За вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судовий збір НЕ платиться. Крім того, вирахуванням періоду та розміру стягнення середнього заробітку повинен займатися суд. (ВС КЦС №127/15018/23 від 13.03.2024 р.)

Фабула судового акту: Мабуть немало колег-правників стикались із вимогою першої інстанції сплатити судовий збір за стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, у справі про поновлення працівника. З такою вимогою стикнулися і я нещодавно. Плутанина (чи то намагання ускладнити долю позивачів) зустрічалися не тільки у тій справі. Це підтверджує і нижченаведений процес в якому знову ВС мусив розʼяснити відсутність обов’язків позивачів платили судзбір за такі справи…

Отже, позивачка отримала ухвалу про залишення позову без руху у справі про поновлення та стягнення середньої заробітної плати. Ухвала мотивована тим, що позивачем НЕ було сплачено судовий збір за позовні вимоги майнового характеру про стягнення середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу, з розміром якого позивачу необхідно визначитись, але не менше 1073,60 грн, а також 2147,20 грн за дві вимоги немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та визнання незаконним та скасування наказу «Про внесення змін до наказу про звільнення»).

Потім суд взагалі повернув позов - доводи позивачки про відсутність обов’язку платити збір його не влаштували. Із ним, на жаль, погодилась і апеляція. Була подана касаційна скарга, і ВС КЦС в черговий раз розʼяснив відсутність обовʼязків платити збір у таких справах.

ВС КЦС зазначив: Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) вказано, що: «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи».

Разом з тим, суди попередніх інстанцій вказаного не врахували, та дійшли помилкового висновку, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», у зв`язку із чим пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - і ВС КЦС виправив цей скасував рішення попередніх судів.

Отже, у цій справі:

Оскільки позивачка звернулась з позовом про поновлення на роботі (в цій частині позивач звільнений від сплати судового збору) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою, відсутній обов'язок позивача сплатити судовий збір за подання позову. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 209/2226/22 (провадження № 61-14575св23).

Також, повертаючи позовну заяву позивачу, судом першої інстанції зазначено, що в порушення вимог пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позивачем не наведено обґрунтованого приблизного розрахунку сум, які позивач хоче стягнути з відповідача, а саме розрахунку середньоденного розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу та не вказано періоду, за який час просить стягнути, та не подано позовну заяву в новій редакції із усуненими недоліками.

Разом з тим, питання щодо періоду та розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за правилами статті 235 КЗпП України вирішує саме суд одночасно із поновленням особи на посаді та з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Аналізуйте судовий акт: Працівника було попереджено про скорочення його посади і про звільнення та неодноразово пропонувались наявні на підприємстві вакантні посади. Тому звільнення, працівника через обрання ним посад що не відповідають кваліфікації, є законним (ВС КЦС №755/12428/22 від 14.02.2024 р.);

Роботодавець не обмежений у праві самостійно скасувати наказ про звільнення, якщо таке звільнення відбулося помилково та поновити працівника. У таких випадках у спорі за позовом працівника порушене право, як і предмет спору - відсутні. (ВС КЦС №753/8086/21 від 12.02.2024 р.);

За відмову від підписання строкового трудового договору, керівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти може бути звільнено за ч.9 статті 36 КЗПП (ВС КЦС №289/1380/22 від 07.02.2024 р.);

Жодною нормою не обмежено строку, коли особа після виплати неналежних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або до суду, щоб це вплинуло на їх розмір (ВС КАС №420/11416/23 від 15.02.2024 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 127/15018/23

провадження № 61-13541св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Пенсійний фонд України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області

від 09 червня 2023 року у складі судді Шаміної Ю. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року у складі колегії суддів:

Рибчинського В. П., Денишенко Т. О., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пенсійного фонду України, в якому просила:

- визнати незаконними та скасувати накази № 153-к/тр від 21 квітня 2023 року «Про дату звільнення ОСОБА_1 », №70-к/тр від 11 квітня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » (зі змінами, внесеними наказом №147-к/тр від 18 квітня 2023 року «Про внесення змін до наказу від 11 квітня 2023 року № 70-к/тр «Про звільнення

ОСОБА_1 »);

-стягнути з Пенсійного фонду України на її користь середній заробіток (заробітну плату) за час вимушеного прогулу;

- поновити її на посаді;

- витребувати довідку про заробітну плату за останні 12 місяців, яка була підготовлена відділом бухгалтерського обліку та звітності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня

2023 року позовна заява залишена без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання даної ухвали.

3. Ухвала мотивована тим, що позивачем не сплачено судовий збір за позовні вимоги майнового характеру про стягнення середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу, з розміром якого позивачу необхідно визначитись, але не менше 1073,60 грн, а також 2147,20 грн за дві вимоги немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення №153-к/тр

від 21 квітня 2023 року та визнання незаконним та скасування наказу №70-к/тр від 11 квітня 2023 року (із змінами, внесеними наказом №147-к/тр від 18 квітня

2023 року «Про внесення змін до наказу від 11 квітня 2023 року №70-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 »).

4. 02 червня 2023 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про усунення недоліків.

5. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня

2023 року позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з тим, що у наданий судом строк позивачем не усунуті недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2023 року.

6. Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку, що в порушення вимог пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позивачем не наведено обґрунтованого приблизного розрахунку сум, які позивач хоче стягнути з відповідача, а саме розрахунку середньоденного розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу та не вказано періоду, за який час просить стягнути, та не подано позовну заяву в новій редакції із усуненими недоліками.

7. Крім того, на вимогу частини четвертої статті 177 ЦПК України позивачем не сплачено судовий збір за позовні вимоги майнового характеру про стягнення середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу, з розміром якого позивачу необхідно було визначитись, але не менше 1073,60 грн, обґрунтовуючи тим, що дана вимога відноситься до заробітної плати, за що позивач звільнена від сплати судового збору, а також 2147,20 грн за дві вимоги немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення №153-к/тр

від 21 квітня 2023 року та визнання незаконним та скасування наказу №70-к/тр від 11 квітня 2023 року (із змінами, внесеними наказом №147-к/тр від 18 квітня

2023 року «Про внесення змін до наказу від 11 квітня 2023 року №70-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 »), обґрунтовуючи тим, що дані вимоги випливають із вимог про поновлення на роботі.

8. Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2023 року залишено без змін.

9. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивача про визнання протиправними та скасування розпорядження та наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

10. За таких обставин позивачу необхідно було сплатити судовий збір за позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», що нею зроблено не було.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. У вересні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2023 рокуу складі колегії суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

13. Відповідно до розпорядження Заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду № 1486/0/226-23

від 17 листопада 2023 року, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2023 року, справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю., судді: Білоконь О. В., Осіян О. М.

14. Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу до суду для продовження розгляду.

16. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували та належним чином не дослідили її заяву від 02 червня 2023 року про усунення недоліків разом із довідкою про нараховані та виплачені доходи № 151 від 24 квітня 2023 року, де вона наводила обґрунтований приблизний розрахунок сум, які хоче стягнути з відповідача, а саме розрахунок середньоденного розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу.

18. Також зазначала, що задля точнішого розрахунку сум вона просила у позовній заяві витребувати у відповідача довідку про заробітну плату за останні

12 місяців.

19. Крім того суди не врахували, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці, тому відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про судовий збір» вона звільнена від сплати судового збору.

20. Також суди не врахували її доводи щодо оскарження наказів про звільнення, а також що вона клопотала про відмову від позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування вказаних наказів.

21. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пенсійного фонду України про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

23. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня

2023 року позовна заява залишена без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для сплати судового збору за позовні вимоги майнового характеру про стягнення середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу, з розміром якого позивачу необхідно визначитись, але не менше 1073,60 грн, а також 2147,20 грн за дві вимоги немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення №153-к/тр від 21 квітня 2023 року та визнання незаконним та скасування наказу №70-к/тр від 11 квітня 2023 року (із змінами, внесеними наказом №147-к/тр від 18 квітня 2023 року «Про внесення змін до наказу від 11 квітня 2023 року №70-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 »).

24. 02 червня 2023 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу - це різновид заробітної плати, тому судовий збір за заявлення цієї вимоги не сплачується. При цьому вимога щодо визнання незаконними та скасування наказів про звільнення є похідною від вимоги про поновлення на роботі, за якою передбачено звільнення від сплати судового збору.

25. Зазначала, що якщо суд вважає можливим поновлення на роботі не визнаючи накази про звільнення незаконними та не скасовуючи їх, тоді вона клопотала про відмову від позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування вказаних наказів.

26. Також надала до суду лист Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 24 квітня 2023 року № 151 «Про нараховані та виплачені доходи ОСОБА_1 » з відомостями щодо нарахування за квітень 2023 року.

27. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня

2023 року позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з тим, що у наданий судом строк позивачем не усунуті недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2023 року.

28. Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2023 року залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

29. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

30. Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

31. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

32. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

34. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

35. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

36. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

37. Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

38. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

39. Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

40. Розміри ставок судового збору регламентовано статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

41. Статтею 5 вказаного закону визначено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону).

42. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) вказано, що: «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи».

43. Разом з тим, суди попередніх інстанцій вказаного не врахували, та дійшли помилкового висновку, щостягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», у зв`язку із чим пільга щодо сплати судового збору, яка передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

44. Отже, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що ОСОБА_1 звернулась з позовом про поновлення на роботі (в цій частині позивач звільнений від сплати судового збору) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою, та зробили помилковий висновок про обов`язок позивача сплатити судовий збір за подання позову в цій частині.

45. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 21 лютого 2024 року у справі № 209/2226/22 (провадження № 61-14575св23).

46. Крім того, отримавши заяву позивача про усунення недоліків, суд першої інстанції не розглянув її клопотання про те, що у разі, якщо суд вважає можливим поновлення на роботі, не визнаючи накази про звільнення незаконними та не скасовуючи їх, вона клопотала про відмову від позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування наказу про звільнення №153-к/тр від 21 квітня

2023 року та визнання незаконним та скасування наказу №70-к/тр від 11 квітня 2023 року (із змінами, внесеними наказом №147-к/тр від 18 квітня 2023 року «Про внесення змін до наказу від 11 квітня 2023 року №70-к/тр «Про звільнення

ОСОБА_1 »).

47. Також, повертаючи позовну заяву позивачу, судом першої інстанції зазначено, що в порушення вимог пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позивачем не наведено обґрунтованого приблизного розрахунку сум, які позивач хоче стягнути з відповідача, а саме розрахунку середньоденного розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу та не вказано періоду, за який час просить стягнути, та не подано позовну заяву в новій редакції із усуненими недоліками.

48. Разом з тим, питання щодо періоду та розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за правилами статті 235 КЗпП України вирішує саме суд одночасно із поновленням особи на посаді та з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

49. При цьому суд не врахував, що для здійснення розрахунку середнього заробітку за прогул позивачка у позовній заяві просила зокрема витребувати довідку про заробітну плату за останні 12 місяців, яка була підготовлена відділом бухгалтерського обліку та звітності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області.

50. Верховний Суд враховує, що Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти росії» (Shishkov v. russia), № 26746/05, параграф 110, від 20 лютого 2014 року).

51. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

52. З огляду на викладене вище у сукупності, Верховний Суд доходить висновку, що наведені в касаційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, повернувши заяву ОСОБА_1 .

53. Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув та погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення заяви

ОСОБА_1 у зв`язку із недотриманням нею вимог статей 175 177 ЦПК України.

54. При цьому Верховний Суд вважає помилковим врахування судом апеляційної інстанції правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаної правової позиції у постанові

від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).

55. Крім тогоє безпідставним й посилання апеляційного суду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, оскільки предметом позову у цій справі було стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за втрату частини заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в той час як у справі, що є предметом перегляду, спір стосується поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку (заробітної плати) за час вимушеного прогулу.

56. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду постановлені без додержання норм процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржені судові рішення - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2023 рокускасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников І. Ю. Гулейков О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович