Працівник не є таким, що вчинив розкрадання майна за місцем роботи, і не може бути звільнений - до набрання законної сили постанови суду, якою встановлено цей факт. Відповідно і строки відраховуються з цієї дати. (ВС КЦС №721/1144/24 від 12.11.2025 р.)

Фабула судового акту: Екс-директор опорного закладу «Конятинський ліцей» оскаржував своє звільнення на підставі пункту 8 статті 40 КЗпП України (за розтрату майна ліцею). Просив суд поновити його на посаді та стягнути з опорного закладу середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Підставою для звільнення 25 жовтня 2024 року (саме такою датою було видано розпорядження) слугувала постанова Путильського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року № 721/703/24, згідно з якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частини першої статті 51 КУпАП України (дрібне викрадення чужого майна). На підставі статті 22 КУпАП України його звільнено від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням, оскільки по факту майно було повернуто ліцею.

Згідно постанови, позивач, перебуваючи на посаді директора опорного закладу «Конятинський ліцей», ще 04 квітня 2024 року наказав своєму підлеглому працівникові перевезти залишки паливно дров`яної деревини, що була закуплена в 2023 році за кошти місцевого бюджету для опалення приміщення опорного закладу «Конятинський ліцей» в зимній період та зберігалась на території - тоді ж перевезли вантажним автомобілем вищевказану дров`яну деревину в кількості 2.06 метра кубічних на територію громадської толоки, що за адресою: с. Конятин Вижницького району Чернівецької області з метою облаштування огорожі. Згідно з наказом екс-директора, вказана деревина була передана, як тимчасова допомога жителям с. Конятин терміном до 27 червня 2024 року для огорожі громадської толоки, пасовища.

Як потім виявилося, у сільського голови Скрипчука О. І. - на думку екс-директора - було особисте бажання прийняти рішення про звільнення його з роботи. Дії сільського голови носили систематичний характер та виражалися то у безпідставному винесенні догани, яка оскаржена, то у звільненні.

Позивач зазначав, що відповідачем, усупереч статті 148 КЗпП України, винесено оскаржуване розпорядження 25 жовтня 2024 року з пропуском всіх можливих строків для звільнення його з роботи та розірвання з ним строкового трудового договору.

Адже саме 04 квітня 2024 року сільський голова Скрипчук О. І. приїхав до місця вигрузки указаної деревини, викликав працівників поліції, щоб вони зафіксували наявність дров на громадській толоці, а тому шестимісячний строк з дня вчинення проступку, визначений статтею 148 КЗпП України, закінчився 23 жовтня 2024 року.

І суд першої інстанції підтримав доводи позивача, стосовно пропуску відповідачем 6-місячного строку для звільнення - поновивши його на посаді, і стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Проте із цим не погодився апеляційний суд, який у задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд зазначив, що після набрання законної сили постановою Путильського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року, що настало через місяць, роботодавцем своєчасно і правомірно винесено розпорядження від 25 жовтня 2024 року про звільнення. Право роботодавця на звільнення працівника відповідно до пункту 8 статті 40 КЗпП України виникає з моменту набрання законної сили постанови органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення, яким встановлено вчинення за місцем роботи дрібного викрадення майна роботодавця, а тому з урахуванням встановлених обставин у справі, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

ВС КЦС підтримав доводи апеляційної інстанції, і екс-працівнику відмовив. ВС пояснив:

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно з пунктом 8 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 26 Постанови Пленуму ВС України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідно до пункту 8 статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган вправі розірвати трудовий договір з підстав вчинення працівником за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (стаття 21 Кодексу України про адміністративні правопорушення, незалежно від того, чи застосовувались до працівника раніше заходи дисциплінарного або громадського стягнення, в робочий чи неробочий час вчинене розкрадання).

Відповідно до статті 51 КУпАП України дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин, або адміністративний арешт на строк до п'яти діб.

Отже у цій справі:

Встановлено, що постановою Путильського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року екс-працівник, директор був притягнутий до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 51 КУпАП та на підставі статті 22 КУпАП України його звільнено від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, правильно - на думку ВС - відмовив у їх задоволені - оскільки підставами для звільнення позивача згідно з пунктом 8 статті 40 КЗпП України, є його відповідні винні дії, встановлені постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, що набрала законної сили.

Виходячи з положень норми пункту 8 статті 40 КЗпП України, саме наявність вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення є підставою для розірвання трудового договору.

І - відповідно - право роботодавця на звільнення працівника відповідно до пункт 8 статті 40 КЗпП України виникає з моменту набрання законної сили постанови органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення, яким встановлено вчинення за місцем роботи дрібного викрадення майна роботодавця.

Доводи заявника про те, що дисциплінарне стягнення на нього накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку, колегія суддів відхилила, оскільки виходячи із системного аналізу положень пункту 8 статті 40, статей 147-149 КЗпП України, саме встановлене постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення, яким встановлено вчинення за місцем роботи дрібного викрадення майна роботодавця, є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з додержанням правил і порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Враховуючи передбачену Конституцією України презумпцію невинуватості особи працівник не є таким, що вчинив розкрадання майна за місцем роботи, до набрання законної сили постанови, якою встановлено факт вчинення працівником розкрадання майна власника.

Аналізуйте судовий акт: При поновленні працівника, звільненого за систематичне невиконання трудових обов'язків, суд повинен перевірити законність всіх попередніх стягнень, які були підставою звільнення (ВС КЦС №212/5018/20 від 21.06.2023 р.);

Законодавством не передбачена можливість поновлення на посаді, відмінній від тієї, з якої працівника було незаконно звільнено. (ОП ВС КЦС у справі №638/14165/21 від 21.02.2024 р.);

За відмову від підписання строкового трудового договору, керівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти може бути звільнено за ч.9 статті 36 КЗПП (ВС КЦС №289/1380/22 від 07.02.2024 р.);

Працівника було попереджено про скорочення його посади і про звільнення та неодноразово пропонувались наявні на підприємстві вакантні посади. Тому звільнення, працівника через обрання ним посад що не відповідають кваліфікації, є законним (ВС КЦС №755/12428/22 від 14.02.2024 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 721/1144/24

провадження № 61-5786св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О.В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ;

відповідачі: Конятинська сільська рада Вижницького району Чернівецької області, голова Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області Скрипчук Олексій Іванович, Опорний заклад «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Паланійчук Валентин Петрович, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, голови Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області Скрипчука О. І., Опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 25 жовтня 2024 року

№ 94-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади директора опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області на підставі пункту 8 статті 40 КЗпП України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області;

- стягнути з опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2024 року по дату фактичного поновлення;

- стягнути з опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000, 00 грн.

Позов мотивований тим, що з 01 липня 2020 року працював на посаді директора опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради Чернівецької області на підставі строкового трудового договору від 30 червня 2020 року № 4. За цим договором ОСОБА_1 продовжує роботу на посаді директора опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради Чернівецької області на умовах цього контракту строком на 6 років з 01 липня 2020 року до 30 червня

2026 року (п.6.1).

Однак розпорядженням Конятинської сільської ради Чернівецької області від

25 жовтня 2024 року № 94-ОС його звільнено та розірвано з ним строковий договір від 30 червня 2020 року за № 04 з «28 жовтня 2024 року» відповідно до пункту 8 статті 40 КЗпП України.

Підставою для звільнення слугувала постанова Путильського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року № 721/703/24, згідно з якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частини першої статті 51 КУпАП України.

Вказував на те, що його звільнення з посади директора опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради Чернівецької області є незаконним та безпідставним.

Постановою Путильського районного суду Чернівецької області від 24 вересня

2024 року № 721/703/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частини першої статті 51 КУпАП України. На підставі статті 22 КпАП України його звільнено від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

23 квітня 2024 року відомості про кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР за № 42024266110000014 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України та розпочато досудове розслідування по факту розтрати директором ОЗ «Конятинський ліцей» ОСОБА_1 залишків паливно дров`яної деревини у кількості 2,06 метра кубічних, шляхом подання тимчасової допомоги жителям с. Конятин, що відбулось 04 квітня 2024 року.

Постановою старшого слідчого СВ Вижницького РВП ГУНП в Чернівецькій області від 28 червня 2024 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23 квітня 2024 року за № 42024266110000014, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, закрито на підставі частини другої статті 11 КК України, пункт 8 частини другої статті 40, статті 110, пункт 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.

Зі змісту даної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора опорного закладу «Конятинський ліцей», в силу займаної посади, яка пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно -господарських функцій, будучи службовою особою, не маючи відповідних повноважень, здійснив розтрату чужого майна, яке перебувало в його віданні, а саме: 04 квітня 2024 року наказав своєму підлеглому працівникові ОСОБА_3 , який не був обізнаний про протиправність вчинюваних ОСОБА_1 протиправних дій, перевезти залишки паливно дров`яної деревини, що була закуплена в 2023 році за кошти місцевого бюджету для опалення приміщення опорного закладу «Конятинський ліцей» в зимній період та зберігалась на території опорного закладу «Конятинський ліцей»; тоді ж перевезли вантажним автомобілем вищевказану дров`яну деревину в кількості 2.06 метра кубічних на територію громадської толоки, що за адресою: с. Конятин Вижницького району Чернівецької області з метою облаштування огорожі.

Згідно з наказом від 02 квітня 2024 року № 79 ОЗ «Конятинський ліцей» вказана деревина була передана, як тимчасова допомога жителям с. Конятин терміном до 27 червня 2024 року для огорожі громадської толоки, пасовища.

Як було встановлено судом під час розгляду вищевказаної справи про адміністративне правопорушення, передана у тимчасове користування деревина була повернута до ОЗ «Конятинський ліцей», отже, будь-якої шкоди ОСОБА_1 . Конятинській сіській раді заподіяно не було.

На його думку, такі дії свідчать про те, що у сільського голови Скрипчука О. І. виникло особисте бажання прийняти рішення про звільнення його з роботи.

Дії сільського голови Конятинської сільської ради носять систематичний характер та виражаються у безпідставному винесенні догани, яка оскаржена у Путильському районному суді Чернівецької області.

Зазначав, що відповідачем, усупереч статті 148 КЗпП України, винесено оскаржуване розпорядження від 25 жовтня 2024 року № 94-ОС з пропуском всіх можливих строків для звільнення ОСОБА_1 з роботи та розірвання з ним строкового трудового договору від 30 червня 2020 року № 04.

Постанова Путильським районним судом Чернівецької області була винесена

24 вересня 2024 року, а розпорядження винесено 25 жовтня 2024 року, тобто після закінчення місячного строку з дня виявлення проступку.

Саме 04 квітня 2024 року сільський голова Скрипчук О. І. приїхав до місця вигрузки указаної деревини, викликав працівників поліції, щоб вони зафіксували наявність дров на громадській толоці с. Конятин. Отже, про крадіжку дров ОСОБА_1 стало відомо саме 04 квітня 2024 року, а тому шестимісячний строк з дня вчинення проступку, визначений статтею 148 КЗпП України, закінчився 23 жовтня 2024 року.

Відповідач звільнив його з посади директора опорного закладу незаконно, а тому відповідно до положень статті 235 КЗпП України зобов`язаний його поновити на займаній посаді, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з

26 жовтня 2024 року по день фактичного поновлення на роботі, з розрахунку

1 031,92 грн в день.

Також посилався на те, що відповідач своїми протиправними діями завдав йому моральної шкоди, враховуючи такі критерії, як характер та обсяг фізичних, душевних та психічних страждань, які позивач зазнав внаслідок порушення своїх прав, характер немайнових втрат, тривалість та тяжкість безпосередньо пов`язаного з цим наслідку - погіршення стану його здоров`я, час та зусилля для відновлення попереднього стану.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 20 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано розпорядження Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 25 жовтня 2024 року №94-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади директора опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області на підставі пункту 8 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області.

Стягнуто з опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу на посаді директора опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради Вижницького району Чернівецької області з 28 жовтня 2024 року до 20 лютого 2025 року в розмірі 85 947, 39 грн, з відповідним відрахуванням до Пенсійного фонду України та інших спеціальних фондів, а також до Державного бюджету України.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Путильського районного суду Чернівецької області

від 26 лютого 2025 року допущено негайне виконання рішення Путильського районного суду Чернівецької області в частині присудження виплати заробітної плати у межах платежів за один місяць та в поновленні на роботі.

Рішення суду першої інстанції, мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 вчинив проступок 04 квітня 2024 року, розпорядження Конятинської сільської ради Чернівецької області № 94-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади директора опорного закладу «Конятинський ліцей» видано 25 жовтня 2024 року, тобто з порушенням шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 148 КЗпП України. З огляду на викладене, суд вважав незаконним розпорядження про звільнення позивача від 25 жовтня 2024 року та скасував його, у зв`язку з чим поновив його на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року, апеляційну скаргу голови Конятинської сільської ради Скрипчука О. І. задоволено. Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 20 лютого 2025 року та додаткове рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 26 лютого 2025 року скасовано. Ухвалено у справі нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постановою Путильського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року у справі

№ 721/703/24, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 51 КУпАП. На підставі статті 22 КпАП України ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням. Постанова набрала законної сили. Зі змісту даної постанови вбачається, що 04 квітня 2024 року директор опорного закладу «Конятинський ліцей» ОСОБА_1 , будучи службовою особою, здійснив розтрату залишків паливно дров`яної деревини у кількості 2,06 метра кубічних, шляхом подання тимчасової допомоги жителям с. Конятин, тим самим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене статтею 51 частини 1 КУпАП.

Саме постановою суду від 24 вересня 2024 року підтверджено факт вчинення позивачем розтрати, що стало підставою для розірвання з ним трудового договору на підставі пункту 8 статті 40 КЗпП України.

У місячний строк після набрання законної сили постановою Путильського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 51 КУпАП, роботодавцем винесено розпорядження від 25 жовтня 2024 року № 94-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ОЗ «Конятинський ліцей» та розірвано з ним строковий трудовий договір за №04 від 30 червня 2020 року з 28 жовтня 2024 року відповідно до пункту 8 статті 40 КЗпП України.

Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що cуд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади директора опорного закладу «Конятинський ліцей» відбулося з порушенням шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 148 КЗпП України, оскільки право роботодавця на звільнення працівника відповідно до пункту 8 статті 40 КЗпП України виникає з моменту набрання законної сили постанови органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення, яким встановлено вчинення за місцем роботи дрібного викрадення майна роботодавця, а тому з урахуванням встановлених обставин у справі, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 квітня 2025 року засобами поштового зв`язку представник

ОСОБА_1 - адвокат Паланійчук В. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 516/268/15-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 520/3981/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 359/3716/18, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Путильського районного суду Чернівецької області.

23 липня 2025 року справа № 721/1144/24 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Паланійчук В. П. мотивована тим, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 виданого

04 вересня 2017 року, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та відповідно має право на пільга, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Звертає увагу на те, що постановою Путильського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року № 721/703/24, ОСОБА_1 визнано винним у вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 51 КУпАП України. Але, на підставі статті 22 КУпАП України ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності обмежившись усним зауваженням.

23 квітня 2024 року відомості про кримінальне правопорушення було внесено до ЄРДР за № 42024266110000014 за ознаками складу злочину передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України та розпочато досудове розслідування по факту розтрата директором ОЗ «Конятинський ліцей» ОСОБА_1 залишків паливно дров`яної деревини у кількості 2,06 метра кубічних, шляхом подання тимчасової допомоги жителям с. Конятин, що відбулось 04 квітня 2024 року.

Звертає увагу на те, що постановою старшого слідчого СВ Вижницького РВП ГУНП в Чернівецькій області від 28 червня 2024 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23 квітня 2024 року за

№ 42024266110000014, за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України закрито на підставі частини другої статті 11 КК України, пункту 2 частини другої статті 40, статті 110, пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.

Вирішено направити начальнику ВП № 1 (смт. Путила) Вижницького РВП ГУНП в Чернівецькій області повідомлення та постанову про закриття даного КП для притягнення ОСОБА_1 директора опорного закладу «Конятинський ліцей» до адміністративної відповідальності за статтею 51 КУпАП України.

Зі змісту даної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора опорного закладу «Конятинський ліцей» в силу займаної посади, яка пов`язана з виконанням організаційно розпорядчих та адміністративно господарських функцій, будучи службовою особою не маючи відповідних повноважень здійснив розтрату чужого майна, яке перебувало в його віданні, а саме: 04 квітня 2024 року ОСОБА_1 наказав своєму підлеглому працівникові ОСОБА_3 , який не був обізнаний про протиправність вчинюваних ОСОБА_1 протиправних дій перевезти залишки паливно дров`яної деревини, що була закуплена в 2023 році за кошти місцевого бюджету для опалення приміщення ОЗ «Конятинський ліцей» в зимній період та зберігалась на території ОЗ «Конятинський ліцей» за адресою: АДРЕСА_1 , тоді ж вищевказані перевезли вантажним автомобілем вищевказану дров`яну деревину в кількості 2.06 метра кубічних на територію громадської толоки, що за адресою: с. Конятин Вижницького району Чернівецької області з метою облаштування огорожі.

Згідно наказу № 79 від 02 квітня 2024 року по ОЗ «Конятинський ліцей» вказана деревина була передана, як тимчасова допомога жителям с. Конятин терміном до 27 червня 2024 року для огорожі громадської толоки, пасовища.

Звертає увагу на те, що під час розгляду вищевказаної справи про адміністративне правопорушення, передана у тимчасове користування деревина була повернута до ОЗ «Конятинський ліцей», а отже будь-якої шкоди ОСОБА_1 . Конятинській сільській раді заподіяно не було.

Вважає, що дії сільського голови Конятинської сільської ради носять систематичний характер та виражаються у безпідставному винесенні догани, яка скасована постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 лютого 2025 року № 721/738/24.

Підставою для скасування рішення Путильського районного суду Чернівецької області слугувало те, що на думку Чернівецького апеляційного суду саме постановою суду від 24 вересня 2024 року підтверджено факт вчинення позивачем розтрати, що стало підставою для розірвання з ним трудового договору на підставі пункту 8 статті 40 КЗпП України.

У місячний строк після набрання законної сили постановою Путилського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 51 КУпАП України, роботодавцем винесено розпорядження

від 25 жовтня 2024 року № 94-ОС про його звільнення з посади директора

ОЗ « Конятинський ліцей» та розірвано з ним строковий трудовий договір від

30 червня 2020 року № 04 з 28 жовтня 2024 року відповідно до пункту 8 статті 40 КЗпП України.

Вважає, що задовольняючи апеляційну скаргу голови Конятинської сільської ради Скрипчука O. І. та відмовляючи ОСОБА_1 (особа з інвалідністю внаслідок війни) у задоволенні позовних вимог, Чернівецький апеляційний суд порушив норми матеріального права зокрема вимоги статті 148 КЗпП України, що призвело до ухвалення незаконного судового, рішення.

Наголошує, що відповідно до статті 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Дана норма чітко встановлює строк для застосування дисциплінарного стягнення, а саме не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку (виявлення проступку означає не лише виявлення факту (події), а й визначення працівника, що порушив трудові обов`язки та інш.) та не пізніше шести місяців з дня вчиненню проступку, тобто обчислення шестимісячного строку проводиться виключно з дня вчинення проступку.

Звертає увагу на те, що із матеріалів даної цивільної справи та постанови старшого слідчого СВ Вижницького РВП ГУНП в Чернівецькій області від 28 червня 2024 року про закриття кримінального провадження, а також постанови Путильського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року № 721/703/24 вбачається, що:

- проступок було вчинено ОСОБА_1 04 квітня 2024 року - день вчинення проступку;

- Постанову Путильського районного суду Чернівецької області у справі № 721/703/24 винесено 24 вересня 2024 року - день вияснення проступку;

- розпорядження № 94-OC, про його звільнення з посади директора опорного закладу «Конятинський ліцей» було видано 25 жовтня 2024 року - день накладення дисциплінарного стягнення.

Вважає, що хоча розпорядження № 94-ОС було видано в межах строку одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку, проте з порушенням шестимісячного строку з дня вчинення проступку (передбаченого частиною другою статті 148 КЗпП України), внаслідок чого дане розпорядження є незаконним та підлягає скасуванню, про що також було вірно зазначено Путильським районним судом Чернівецької області в оскаржуваному рішенні від 20 лютого 2025 року.

Вважає, що шестимісячний строк з дня вчинення проступку, визначений статтею 148 КЗпП України закінчився 03 жовтня 2024 року (і таке розпорядження могло бути видано в межах шестимісячного строку з дня вчинення проступку, що свідчить про те, що відповідач незаконно та всупереч вимогам КЗпП України звільнив ОСОБА_1 із займаної посади - директора ОЗ «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради.

На підставі наведеного, вважає що суд першої інстанції, надав належну правову оцінку письмовим доказам, які містяться в матеріалах справи, та вірно визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2024 року по 20 лютого 2025 року, що становить 85 947, 39 грн, виходячи з розміру середнього заробітку 22 186,19 грн (жовтень 4 днів вимушений прогул, листопад, грудень, січень, та 14 днів вимушеного прогулу в лютому), який відповідачем у апеляційній скарзі не оскаржується.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2025 року Голова Конятинської сільської ради - Скрипчу О. І., подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 30 червня 2020 року між Конятинською сільською радою в особі сільського голови Комариці О. П. та ОСОБА_1 укладений строковий трудовий договір № 04 про призначення останнього на посаду директора Конятинського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів терміном на 6 років.

Постановою Путильського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року у справі № 721/703/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 51 КУпАП України. На підставі статті 22 КпАП України ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

Розпорядженням Конятинської сільської ради Чернівецької області від 25 жовтня 2024 року № 94-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади директора опорного закладу «Конятинський ліцей» Конятинської сільської ради та розірвано з ним строковий трудовий договір від 30 червня 2020 року за № 04 з «28 жовтня 2024 року» відповідно до пункту 8 статті 40 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Паланійчук В. П. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Частиною третьою статті 149 КЗпП України визначено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до вимог частини першої статті 21, статті 139 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з пунктом 8 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 26 Постанови Пленуму ВС України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідно до пункту 8 статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган вправі розірвати трудовий договір з підстав вчинення працівником за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (стаття 21 Кодексу України про адміністративні правопорушення, незалежно від того, чи застосовувались до працівника раніше заходи дисциплінарного або громадського стягнення, в робочий чи неробочий час вчинене розкрадання).

Відповідно до статті 51 КУпАП України дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до тридцяти годин, або адміністративний арешт на строк до п`яти діб.

Встановлено, що постановою Путильського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2024 року ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 51 КУпАП та на підставі статті 22 КУпАП України ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

Судом у справі № 721/703/24 встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора опорного закладу «Конятинський ліцей» в силу займаної посади, яка пов`язана з виконанням організаційно розпорядчих та адміністративних господарських функцій, будучи службовою особою не маючи відповідних повноважень здійснив розтрату чужого майна, яке перебувало в його віданні, а саме: 04 квітня 2024 року ОСОБА_1 наказав своєму підлеглому працівникові ОСОБА_3 , який не був обізнаний про протиправність вчинюваних ОСОБА_1 протиправних дій, перевезти залишки деревини, що була закуплена в 2023 році за кошти місцевого бюджету для опалення приміщення ОЗ «Конятинський ліцей» в зимовий період та зберігалась на території ОЗ «Конятинський ліцей» за адресою: с. Конятин, вул. Центральна, 71 Вижницького району Чернівецької області , тоді ж вищевказані перевезли вантажним автомобілем вищевказану дров`яну деревину в кількості 2.06 метра кубічних на територію громадської толоки, що за адресою: с. Конятин Вижницького району Чернівецької області з метою облаштування огорожі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтованого виходив із того, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що до задоволення не підлягають, оскільки підставами для звільнення позивача згідно з пунктом 8 статті 40 КЗпП України, є його відповідні винні дії, встановлені постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, що набрала законної сили.

Виходячи з положень норми пункту 8 статті 40 КЗпП України, саме наявність вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення є підставою для розірвання трудового договору.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що право роботодавця на звільнення працівника відповідно до пункт 8 статті 40 КЗпП України виникає з моменту набрання законної сили постанови органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення, яким встановлено вчинення за місцем роботи дрібного викрадення майна роботодавця.

Доводи заявника про те, що дисциплінарне стягнення на нього накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку, всупереч вимогам частини другої статті 148 КЗпП України колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Виходячи із системного аналізу положень пункту 8 статті 40, статей 147-149 КЗпП України, саме встановлене постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення, яким встановлено вчинення за місцем роботи дрібного викрадення майна роботодавця, є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з додержанням правил і порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Враховуючи передбачену Конституцією України презумпцію невинуватості особи працівник не є таким, що вчинив розкрадання майна за місцем роботи, до набрання законної сили постанови, якою встановлено факт вчинення працівником розкрадання майна власника.

Розпорядження № 94-ОС від 25 жовтня 2024 року про звільнення позивача та розірвання з ним строкового трудового договору з 28 жовтня 2024 року було видано в межах одного місяця з дня прийняття постанови про визнання його винним у вчиненні розкрадання за місцем роботи - 24 вересня 2024 року, не заперечує і сам позивач.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладеніу постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 516/268/15-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 520/3981/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 359/3716/18є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавшизміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Паланійчук Валентин Петрович, залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович