Відповідальність за статтями 210, 210-1 КУпАП (порушення законодавства про мобілізацію, військовий обов’язок) НЕ застосовується у випадку, коли дані можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами. (П`ятий апеляційний адміністративний суд №766/11383/25 від 21.04.2026 р.)

Фабула судового акту: Військовозобов’язаний просив суд скасувати постанову про накладання адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 3 ст.210 КУпАП та закрити провадження по адміністративній справі. Так, оскаржуваною постановою начальника ТЦК СП чоловіка було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за те, що він не з`явився до ТЦК СП за повісткою у визначений законом строк.

Чоловік вважав вказану постанову незаконною , оскільки жодних повісток у становлений Законом спосіб він не отримував.

Відповідач (ТЦК СП) у своєму відзиві пояснював що системою «Оберіг» була згенерована та направлена централізовано через «Укрпошту» повістка про необхідність явки в ТЦК 13.03.2025 . Згідно системи «Оберіг» зазначена повістка вважається врученою, так як згідно трекінгу поштового відправлення № 0610235912875 вона повернута 12.03.2025 з відміткою - «Одержувач відсутній за вказаною адресою». На підставі цих даних суд першої інстанції у задоволенні позову, і скасуванні штрафу - відмовив. Чоловік подав апеляційну скаргу.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду підтримала доводи позивача, і спірну постанову скасувала, а справу закрила. Детально дослідивши обставини справи, суд вказав:

Відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.

Апеляційний суд зазначва, що відповідно до підпункту 2 пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою КМУ від 16 травня 2024 року №560: «Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

• день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
• день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання».

Змінами, внесеними Постановою уряду від 8 жовтня 2024 року № 1147 до Правил надання послуг поштового зв`язку передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Рекомендовані листи з позначками «Повістка ТЦК», «Вручити особисто» підлягають врученню особисто адресатам. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».

Якщо ж протягом 3 робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.

Наведене дає підстави для висновку, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин:

1. направлення повістки за адресою, повідомленою військовозобов`язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов`язаного, та
2. відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.

Позивач же, у свою чергу, як встановлюється з матеріалів справи, а саме із протоколу про адміністративне правопорушення зазначає, що повістку не отримував, проживає за місцем реєстрації, на підтвердження чого надає копію витягу. Отже відповідач достеменно знаючи, що позивач проживає за однією адресою, направив повістку для уточнення даних за адресою іншою.

Також матеріалами справи підтверджено, що позивач отримав військово обліковий документ та оновив свої дані 20.05.2024. Надані до суду витяги із системи «Резерв+» також доводять факт, що дані позивач оновив вчасно 20.05.2024.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач особисто перебував у ТЦК СП 10.03.2025, відповідно немає підстав стверджувати, що відповідач не мав змоги уточнити його дані та те , що він до 13.03.2025 не з`явився до ТЦК СП .

Натомість, відповідач на підтвердження своєї правової позиції щодо належного сповіщення позивача надав до суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву лише копію повістки з описом вкладення та протоколу про адміністративне правопорушення, а також роздруківка перевірки статусу відстеження поштового відправлення 0610235912875. Проте, під час перевірки судом апеляційної інстанції статусу відстеження поштового відправлення 0610235912875 встановлено, що «дані про відправлення за номером 0610235912875 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі». Інших доказів належного сповіщення позивача за про необхідність з`явитись до РТЦК, окрім роздруківки з сайту АТ «Укрпрошта» відповідачем не надано.

За таких обставин апеляційний суд констатує факт невиконання відповідачем вказаного вище порядку вручення повістки позивачу.

Окрім того, за приписами примітки до статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Отже, з приведених норм вбачається, що відповідальність за статтями 210, 210-1 КУпАП не застосовується у випадку, коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Водночас, ані у постанові, ані у повістці відповідач не конкретизував які саме дані були відсутні у відповідача, у зв`язку з чим у відповідача була наявна необхідність викликати позивача для уточнення таких даних.

Тобто, якщо Міністерство оборони України як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.

Як вже було встановлено вище, позивач викликався з метою уточнення даних, водночас матеріали справи не містять відомостей про неможливість отримання таких даних з реєстрів, а також під час отримання позивачем 10.03.2025 військово-облікового документа.

Навпаки, долучені відомості свідчать про те, що з моменту взяття на облік відповідач мав військово-облікові дані на позивача, а можливість отримання таких даних відповідачем з доступних джерел виключає підстави для застосування статті 210-1 КУпАП, що відповідає примітці ст.210 КУпАП.

Аналізуйте судовий акт: Адміністративна відповідальність за ст.210-1 КУПАП (зокрема, за неоновлення даних) НЕ застосовується у разі можливості ТЦК СП отримати персональні дані шляхом взаємодії з іншими державними системами, реєстрами, базами даних. Цю "неможливість" має довести ТЦК СП. (Другий апеляційний адміністративний суд №635/2414/25 від 27.05.2025 р.);

Інститут адміністративного затримання НЕ може бути використаний ТЦК СП, чи Нацполіцією, як інструмент примусового призову або мобілізації особи. (Сьомий апеляційний адміністративний суд №560/5715/25 від 11.11.2025 р.);

За відсутності належного оповіщення військовозобов`язаного про виклик до ТЦК СП, не прибуття останнього НЕ утворює склад адміністративного правопорушення. (Голосіївський районний суд м. Києва №752/24116/25 від 05.02.2026 р.);

Суд ініціював притягнення винних із ТЦК до дисциплінарної відповідальності за порушення порядку вручення повістки та внесення відомостей про порушення правил військового обліку (ОКРЕМА УХВАЛА Дніпропетровського окружного адміністративного суду, №160/16169/25 від 18.09.2025 р.).

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 р.м. Одеса

Справа № 766/11383/25

Перша інстанція: суддя Скрипнік Л.А.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

секретар - Божко А.К.,

за участю: представника позивача адвоката Вітер С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 березня 2026 року у справі № 766/11383/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Суворовський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив:

- скасувати постанову № 6257 від 03.04.2025, що винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладання адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 3 ст.210 КУпАП;

- закрити провадження по адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП;

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення від 03.04.2025 , ОСОБА_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за те, що він не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою у визначений законом строк.

Вважає вказану постанову незаконною , оскільки жодних повісток у становлений Законом спосіб він не отримував.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що 01.04.2025 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до змісту якого вбачається, що гр. ОСОБА_1 будучи таким, що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення вимог ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах особливого періоду, будучи належним чином оповіщеним повісткою про необхідність явки 13.03.2025 до ТЦК, на вказаний виклик не з`явився, в зв`язку з чим був оголошений в розшук, доки був доставлений національною поліцією до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період. Громадянину ОСОБА_1 було роз`яснено його права та обов`язки, а також повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 03.04.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується його власним підписом. При складанні протоколу ОСОБА_1 надав пояснення, що повісток він не отримував, живе за місцем реєстрації. Але це не відповідає дійсності, так як системою «Оберіг» була згенерована та направлена централізовано через «Укрпошту» гр-ну ОСОБА_1 повістка №2789183 про необхідність явки в ТЦК 13.03.2025 . Згідно системи «Оберіг» зазначена повістка вважається врученою, так як згідно трекінгу поштового відправлення № 0610235912875 вона повернута 12.03.2025 з відміткою - «Одержувач відсутній за вказаною адресою».

На підставі складеного протоколу, в зв`язку з тим, що система «Оберіг» автоматично згенерувала, відправила повістку та визначила, що особа її не отримала, 03.04.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 була винесена постанова у справі про адміністративне правопорушення, відповідно до якої на гр. ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, було накладено адміністративне стягнення.

Короткий зміст та мотиви рішення суду першої інстанції.

Херсонський міський суд Херсонської області рішенням від 06.03.2026 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції першої інстанції виходив із того, що відповідач законно притягнув позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки він не з`явився за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, а тому, оскаржувана постанова винесена правомірно та скасуванню не підлягає.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- під час складання протоколу, ОСОБА_1 надав пояснення, що повісток він не отримував, живе за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 ;

- чинним законодавством передбачено наявність електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та Єдиним державним демографічним реєстром щодо передачі персональних даних, зокрема, позивача в обсягах даних, зазначених у ст.ст.7, 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів»;

- відповідач не надав до суду доказів неможливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних військовозобов`язаного ОСОБА_1 шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, а тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності за не уточнення військовозобов`язаним облікових даних є безпідставним;

- інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст позову.

Окрім вищенаведеного, представник апелянта просив суд звернути увагу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16.10.2025 у справі №766/11899/25, що набрало законної сили.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що 03.04.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 склав постанову про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Із змісту цієї постанови вбачається, що громадянин ОСОБА_1 , що проживає за адресою : АДРЕСА_2 , будучи військовозобов`язаним , маючи обов`язок оновлювати дані , являтись за викликом до ТЦК, мати при собі військово-облікові документи, свої обов`язки неодноразово проігнорував , чим порушив законодавство про оборону , мобілізацію та мобілізаційну підготовку , вчинене в особливий період , що є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП .

ОСОБА_1 01.03.2025, за зареєстрованою адресою його місця проживання, було направлено повістку № 2789183 від 01.03.2025 про його виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, для уточнення даних, на 13.03.2025 о 09.00 год., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із відміткою про його відсутність за адресою проживання. Оскільки позивач будучи належним чином повідомленим про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у визначений час не з`явився.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Так, згідно з частинами першою, другою та третьою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

На виконання вимог частини десятої статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення діяв особливий період.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі по тексту Закон №3543-XII).

Відповідно до абзацу 2 частини першої та частини третьої статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого Постановою КМУ від 21 березня 2002 року №352 (далі - Положення №352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17.

Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Розпорядження керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки розсилається відповідним органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого Постановою КМУ від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно із пунктом 8 Положення №154 завданнями ТЦК та СП відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

На виконання пункту 9 Положення № 154 ТЦК та СП відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Отже, саме на ТЦК та СП законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.

Згідно з абзацом 8 частини третьої статті 22 Закону №3543-XII у разі отримання повістки про виклик до ТЦК та СП громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Колегія суддів встановила, що фактичною підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, на підставі спірної постанови слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог ч.10 ст. 1 Закона України «Про військовий обов`язок та військову службу» та ч. 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підтримку та мобілізацію» у зв`язку з неприбуттям позивача 13.03.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_4 у строк і місце, зазначені в повістці № 2789183, для уточнення даних (а.с.8).

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Положеннями статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 КУпАП).

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено під час розгляду справи, що позивач заперечує факт оповіщення його про необхідність прибуття 13.03.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому з метою повного та всебічного розгляду даної справи необхідним є з`ясування факту належного інформування позивача про обов`язок з`явитись до РТЦК.

При цьому, відповідач наполягав на тому, що позивач був у встановленому законом порядку повідомлений про необхідність прибуття по повістці від 01.03.2026, адже відповідна повістка повернулась з відміткою про не отримання «відсутність адресата за вказаною адресою».

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою КМУ від 16 травня 2024 року №560:

«Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання».

Змінами, внесеними Постановою уряду від 8 жовтня 2024 року № 1147 до Правил надання послуг поштового зв`язку передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Рекомендовані листи з позначками «Повістка ТЦК», «Вручити особисто» підлягають врученню особисто адресатам.

У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».

Якщо ж протягом 3 робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.

Наведене дає підстави для висновку, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення повістки за адресою, повідомленою військовозобов`язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов`язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.

Позивач же, у свою чергу, як встановлюється з матеріалів справи, а саме із протоколу про адміністративне правопорушення № 4 від 01.04.2025 (а.с.56) зазначає, що повістку не отримував, проживає за місцем реєстрації, на підтвердження чого надає копію витягу з реєстру територіальної громади №2025/009988111 від 22.07.2025, виданий Миколаївською територіальною громадою, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16, 147).

Слід зазначити, що представник позивача надавав як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції копію рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16.10.2025 по справі№ 766/11899/25 відповідно до якого встановлено:

«Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 № 254 від 14.02.2025, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. за ч.3 ст.210 КУпАП за те, що, будучи військовозобов`язаним, що фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 ,але перебуваючи на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , в особливий період, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п.1 Правил військового обліку призовників військовозобов`язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 30.12.2022 р. № 1487, не повідомив відповідний районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за місцем свого фактичного проживання, про зміну місця проживання, та не став на облік, хоча такий обов`язок прямо передбачений п.1 Правил військового обліку призовників військовозобов`язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 30.12.2022 р. №1487, що було виявлено 12.02.2025 у ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_4 ) під час звернення, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210 КУпАП, а саме порушення призовниками, військовозобов`язаними та резервістами правил військового обліку, вчинене в особливий період».

Отже, відповідач достеменно знаючи , що позивач проживає у АДРЕСА_1 , направив повістку для уточнення даних за адресою: АДРЕСА_5 .

Також матеріалами справи підтверджено, що 10.03.2025 позивач отримав військово обліковий документ №171120229361029900177 від 10.03.2025 та оновив свої дані 20.05.2024 (а.с.15,17) .

Надані до суду витяги із системи «Резерв+» також доводять факт, що дані позивач оновив вчасно 20.05.2024 (а.с.15, 135).

Окрім того, сторонами по справі не заперечується, що позивач особисто перебував у ІНФОРМАЦІЯ_5 10.03.2025, відповідно немає підстав стверджувати, що відповідач не мав змоги уточнити його дані та те , що він до 13.03.2025 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Натомість, відповідач на підтвердження своєї правової позиції щодо належного сповіщення позивача надав до суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву лише копію повістки з описом вкладення та протоколу про адміністративне правопорушення, а також роздруківка перевірки статусу відстеження поштового відправлення 0610235912875.

Проте, під час перевірки судом апеляційної інстанції статусу відстеження поштового відправлення 0610235912875 встановлено, що «дані про відправлення за номером 0610235912875 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі».

Інших доказів належного сповіщення позивача за про необхідність з`явитись до РТЦК, окрім роздруківки з сайту АТ «Укрпрошта» відповідачем не надано.

За таких обставин апеляційний суд констатує факт невиконання відповідачем вказаного вище порядку вручення повістки позивачу.

Окрім того, за приписами примітки до статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Отже, з приведених норм вбачається, що відповідальність за статтями 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку, коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Водночас, ані у постанові, ані у повістці відповідач не конкретизував які саме дані були відсутні у відповідача, у зв`язку з чим у відповідача була наявна необхідність викликати позивача для уточнення таких даних.

Тобто, якщо Міністерство оборони України як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.

Як вже було встановлено вище, позивач викликався з метою уточнення даних, водночас матеріали справи не містять відомостей про неможливість отримання таких даних з реєстрів, а також під час отримання позивачем 10.03.2025 військово-облікового документа.

Навпаки, долучені відомості свідчать про те, що з моменту взяття на облік відповідач мав військово-облікові дані на позивача, а можливість отримання таких даних відповідачем з доступних джерел виключає підстави для застосування статті 210-1 КУпАП, що відповідає примітці ст.210 КУпАП.

Колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд враховує, що одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.11.2018 року по справі № 524/5536/17, адміністративне провадження № К/9901/1403/17.

На обов`язок доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа N537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа N? 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа N? 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа N 524/7184/16-а).

У справі Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain (скарга N? 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга N 42095/98).

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язків не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі Надточій проти України (скарга N 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).

Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. (п. 4.1).

Суд зазначає, що обов`язок особи, яка склала матеріали про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

В силу приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (частина 1).

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача суб`єкта владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції стороною позивача доведено, що позивач зареєстрований на адресою : АДРЕСА_1 . , тоді як відповідно матеріалів справи повістка про уточнення даних направлялась на адресу: АДРЕСА_5 , що доводить посилання позивача на те, що він повістку № 2789183 від 01.03.2025 не отримував.

Наведене також підтверджується Відповіддю №2602692 від 14.04.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.167).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем допущено неповноту розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, а оскаржувана постанова, прийнята з порушенням вимог чинного законодавства.

Суд першої інстанції залишив вищевказані обставини поза увагою, не з`ясувавши доведеність належного оповіщення позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, лій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний мас право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ССПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Апеляційний суд, на підставі встановлених фактичних обставин зазначає, що вина позивача, яка полягала у порушенні вимог ч.10 ст. 1 Закона України «Про військовий обов`язок та військову службу» та ч. 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підтримку та мобілізацію» не доведена належними та достатніми доказами, а відтак, у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 210-1 КУпАП.

Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частини сьома статті 139 КАС України).

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з наявними в матеріалах справи платіжною інструкцією від 25.07.2025 позивач сплатив судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 605,60 грн.(а.с.7), та згідно платіжною інструкцією від 03.10.2026 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 908,40 грн (а.с.108).

Оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову, то керуючись статтею 139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 1514,0 грн.

Керуючись ст.ст.242 243 250 308 310 315 317 321 322 325 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 березня 2026 року у справі № 766/11383/25 скасувати, ухвалити по справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати Постанову № 6257 від 03.04.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , про накладання адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 3 ст.210-1 КУпАП.

Провадження по адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 514,00 ( одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк