23.06.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Значний правочин укладений директором від імені ПАТ із перевищенням повноважень НЕ визнається недійсним, якщо є докази його фактичного прийняття ПАТ та виконання (ВСУ, № 3-84гс16 від 6 квітня 2016р.)

Фабула судового акту: Перевірка повноважень особи на підписання правочину іноді набуває абсурдного характеру особливо при спілкуванні з банківськими клерками при отриманні кредиту. Ця справа ілюструє, що навіть за відсутності у керівника всіх повноважень на підписання договору поставки від імені юридичної особи цей договір може бути визнаний судом дійсним, а заборгованість за ним стягнута.

Між ПАТ та ТОВ було укладено договір поставки відповідно до умов якого ТОВ поставило ПАТ товар на суму майже 22 млн. грн. ПАТ не розрахувалось з ТОВ і було подано два позови: ТОВ із первісним позовом про стягнення заборгованості, а ПАТ із зустрічним позовом про визнання договору поставки недійним.

Зустрічний позов обгрунтовується тим, що директор не мав право на укладання договору поставки без рішення та доручення Наглядової Ради або Загальних зборів, оскільки такий договір є значним правочином в розумінні ст. 70 ЗУ «Про акціонерні товариства». Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановили порушення директором порядку укладання від імені ПАТ значного правочину і визнали договір поставки недійсним.

ВСУ хоча і підтвердив порушення директором порядку укладання від імені ПАТ значного правочину проте скасував попередні рішення і відмовив у задоволенні зустрічного позову ПАТ.

ВСУ обґрунтовує свою позицію наступним. ПАТ тривалий час вчиняло дії направлені на виконання договору поставки: приймало товар, підписувало документи на прийняття товару, додаткові угоди, специфікації, тощо. При цьому відсутність рішення Наглядової Ради ПАТ або Загальних зборів ПАТ для укладання договору поставки не є достатньою підставою для визнання цього договору недійсним, оскільки як підтверджують обставини справи договір не тільки прийнятий ПАТ до виконання але і частково виконаний, оскільки насамперед ПАТ прийняло товар. Судам в цьому випадку слід застосовувати ст. 241 ЦК України, тому що відбулось наступне схвалення ПАТ укладеного правочину (договору поставки).

Аналізуйте судовий акт: Що треба розуміти під терміном "вплив тяжкої обставини" та "вкрай невигідні умови" для визнання недійсним правочину за ст. 233 ЦК України (Постанова ВСУ у справі № 6-551цс16 від 06 квітня 2016р.)

Обов'язковою умовою для визнання договору оренди землі недійсним є не тільки відсутність певних істотних умов в договорі, а і встановлення судом порушення прав позивача такою відсутністю (Постанова ВСУ від 4 лютого 2015 р. у справі № 6-233цс14)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

6 квітня 2016 року

 

                       місто  Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Шицького І.Б.,

 

 

 

суддів:

Барбари В.П.,

 

Берднік І.С.,

 

Ємця А.А.,

 

 

Жайворонок Т.Є.,

 

Колесника П.І.,

 

Потильчака О.І.,

 

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» –

 

 

Гільбурд Р.Ю.,

 

приватного акціонерного товариства «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» –

 

 

 

Сердюкової І.В.,

 

         

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» (далі – ТОВ «Інтерпайп Україна») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 922/796/15 за позовом ТОВ «Інтерпайп Україна» до приватного акціонерного товариства «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» (далі – ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського») про стягнення 42 059 052,15 грн і за зустрічним позовом ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» до ТОВ «Інтерпайп Україна» про розірвання та визнання недійсним договору,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ТОВ «Інтерпайп Україна» звернулося до суду з позовом до ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» (із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення 21 897 522,78 грн основного боргу та 20 161 529,37 грн курсової різниці.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору поставки від 2 січня 2014 року № 5/14 (далі – Договір № 5/14) у частині оплати вартості поставленої продукції.

У квітні 2015 року ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Інтерпайп Україна» про визнання недійсними Договору № 5/14 та додатків до нього.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що генеральний директор не мав повноважень на укладення договору без доручення наглядової ради чи загальних зборів акціонерів ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського», оскільки цей договір є значним правочином у розумінні Закону України «Про акціонерні товариства» (далі – ЗУ «Про акціонерні товариства»).

Крім того, ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» звернулося до суду з іншим зустрічним позовом до ТОВ «Інтерпайп Україна» про розірвання Договору № 5/14 та додатків до нього з 1 липня 2014 року, посилаючись на неможливість виконання договору внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажору) – проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19 червня 2015 року, зустрічний позов про визнання Договору № 5/14 недійсним задоволено, у задоволенні зустрічного позову про визнання Договору № 5/14 розірваним відмовлено, первісний позов задоволено частково.

Визнано недійсним з моменту його укладення договір поставки від 2 січня 2014 року № 5/14 та всі додатки (додаткові угоди, специфікації) до нього. У задоволенні зустрічного позову про визнання розірваним договору поставки від 2 січня 2014 року № 5/14 та всіх додатків (додаткових угод, специфікацій) до нього з 1 липня 2014 року відмовлено. Первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» на користь ТОВ «Інтерпайп Україна» 18 497 522,78 грн основного боргу та 38 048,19 грн судового збору. Провадження у справі в частині стягнення з ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» основного боргу в сумі 3 400 000,00 грн припинено. У задоволенні первісних позовних вимог у частині стягнення 20 161 529,37 грн курсової різниці відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 листопада 2015 року постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19 червня 2015 року і рішення Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року залишено без змін.

Обґрунтовуючи постанову, Вищий господарський суд України зазначив, що оспорюваний договір є значним правочином у розумінні статті 70 ЗУ «Про акціонерні товариства», норми цього закону є спеціальними щодо положень статей 203, 241 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), тому набуття акціонерним товариством цивільних прав та обов’язків за цим правочином можливе виключно у разі його схвалення загальними зборами акціонерів, до компетенції яких віднесено вирішення цього питання. Оскільки загальними зборами акціонерів ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» не приймалося рішення про вчинення або схвалення значного правочину, а часткова оплата покупцем поставленої продавцем продукції не свідчить про його подальше схвалення, то такий договір є недійсним з огляду на положення статті 215 ЦК, а тому немає підстав для стягнення курсової різниці, нарахованої відповідно до його умов.

ТОВ «Інтерпайп Україна» подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 922/796/15 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме положень статті 241 ЦК і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженні у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ і невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права до заяви додано копію постанови Вищого господарського суду України від 13 березня 2013 року у справі № 8/5005/6925/2012 та копії постанов Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-38гс14 і від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14 відповідно.

Так, у постановах Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-38гс14 і від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14 висловлено позицію про те, що за змістом статті 241 ЦК схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено; схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи – сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Разом із тим Вищий господарський суд України у постанові від 13 березня 2013 року у справі № 8/5005/6925/2012 зазначив, що з огляду на положення статті 241 ЦК схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

У частині неоднакового застосування норм процесуального права доводи заявника позбавлені фактичних і правових підстав, визначених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами встановлено, що 2 січня 2014 року між ТОВ «Інтерпайп Україна» (продавець) і ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» (покупець) було укладено Договір № 5/14, відповідно до умов якого протягом 2014 року продавець зобов’язався передати у власність, а покупець – прийняти та оплатити заготовку у кількості 42 000 тон, найменування, сортамент, кількість та ціна якої наведені у специфікаціях, оформлених як додатки до договору, які є його невід’ємними частинами.

Від імені ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» Договір № 5/14 підписано генеральним директором.

Відповідно до пункту 2.1 Договору № 5/14 сума договору визначається вартістю товару, поставленого у рамках цього Договору.

Вартість товару за Договором № 5/14 встановлено у гривні та вказано у додатках до нього (пункт 2.2 Договору № 5/14).

Згідно з пунктом 4.1 Договору № 5/14 покупець проводить розрахунок за поставлений товар шляхом перерахунку грошових коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок продавця протягом 45 календарних днів з дати його відвантаження.

Пунктом 4.2 Договору № 5/14 закріплено, що у разі, якщо на дату оплати відхилення офіційного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ, буде становитиме 3 % та більше від середнього курсу міжбанківського валютного ринку, для розрахунку суми, яка має бути сплачена за відповідним додатком, буде застосовуватися більше високий курс долара США стосовно української національної валюти.

Відповідно до пункту 1.5 додаткової угоди до Договору № 5/14 від 1 квітня 2014 року № 1 при наданні продавцем покупцю відстрочки платежу за договором сторони керуються такими умовами оплати: у разі збільшення або зменшення курсу долара США до гривні на дату платежу більш ніж на 3 % порівняно з курсом, що діяв на дату підписання специфікації, розмір такого платежу підлягає пропорційній зміні за такою формулою: С = Р х (Кндл/Кмп) – Р (де С – сума корегування в українській гривні, що підлягає сплаті покупцем, Р – сума платежу в українській гривні відповідно до специфікації, Кндл – курс долару США до гривні на день здійснення платежу, Кмп – курс долара США до гривні на дату специфікації).

На виконання Договору № 5/14 сторонами підписано специфікації на поставку товару кількістю 9 000,00 тон за період із березня по липень 2014 року: від 14 березня 2014 року № 1 на суму 8 541 000,00 грн, від 24 квітня 2014 року № 2 на суму 14 175 540,00 грн, від 12 травня 2014 року № 3 на суму 13 109 937,00 грн, від 10 червня 2014 року № 4 на суму 17 404 992,00 грн, від 16 червня 2014 року № 5 на суму 1 120 768,20 грн і від 19 червня 2014 року № 6 на суму 8 720 251,20 грн, на загальну суму 63 072 488,40 грн.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину, передбаченою частиною першою статті 215 ЦК, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою–третьою статті 203 ЦК визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Цивільну дієздатність юридичної особи встановлено статтею 92 ЦК, згідно з частиною першою якої юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК).

За змістом статті 154 ЦК та статті 13 ЗУ «Про акціонерні товариства» установчим документом акціонерного товариства є його статут, який повинен містити відомості, зокрема про склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень.

Так, відповідно до пунктів 7.1, 7.2 Статуту ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» (далі – Статут) органами управління товариства є загальні збори акціонерів, наглядова рада, генеральний директор і ревізійна комісія; загальні збори є вищим органом товариства.

За змістом пунктів 7.18, 7.20, 7.21.3 Статуту генеральний директор є виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю та вирішує всі питання його діяльності, крім віднесених до компетенції загальних зборів і наглядової ради; діє від імені товариства у межах, встановлених цим Статутом та приймає рішення одноособово. До його компетенції належать всі питання діяльності товариства (крім віднесених до компетенції інших органів товариства), у тому числі прийняття рішень про укладення правочинів (договорів, угод) і видання доручень на суму, що визначається головою наглядової ради відповідно до діючого законодавства України.

Отже, із наведених норм вбачається, що генеральний директор ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» є компетентним представником цього товариства, уповноваженим від його імені укладати і підписувати правочини (договори, угоди), якщо інше не передбачено законом чи Статутом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 ЗУ «Про акціонерні товариства» значним правочином є правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Судами встановлено, що ринкова вартість товару, який є предметом Договору № 5/14 перевищує 25 відсотків вартості активів ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» за даними його останньої річної фінансової звітності. Тобто оспорюваний договір відноситься до значних правочинів у розумінні ЗУ «Про акціонерні товариства».

Згідно з частиною другою статті 70 ЗУ «Про акціонерні товариства» якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради. Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій.

Згідно з частиною четвертою статті 70 ЗУ «Про акціонерні товариства» вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені цією статтею, застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законом або статутом акціонерного товариства.

Оскільки генеральний директор ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» мав повноваження на укладення договорів і угод від імені цього товариства (у тому числі оспорюваного договору), але не дотримався додаткових вимог до порядку вчинення значного правочину, то цей правочин вважається вчиненим ним із перевищенням обсягу повноважень на здійснення правочину.

Відповідно до статті 241 ЦК правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Із аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов’язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Судами об’єктивно встановлено, що відповідач за первісним позовом упродовж тривалого часу вчиняв дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, зокрема підписував додаткові угоди і специфікації на поставку товару, приймав відвантажений товар, здійснював часткову оплату його вартості. За наявності таких фактів судам належало керуватися положеннями статті 241 ЦК і, зокрема, нормою, наведеною у другому реченні частини першої цієї статті.

Сама по собі відсутність у генерального директора відповідача повноважень на укладення від імені товариства спірного Договору № 5/14 не створює підстави для визнання цього договору недійсним, оскільки за фактичними обставинами справи договір не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконано.

Отже, у визнанні Договору № 5/14 недійсним слід було відмовити.

При цьому висновок судів попередніх інстанцій про відсутність законних підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про розірвання Договору № 5/14 та додатків до нього з 1 липня 2014 року відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону. Дійсність цього договору не веде до виникнення підстав для задоволення позовних вимог про його розірвання.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою–другою статті 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК).

За змістом частини першої статті 662 і частини першої статті 691 ЦК продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, – за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина друга статті 692 ЦК).

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до накладних за період з 17 травня 2014 року по 9 липня 2014 року ТОВ «Інтерпайп Україна» відвантажено ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» товар на загальну суму 23 424 349,04 грн.

ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» здійснило часткову оплату поставленого товару в сумі 4 926 826,26 грн (1 526 826,26 грн до звернення і 3 400 000,00 грн – після звернення первісного позивача із цим позовом до суду).

Оскільки підстави для визнання Договору № 5/14 недійсним відсутні, а товар було поставлено покупцеві, то положення цього Договору щодо порядку оплати вартості товару, поставленого на його виконання, повинні виконуватися належним чином і в повному обсязі. Неоплачена сума вартості товару становить основний борг покупця.

Водночас відповідно до статті 632 ЦК ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін; у випадках, передбачених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається; якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК).

За змістом додаткової угоди до Договору № 5/14 від 1 квітня 2014 року № 1 можливість зміни ціни передбачалася у разі надання покупцеві відстрочки платежу і за умови визначення у специфікаціях до Договору № 5/14 відповідної ціни у доларах США.

Фактів відстрочення платежів і визначення ціни у доларах США судами не встановлено. Зазначені специфікації містять відомості про ціну у гривнях.

Відтак, оскільки у специфікаціях відсутній еквівалент ціни у доларах США, то суди при визначенні боргу правильно виходили із фактично наведених цін у національній валюті України – гривні. Передбачених Договором № 5/14 і додатковою угодою до нього умов зміни ціни сторони не дотрималися, а тому підстав для її збільшення за рахунок курсової різниці валют немає.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій про стягнення із ПАТ «Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського» вартості неоплаченого товару, поставленого відповідно до умов Договору № 5/14, про відмову у стягненні курсової різниці за первісним позовом та про припинення провадження у справі у частині стягнення 3 400 000,00 грн основного боргу є обґрунтованими і законними. Тому рішення Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19 червня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 18 листопада 2015 року в цій частині потрібно залишити без змін.

За таких обставин заява ТОВ «Інтерпайп Україна» підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19 червня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 18 листопада 2015 року необхідно скасувати частково, відмовити у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним Договору № 5/14, а в решті позовних вимог і зустрічних позовних вимог зазначені рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11125, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19 червня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 18 листопада 2015 року у частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсним із моменту укладення договору поставки від 2 січня 2014 року № 5/14 та всіх додатків (додаткових угод, специфікацій) до нього скасувати.

У задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору поставки від 2 січня 2014 року № 5/14 та всіх додатків (додаткових угод, специфікацій) до нього відмовити.

В іншій частині позовних вимог і зустрічних позовних вимог рішення Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19 червня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 18 листопада 2015 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий

І.Б. Шицький

 

Судді:

 

В.П. Барбара

І.С. Берднік

 

 

 

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

 

 

П.І. Колесник

О.І. Потильчак

 

1
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення