1. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення:
а) укладення угод з порушенням земельного законодавства;
б) самовільне зайняття земельних ділянок;
в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;
г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;
ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;
д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;
е) знищення межових знаків, пошкодження або знищення геодезичних пунктів Державної мережі та геодезичних мереж спеціального призначення;
{Пункт "е" частини першої статті 211 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1423-IX від 28.04.2021 }
є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок;
ж) непроведення рекультивації порушених земель;
з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;
и) порушення умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту;
{Пункт "и" частини першої статті 211 в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021 }
і) відхилення від затверджених у встановленому порядку проектів землеустрою;
{Пункт "і" частини першої статті 211 в редакції Законів № 1443-VI від 04.06.2009 , № 1423-IX від 28.04.2021 }
ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;
й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.
{Пункт "к" частини першої статті 211 виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021 }
2. Законом може бути встановлено відповідальність і за інші порушення земельного законодавства.
3. Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, затверджується Кабінетом Міністрів України.
{Cтаттю 211 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1423-IX від 28.04.2021 }
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.
Аналізуйте судовий акт: Договір оренди землі вважається укладеним та розпочинає свою дію з моменту державної реєстрації такого договору, а не з моменту нотаріального посвідчення чи підписання сторонами (ВП/ВС у справі № 322/1178/17 від 15 січня 2020р.)
Для розуміння важливості крапки, яку поставила Велика Палата ВС у питаннях державної реєстрації договорів оренди землі слід трохи взагалі згадати історію цієї правової процедури. Сьогодні мабуть багатьом це дивно, але далеко не завжди нотаріус одночасно із посвідченням договору, при чому будь-якого, необов’язково оренди землі, в той же день проводив його державну реєстрацію. Обмежені функції державного реєстратора з’явилися у нотаріусів із внесенням змін до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» лише з 1 січня 2013 року, і лише при здійсненні нотаріальної дії, тобто в даному випадку посвідчення самого договору оренди землі. Повноцінним державним реєстратором нотаріус став із прийняттям згаданого закону у новій редакції, відповідно до статті 10, із 1 січня 2016 року.
До 1 січня 2013 року державну реєстрацію договорів оренди землі здійснювали органи земельних ресурсів довго та найчастіше корупційно.
Окрім цього згадаємо, що відповідно до статті 14 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, тобто взагалі не потребує обов’язкового нотаріального посвідчення.
Отже, між підписанням представниками сторін договору оренди землі та його державною реєстрацією може бути проміжок часу, при чому іноді значний, тому що відбувалися і непоодинокі випадки у відмові у державній реєстрації. Особливо це стосується договорів оренди землі укладених до 1 січня 2013 року. Слід додати, що і дата складання акту передання – приймання земельної ділянки сторонами може бути іншою, ніж дата укладання договору оренди землі.
З огляду на це для сторін, і насамперед для орендаря, важливе правильне визначення моменту у часі з якого починається строк дії договору оренди землі, і відповідно момент, коли строк дії закінчується.
Підходи судів для визначення такого моменту на всіх рівнях були діаметрально протилежними. Наприклад, ВСУ у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162ц13 приходить до висновку, що строк дії договору оренди землі починається з моменту його підписання сторонами, а НЕ державної реєстрації. Водночас ВГСУ у постанові від 2 листопада 2016 р. у справі № 908/3368/15 приходить до протилежного висновку, зокрема про те, що строк дії починається з моменту його державної реєстрації, а не підписання сторонами чи передання за відповідним актом.
У справі, що описується, між підписанням договору оренди землі та його державної реєстрації минуло майже ЧОТИРИ роки. Мабуть із почуттів елементарної справедливості суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, констатував припинення строку дії оренди та задовольнив позов власника земельної ділянки (спадкоємця орендодавця) при витребування спірної з/д із незаконного володіння орендаря.
Справа потрапила до Великої палати ВС. Проте суд касаційної інстанції був непохитним. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані, а у задоволенні позову власнику з/д було відмовлено.
ВП ВС звернула увагу на те, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» є різними, хоча можуть збігатися у часі, а можуть і відрізнятися.
ВП ВС аналізуючи ст. ст. 18, 20 ЗУ «Про оренду землі», які на момент розгляду спору вже виключені, норми ЗК України, а саме ст. 125 , ст. 126 та норми ЦК України, а саме ст. 631, ст. 640, яка на момент розгляду спору змінена, приходить до нового висновку про те, що сторони в договорі оренди землі мають право зазначати про момент початку дії та момент припинення цього договору.
Якщо сторони цього не зробили, то відповідно до ЗУ «Про оренду землі», який є спеціальним, зокрема ст. ст. 18 та 20, які діяли на той час, договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.
Тому важливими для вирішення такого типу спорів є положення самих договорів оренди землі, а не лише законодавство. Поширеним у договорах оренди землі є пункт на кшталт: «договір набирає чинності після підписання його сторонами (нотаріального посвідчення) та його державній реєстрації». Інший стандартний пункт: «строк дії договору 10 років (наприклад)».
В такому випадку момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору.
Насамкінець, цікавим є роз’яснення ВП ВС, яке дає надію власнику земельної ділянки. Пункт Ї, статті 211 ЗК України передбачає відповідальність суб’єкта права за порушення земельного законодавства у випадку «ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них». Оскільки обов’язок державної реєстрації договору оренди землі покладено на орендаря, а орендар здійснював таку реєстрацію ЧОТИРИ роки, то має місце неналежне виконання орендарем свого договірного обов’язку. Відтак, власник з/д має усі перспективи звернутися із позовом про розірвання договору оренди землі із підстав протиправного збільшення строку оренди.