Застосування нового стандарту доказування “вірогідність доказів” на прикладі судової практики Господарського суду Одеської області

02.06.2020 | Автор: Опанасенко Анатолій
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Застосування нового стандарту доказування “вірогідність доказів” на прикладі судової практики Господарського суду Одеської області - 0_47337700_1591126434_5ed6a9a27397f.jpg

Для кожного юриста, який супроводжує судовий процес страшним сном є пропуск строку на подачу апеляційної або касаційної скарги, що викликано дуже частою зміною мінливістю вітчизняного процесуального законодавства. Відтак, зміна процесуальних строків зазвичай привертає значну увагу та завжди обговорюється правниками в різноманітних юридичних блогах та публікується у юридичних виданнях. Однак є приклади внесення незначних, майже непомітних змін до процесуальних кодексів, які не привертають значної уваги, однак за своїм змістом мають надзвичайно важливе значення. В даному випадку йде мова про зміну стандарту доказування в Господарському процесуальному кодексі України (ГПК України), який з жовтня місяця 2019 року майже не помітили у правовій спільноті, що вбачається з відсутності публікацій з цього приводу та підтверджується відсутністю єдиного системного застосування зміни стандарту доказування при постановленні судових рішень.

Хоча суд при оцінці доказів діє за своїм внутрішнім переконанням (ч. 1 ст. 86 ГПК України), при розгляді господарської справи діють певні стандарти доказування, які є спеціальними правилами, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу (п. 27 постанови ВС КГС від 29.08.2018 р. у справі № 910/23428/17). Як доречно зазначав Новицький В.А. у своїй монографії, стандарт доказування не ставить мету встановити істину, а лише є показником того, чи змогли сторони успішно виконати покладений на них тягар доказування.

Відносно новою процесуальною нормою, яка була введена пів року тому до ГПК України, є стаття 79 «Вірогідність доказів». Ця стаття є на перший погляд невеликою та незначною, однак проаналізувавши її зміст можливо дійти висновку, що нею було здійснено непомітну «революцію» в стандартах доказування у господарському судочинстві.

Так, у господарському судочинстві довгий час панував стандарт доказування під всім відомою назвою «достатність доказів», який наразі продовжує діяти у цивільному судочинстві (ст. 80 ЦПК України). Як зазначав Фурса С.Я., достатність доказів або їх сукупність означає, що вони або їх кількість та вагомість дозволяють суду зробити висновок про існування або відсутність певного юридичного факту (фактів), на підтвердження якого вони зібрані.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до Академічного тлумачного словника української мови слово «вірогідний» означає «який не викликає сумніву; достовірний».

Вірогідність доказів є чимось на кшталт використовуваного у загальному праві Великої Британії стандарту «баланс вірогідностей» (a balance of probabilities). Поняття «баланс вірогідностей» - це стандарт доказування, який задовольняє суддю або присяжних, що факти, які розглядаються, ймовірно мали місце, як про це стверджується стороною по справі. Іноді їх називають ще перевагою доказів або ймовірністю існування 51%, тобто факт є доведеним коли його доведено більше ніж на 50% (див. Філіп Озборн (Philip H. Osborne) – «The Law of Torts»).

«Вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування є необхідним не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Принцип вірогідності доказів за своєю суттю нагадує терези Феміди. Ці терези на різних чашах містять докази та доводи сторін по справі - позивача та відповідача. Залежно від обсягів та ваги цих доказів чаша позивача або відповідача переважуються в ту, чи іншу сторону, що суд повинен оцінювати справедливо за своїм внутрішнім переконанням. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 2 ст. 86 ГПК України), і при цьому кожен доказ у справі має свою «процесуальну вагу». При цьому на практиці один письмовий доказ може мати більше доказової сили ніж декілька томів інших (наприклад, висновок судового експерта-економіста може об’єктивно переважити декілька томів несистематизованої первинної документації та пояснення бухгалтера підприємства).

З огляду на запроваджений ст. 79 ГПК України стандарт доказування вірогідності доказів, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага. Вважаємо, що вірогідність доказів означає їх домінування не у кількісному вимірі (тобто кількості наданих стороною документів, заяв свідків тощо), а у якісному вимірі (тобто впливі усіх доказів в їх сукупності та окремо на переконання суду у більшій ймовірності існування факту, ніж його відсутності).

Як приклад застосування нової норми ст. 79 ГПК України, з огляду на здійснений аналіз змісту Єдиного державного реєстру судових рішень (ЄДРСР), наводимо деякі рішення Господарського суду Одеської області.

Так, наприклад, у рішенні господарського суду Одеської області від 10.01.2020 р. у справі №916/1611/19 (ЄДРСР №86851393) розглядався спір щодо стягнення заборгованості за договором поставки. Так, позивач на підтвердження факту та обсягу поставки посилався на скріплені відповідачем печаткою та підписом відповідальної особи видаткові накладні. Натомість, відповідач заперечував обсяги поставки посилаючись на те, що видаткові накладні підписані не вповноваженою особою, а у податковому обліку ним не було відображено відповідні господарські операції. Оцінюючи доводи сторін та зміст наданих доказів суд керуючись стандартом вірогідності доказів зробив висновок, що «посилання відповідача на наявні в матеріалах справи податкові декларації та відсутність в них відображення товару обсягом заявленого до стягнення позивачем судом до уваги не приймаються, оскільки обставини ведення податкового обліку підприємством відповідача не є предметом розгляду даної справи, тоді як спірні видаткові накладні є більш вірогідними доказами, які подані позивачем в підтвердження здійснення поставки спірного товару на користь відповідача, ніж податкові декларації».

Крім того, суд дійшов висновку, що більш вірогідним є те, що відповідачем було підписано видаткові накладні оскільки підписи було скріплено його печаткою, а документи, які б свідчили про її втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства - відсутні. Тобто, в даній справі суд звернувся до оцінки саме якісного виміру доказів, наданих відповідачем, порівнюючи їх з доказами наданими позивачем з огляду на предмет спору.

Аналогічно до зазначеної вище справи у рішенні господарського суду Одеської області від 05.02.2020 р. у справі № 916/2996/19 (ЄДРСР №87656111) суд вирішував спір про витребування майна – рефрижераторного контейнеру, - з огляду на принцип вірогідності. Для того, щоб суд міг витребувати майно з чужого незаконного володіння за ст. 387 ЦК України позивачу було необхідно, зокрема, довести, що право на витребуваний контейнеру належить саме йому. Позивач на підтвердження свого майнового права надав суду лист третьої особи (не учасника процесу), що підтверджує факт переходу права власності на контейнер до позивача, довідку про балансову вартість контейнеру та виписки з банківського рахунку. Натомість, відповідач надав суду листи та бланки відвантаження спірного контейнеру та доводило, що не є вантажоотримувачем, а є лише обслуговуючою вантажі організацією і що контейнер наразі не знаходиться у відповідача.

Оцінюючи надані сторонами докази за їх вірогідністю суд дійшов висновку, що «за таких обставин, враховуючи, що позивачем з одного боку жодним чином не доведено наявність у нього права власності на контейнери №OOLU6151254, №OOLU6484487, №OOLU6186820, а з іншого боку, як вже було зазначено судом, більш вірогідними є надані відповідачем докази, що підтверджують відсутність у нього спірного майна, ніж надані позивачем докази на підтвердження наявності його у відповідача, суд доходить до висновку, що позивачем не доведено обставини, які відповідно до вимог ст.ст. 387, 1212 ЦК України входять до предмету доведення при розгляді віндикаційних вимог, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову».

Слід відзначити, що здебільшого у рішеннях господарського суду Одеської області, які наявні у ЄДРСР, суди посилаються на вірогідність доказів разом з іншими статтями § 1 Глави 5 «Докази та доказування» ГПК України – ст. 76 (Належність доказів), ст. 77 (Допустимість доказів), ст. 78 (Достовірність доказів) та підсумовуючої ст. 86 (Оцінка доказів).

Зрозуміло, що як і в будь-якому рішенні суд зобов’язаний в мотивувальній частині судового рішення зазначити норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування (п. 7 ч. 4 ст. 238 ГПК України). Нажаль, як свідчить практика, посилання судом на норму процесуального права у судовому рішенні не завжди означає, що суд при вирішенні судового спору дійсно керувався цією нормою і не зазначив її виключно з формальних міркувань.

В цьому контексті слід звернути увагу на те, що разом з внесенням змін до ст. 79 ГПК України, було внесено зміни до ч. 4 ст. 238 ГПК України щодо змісту мотивувальної частини судового рішення. З огляду на вказані зміни суд при вирішенні спорів зобов’язаний застосовувати стандарт вірогідності доказів.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається висновок суду про те,

  1. яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів;
  2. мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Так, згідно з аналізу ЄДРСР за період з листопада 2019 року до травня 2020 року вбачається, що суди не часто при ухваленні рішення суду дотримуються положень п. 3, 4 ч. 4 ст. 238 ГПК України щодо застосування стандарту вірогідності доказів.

Так, наприклад, у ЄДРСР окрім вищенаведених судових рішень посилання на застосування стандарту вірогідності доказів наявне ще у декількох рішеннях господарського суду Одеської області, зокрема, у рішенні від 05.02.2020 р. у справі №916/3728/19 (ЄДРСР № 87515339), від 16.02.2020 р. у справі № 916/2361/19 (ЄДРСР № 86618486).

Відтак, з огляду на аналіз рішень наявних в ЄДРСР на перший погляд здається, що з огляду на завантаженість суди, як і більшість учасників судового процесу, не приділили належної уваги новій процесуальній нормі ст. 79 ГПК України, яка насправді має принципове значення та змінила стандарт доказування в господарському процесі.

Зрозуміло, що всі правники України хоч і звикли до мінливості законодавства, однак важкість сприйняття нових норм залишається. А відтак, для належного застосування стандарту вірогідності доказів ще потрібен час і як виявилося, пів року є замалим строком для достатньої інтеграції нового стандарту доказування до правосвідомості адвокатів, суддів та інших учасників господарського процесу.

Доцільно звернутися до одного з правових висновків Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, до якого все частіше звертаються, як суди перших та апеляційних інстанцій, так і сам Верховний Суд проте в інших постановах. «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний» (постанова ВС КГС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 – ЄДРСР №85211537).

Цікавим у даному висновку є те, що зазначений правовий висновок був зроблений Верховним Судом ще до викладення ст. 79 ГПК України в новій редакції та формувався поступово від інших аналогічних правових висновків (наприклад, постанови ВС КГС від 14.08.2018 р. у справі №905/2382/17 – ЄДРСР № 76026164; від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17 – ЄДРСР № 77112562; від 10.09.2019 р. у справі № 916/2403/18 – ЄДРСР № 84320526 тощо).

Зазначене свідчить, що задовго до введення законодавцем стандарту вірогідності доказів судова практика почала його формування у правосвідомостях суддів та у судових рішеннях. Таке дає підстави сподіватися, що стандарт вірогідності доказів, закріплений у ст. 79 ГПК України, так само поступово інтегрується у правосвідомість всіх правників та буде належно застосовуватися у господарському судочинстві.

Однак залишається не вирішеним питання щодо введення стандарту вірогідності доказів до цивільного процесу, оскільки в ньому досі продовжує дію стандарт достатності доказів. Насправді не зрозуміло, чому законодавець уніфікувавши положення процесуальних кодексів реформою 2017 року в подальшому вирішив розділити стандарти доказування у господарському та цивільному процесах, які за своєю суттю є схожими. Можливо це пов’язано, перш за все, з тим, що внесення змін до ГПК України було викликане необхідністю покращувати інвестиційний клімат країни. Адже, вірогідність доказів є стандартом англійського загального права, що є більш прийнятним для закордонного бізнесу.

Однак, вважаємо, що законодавцю не слід забувати про те, що покращувати судочинство потрібно не тільки для потенційних інвесторів, а і, перш за все, для пересічних громадян, які звертаються до цивільних судів за захистом своїх порушених прав.

Автор статі: юрист ЮФ "Юрлайн" Опанасенко А.В.

6098
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
1