Заочне кримінальне провадження: за чи проти?

Президент України Петро Порошенко 21 жовтня цього року підписав Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини», яким в Україні започатковується практика заочного кримінального провадження стосовно осіб, які переховуються від слідства і суду.

Більшість чиновників влади з ентузіазмом схвалюють прийняття та підписання цього закону, зокрема, міністр юстиції П. Петренко вже заявляє, що цей Закон дозволяє притягнути до відповідальності В.Януковича, інших чиновників, і т.д., щодо яких відкриті відповідні кримінальні провадження.

Згадайте новину: Заочне повідомлення про підозру у скоєнні злочинів регіоналу Олійнику та комуністу Калетнику.

Запроваджено заочне правосуддя в Україні.

Слід зазначити, що спеціальне досудове розслідування (заочне) здійснюватиметься лише на підставі ухвали слідчого судді стосовно підозрюваного:

- який не є повнолітнім;
- переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності;
- перебуває поза межами України.

А от перелік кримінальних правопорушень, за якими можливе заочне кримінальне провадження:

Законом встановлюється неможливість обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, до осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні терористичної діяльності (ст. 109—1141, 258—2585, 260, 261 КК України), тобто, суд може обрати лише такий вид запобіжного заходу, як взяття під варту.

А от всі процесуальні документи та повістки в ході заочного провадження будуть публікуватись в засобах масової інформації України загальнодержавної сфери розповсюдження і з моменту опублікування повістки про виклик підозрюваний (обвинувачений) вже вважатиметься ознайомленим зі змістом такої повістки.

При цьому, підставою для здійснення спеціального (заочного) досудового розслідування чи судового провадження відносно особи є його повторне неприбуття на виклик слідчого, прокурора чи суду.

А тепер щодо сторони захисту.

Уявіть собі ситуацію, коли в провадженні слідчого є справа, він здійснює кримінальне провадження, але підозру потенційному злочинцю не оголошує (процесуальний статус особи визначений як «свідок»). І тільки такий «свідок» перетне кордон (наприклад, поїде з сім’єю в тур по Європі), за клопотанням прокурора слідчий суддя дозволить спеціальне досудове розслідування. При цьому, вже на цій стадії до справи залучається захисник – адвокат.

Оскільки клієнта нема, звичайний адвокат, що працює на підставі договору з клієнтом і за гонорар, отриманий від клієнта, вступити в справу все-одно не зможе. Тому захисника призначать від Центру безоплатної правової допомоги, за державні кошти. І навіть при дуже великому бажанні адвокат-захисник в такій справі фактично позбавлений реальних способів захисту свого клієнта, хоча б через такі моменти:

Адвокат не спілкувався з клієнтом і не знає його позиції по справі.

Всю інформацію про час, місце, обставини вчинення злочину адвокат може отримати тільки від сторони обвинувачення.

Про всі докази, в кого вони знаходяться і де їх отримати, – адвокат позбавлений інформації, а тому і не зможе самостійно збирати доказову базу на захист клієнта.

Позиція клієнта (коли він з’явиться) може кардинально розходитись з позицією захисника, вже оприлюдненою в справі, що може унеможливити подальший ефективний захист особи.

Тоді виникає питання: а як такий адвокат-захисник буде робити свою роботу?

Адже всім нам відомо, що не в походах в судові засідання і не в складанні клопотань полягає робота адвоката. Ми повинні максимально точно і детально виробити позицію захисту клієнта, діючи в правовому полі, але тільки в інтересах клієнта і тільки для досягнення бажаного клієнтом результату. І ніякі «державні» інтереси притягнення особи до відповідальності заочно в цьому жодної ролі грати не можуть.

А як адвокату, який пішов по «заочному» захищати клієнта, потім глянути останньому в очі? Коли його заочно засудять, а реально посадять!

Тому автор взагалі не сприймає як позитивні зміни в Кримінальний процесуальний та Кримінальний кодекси України щодо заочного кримінального провадження і на мою думку, таке провадження придумане політиками та переслідує дві цілі:

Піар і політичні процеси над попередниками.

Отримати в такий спосіб кошти в казну (бюджет) внаслідок конфіскації майна заочно обвинувачених та засуджених.

Забув вказати, Закон передбачає внесення змін в КК України щодо додаткових покарань у виді конфіскації майна за злочини проти національної безпеки України (статті 109, 110, 111, 112, 114 КК), злочини, пов’язані з терористичною діяльністю (статті 258 – 2584 КК), та деякі інші злочини проти громадської безпеки (статті 260, 261 КК). А по більшості інших статей, згадуваних в Законі, конфіскація майна і так передбачена.

Хотілося б нагадати громадськості, що 16 січня 2014 року Верховна Рада України вже приймала Закон про заочне кримінальне провадження. Правда, потім, після втечі Януковича, цей Закон був чомусь визнаний диктаторським і відмінений.

Можливо, і цей відмінять?..

Автор статті: адвокат Микола Луцюк