП України, але продовжує керувати автомобілем, знов і знов на цю особу складають адмін. протоколи, однак це не її зупиняє. Прав на керування вона позбавлена, автомобілем керує за довіреністю, не працює, штрафи не платить. Що можна зробити?». Відповідь – «проста», як і логіка законопроекту про посилення відповідальності – нічого.

Необхідно в корні міняти «простий» підхід до вирішення питання аварійності та перш за все запровадити дієвий механізм невідворотності адміністративного покарання та перевиховування правопорушника. При цьому треба пам’ятати, що правопорушники – це теж громадяни України, і основне завдання держави зберегти їм життя, перевиховати їх, заохотити (в тому числі і шліхом примусу) дотримуватись правил дорожнього руху. Ось над чим потрібно було б замислитись законотворцям.

Щодо встановлення абсолютно визначених санкції у виді штрафу та/або позбавлення права керування транспортними засобами, та/або адміністративного арешту то можна із впевненістю сказати що це повне безглуздя, яке цілком суперечить вимогам загальних правил накладення стягнень за адміністративні правопорушення, визначених у ст. 33 КпАП України, які встановлюють, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Зводить нанівець і вимоги ч. 2 ст. 36 КпАП України, згідно якої, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Працівники поліції та судді абсолютно позбавлені можливості справедливо розглянути справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Законно можуть, але чи буде це справедливим. Конституція України відсунула принцип законності на другий план, та проголосила, що в Україні діє принцип верховенства права, але щодо КпАП України це мабуть не стосується, бо яка може іти річ про справедливість, коли санкція статті закону абсолютно визначена та покарання безальтернативні!!!

До уваги читачів змоделюю два приклади, дві частини постанов по справам про адміністративні правопорушення, із запитанням чи справедливе покарання?

Постанова №1.

«встановив

31 травня 2017 року о 07 годині 10 хвилин в сел. Малоіванівка по вул. Миру, ___ району, ___ області, «ПІБ №1» керував автомобілем марки «Opel Astra», реєстраційний номер АА1111ОО, з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя), від проходження огляду в установленому порядку відмовився, в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.

В судовому засіданні «ПІБ №1» пояснив, що дійсно відмовився від пропозиції співробітників поліції проїхати на медичний огляд в наркологію для встановлення стану алкогольного сп'яніння, оскільки свою провину визнав у повному обсязі. Пояснив, що 30 травня 2017 року приблизно о 21 годині випив 150 грам горілки, після чого 31 травня 2017 року вимушений був керувати автомобілем, оскілки у його дружини стався напад хронічної хвороби і він віз її до лікарні.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, дослідивши дані про особу правопорушника «ПІБ №1», який працює водієм з 1997 року в АТП___, жодного разу не притягався до адміністративної відповідальності, має на утриманні хвору жінку та двох неповнолітніх дітей, вислухавши пояснення «ПІБ №1», враховуючи, що «ПІБ №1» щиро розкаявся у вчиненні адміністративного правопорушення, що вчинення «ПІБ №1» правопорушення сталося при збігу тяжких сімейних обставин (хвороба дружини) приходжу до висновку, що в діях «ПІБ №1» міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.

З огляду на особу правопорушника і обставини скоєного правопорушення, вважаю за необхідне призначити йому адміністративне покарання у вигляді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 34, ч. 1 ст. 130 КпАП України, суд

постановив:

«ПІБ №1» визнати винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік».

Постанова №2.

«встановив

31 травня 2017 року о 23 годині 30 хвилин в м. Київ по бул. Івана Лепсе біля буд. __, «ПІБ №2» керуючи автомобілем марки «БМВ-530», реєстраційний номер АА2222ОО, у стані алкогольного сп’яніння, не дотримався безпечної швидкості, дистанції руху та допустив попутне зіткнення із автомобілем ВАЗ2109 реєстраційний номер АА3333ОО, що зупинився на червоний сигнал світлофора, спричинивши тому механічні пошкодження, чим порушив вимоги п.п. 2.5, 12.1, 13.1 ПДР України.

В судовому засіданні «ПІБ №2» пояснив, що 31 травня 2017 року приблизно о 22 годині випив 200 грам коньяку, після чого поїхав до нічного клубу. Зазначає, що не був п’яним, нормально себе почував, а зіткнення відбулось, тому, що водій автомобіля ВАЗ2109 реєстраційний номер АА3333ОО зупинився на червоний сигнал світлофору. Винним себе не визнає.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, дослідивши дані про особу правопорушника «ПІБ №2», який не працює, за період з 31.05.2016 по 31.05.2017 р.р. тричі притягався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, має не зняту та не погашену судимість за ч. 2 ст. 286 КК України, вислухавши пояснення «ПІБ №2» приходжу до висновку, що в діях «ПІБ №2» міститься склад адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КпАП України.

З огляду на особу правопорушника і обставини скоєного правопорушення, вважаю за необхідне призначити йому адміністративне покарання у вигляді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 35, ч. 1 ст. 130 КпАП України, суд

постановив:

«ПІБ №2» визнати винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік».

Чи справедливе покарання у цих прикладах? Очевидно, що для водія «ПІБ №2» справедливе, а для «ПІБ №1» не дуже, при чому у суду немає ніякої можливості якимось чином врахувати обставини, що пом’якшують покарання, особу винного, тощо. Можна багато кричати, що «п’яний за кермом злочинець» тощо, але кричати будуть як завжди «реХфрматори» та «активісти» які дуже знаходяться далеко від простих людей, від їх проблем і життя та для яких «хвора жінка та двоє дітей на утриманні» плюс «робота водієм, як основний засіб для існування і виживання» нічого не варто.

Як можна вийти із цієї ситуації при існуючому КпАП України.

Колега, вважає, що у певних випадках, можливе накладення адміністративного стягнення нижче нижчої межі, якщо передбачене законом стягнення є явно несправедливим[4].

Погоджуючись в цілому з думкою колеги, про те, що судді в теперішній час це єдина і майже остання надія людей на справедливість, вважаю, що КпАП не дозволяє накладати адміністративне стягнення нижче нижчої межі.

КпАП України у ст. 284 визначає, що по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

В свою чергу постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу.

Вважаю, що Приклад №1, коли особа «ПІБ №1» більше 20 років працює водієм на автотранспортному підприємстві, враховуючи обставини справи, дозволяє судді, застосувати ст. 21 КпАП України, звільнити «ПІБ №1» від адміністративної відповідальності та передати матеріали на розгляд трудового колективу. Оскільки з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно і достатньо застосувати захід громадського впливу. І в даному випадку це буде чи не єдине справедливе рішення.

Крім передачі матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу КпАП України передбачає можливість звільнення від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення, що згідно діючого КпАП також можливо застосовувати.

Те, що, провадження у справах про адміністративне правопорушення в деяких випадках буде закриватися, на мою думку, нехай залишиться на совісті «законотворців», які запровадили очевидно несправедливий закон про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР.

Автор статті: Суддя Перевальського районного суду Луганської області Іванов А. П.