За неповернення тимчасово вилученого в рамках кримінального провадження майна, все ж таки, можна стягнути шкоду з держави (ВС КЦС, справа №752/5127/20 від 05.10.2022 р.)

Скільки кіл судових інстанцій та бюрократичних процедур треба пройти, щоб повернути незаконно вилучене при обшуку майно? Чи щоразу треба “видумувати хитромудрі шляхи” та доводити справу до касаційної інстанції в рамках цивільного провадження, щоб хоч ВС захистив право на мирне володіння “своїм”? І найголовніше - чому держава має платити за шкоду завдану свавільними діями працівників поліції, а не конкретні винуватці? У цій справі, яка на щастя, все ж таки закінчилась відшкодуванням майнової шкоди - питань багато, а відповідей - мало.

Фабула судового акту: На підставі ухвали слідчого судді у ТОВ був проведений обшук. Під час обшуку були вилучені грошові кошти в розмірі 26 600 дол. США, 16 000 євро, 175 фунтів, 660 рублів, 30 швейцарських франків, 40 польських злотих, 2000 грн та ноутбук. Згодом, ухвалою слідчого судді накладено арешт на ноутбук та відмовлено в накладенні арешту на грошові кошти. Через майже 9 місяців іншою ухвалою районного суду зобов'язано слідчого повернути вищевказані грошові кошти. Неочікувано, але такі - були втрачені (напевно миші з’їли) - і звичайно ж не поверталися власнику. Ще через 8 місяців, власник коштів звернувся до суду з позовом до ГУ місцевої Національної поліції та Державної казначейської служби України, у якому просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України 1 110 361,45 грн відшкодування матеріальної шкоди, а також 130 000 грн моральної шкоди за неповернення і втрату вилучених грошей.

І перша, і друга інстанція у позові відмовили - мовляв - не доведено підстави втрати коштів (тобто на думку суддів людина має ще досліджувати підстави втрати своїх же коштів правоохоронцями…). На щастя, ВС КЦС було іншої думки щодо відповідальності Нацполіції за такі дії. ВС мотивував наступним:

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В силу приписів ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування майнової шкоди.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов:

• неправомірні дії цього органу;
• наявність шкоди;
• та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

За таких обставин питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд загальної юрисдикції за правилами позовного провадження самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (аналогічний висновок викладено у постанові ВП ВС від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Щодо незаконності дій. Так, відповідно до ст. 169 КПК України, тимчасово вилучене майно повертається особі у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.Як бачимо, обов`язок належно зберігати та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту або відмови в арешті цього майна прямо передбачено чинним законодавством.

Отже у цій справі:

Ухвалою слідчого судді, у зв`язку із тим, що на вилучене майно не було накладено арешт, зобов'язано уповноваженого слідчого в кримінальному провадженні повернути власнику грошові кошти, вилучені під час проведення обшуку. Проте, зазначена ухвала судді слідчого - не була виконана. За таких обставин апеляційним судом не надано оцінки законності утримання грошових коштів, які за ухвалою слідчого судді зобов`язано повернути позивачу, не з`ясовано чи було таке втручання в право власності законним в світлі положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як наслідок - ВС скасував постанову суду апеляційної інстанції і передав справу на новий розгляд нього.

На щастя, нещодавно, постановою від 11.01.2023 апеляційного суду, позов власника задоволено частково і стягнено хоча б матеріальну шкоду (про моральну чомусь ніхто не подбав, хоча людина чекала повернення свого більше трьох років). Але справа гарно ілюструє відсутність адекватного впливу на осіб що допускають таке свавілля.

Аналізуйте судовий акт:

Бездіяльність з неповернення майна віднесена до категорії триваючих, оскільки строк виконання слідчим, прокурором обов'язку у визначеному законом випадку негайно повернути особі вилучене майно у часі не обмежений (№554/7113/17 від 24.04.2019р);

На думку судді Божко В.В. «очевидною технічною помилкою» є відсутність у законі на даний час повноважень у слідчого ліквідованої податкової міліції накладати арешт на тимчасово вилучене майно платника податків (Суд, 23.02.2017р., № 640/1771/17);

Арешт знімається навіть у випадку повернення виконавчих документів і знищення матеріалів виконавчого провадження, якщо у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність (ВС КЦС, справа №2/0301/806/11 від 13.07.2022 р.);

Як повернути майно вилучене при обшуку? Досвід адвокатів BSB-Partners. (Печерський районний суд м. Києва від 19 грудня 2016р. у справі № 757/49170/16-к).

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 752/5127/20

провадження № 61-6589св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Голосіївське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державна Казначейська служба України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва в складі судді Колдіної О. О. від 07 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Матвієнко Ю. О., Верланова С. М. від 22 червня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст заяви

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України, у якому просив стягнути з Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в розмірі 1 110 361,45 грн з єдиного казначейського рахунку у відшкодування матеріальної шкоди, а також 130 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Зазначив, що 21-22 листопада 2018 року на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва у ТОВ «Ватек» був проведений обшук під час якого були вилучені грошові кошти в розмірі 26 600 дол. США, 16 000 євро, 175 фунтів, 660 рублів, 30 швейцарських франків, 40 польських злотих, 2000 грн та ноутбук. Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року накладено арешт на ноутбук та відмовлено в накладенні арешту на грошові кошти. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року, зобов'язати слідчого повернути вищевказані грошові кошти. Голосіївське УП ГУ НП у м. Києві вилучені грошові кошти не повернуло і в подальшому вони були втрачені, внаслідок чого йому завдано збитків. ОСОБА_1 просив стягнути з Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів в розмірі 1 220 361,45 грн з єдиного казначейського рахунку у відшкодування матеріальної шкоди, а також 130 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження втрати працівниками Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві грошових коштів, що були вилучені під час проведення обшуку в приміщенні ТОВ «Ватек», на що він посилався як на підставу позовних вимог.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, які просить скасувати.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2022 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 752/5127/20 з Голосіївського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду 08 вересня 2022 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 21-22 листопада 2018 року у ТОВ «Ватек» на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва в рамках кримінального провадження № 12017100010009866 від 20 жовтня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК Українибув проведений обшук під час якого були вилучені грошові кошти в розмірі 26 600 дол. США, 16 000 євро, 175 фунтів, 660 рублів, 30 швейцарських франків, 40 польських злотих, 2 000 грн та ноутбук.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року накладено арешт на ноутбук та відмовлено в накладенні арешту на грошові кошти.

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність слідчого Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві щодо неповернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 12017100010009866 від 20 жовтня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2019 року (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 20 січня 2020 року) скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано уповноваженого слідчого в кримінальному провадженні № 12017100010009866 від 20 жовтня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, повернути ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі: 26 600 дол. США, 16 000 євро, 175 фунтів, 660 рублів, 30 швейцарських франків, 40 польських злотих, 2 000 грн, які вилучені під час проведення обшуку 21 листопада 2018 року.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК Українипередбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В силу приписів статей15 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування майнової шкоди.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173 1174 ЦК Україниє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173 1174 ЦК України.

Отже, дії (бездіяльність) слідчого Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві щодо неповернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 12017100010009866, є основним предметом доказування у цій справі.

За таких обставин питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд загальної юрисдикції за правилами позовного провадження самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до Закону України «Про національну поліцію»національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Приписами статті 7 Закону України «Про національну поліцію»передбачено, що під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцієюта законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією Україниі законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.

Статтею 8 Закону України «Про національну поліцію»визначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не може бути підставою для порушення поліцейським Конституціїта законів України.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 3 КПК України- слідчий - службова особі органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Засади кримінального провадження, передбачені главою 2 КПК України, встановлюють, зокрема, верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, недоторканість права власності. За змістом статті 16 КПК Українипозбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.

Згідно зі статтею 167 КПК Українитимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Відповідно до статті 169 КПК України, тимчасово вилучене майно повертається особі у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.

Отже, обов`язок належно зберігати та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту або відмови в арешті цього майна прямо передбачено чинним законодавством.

Убачається, що ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2019 року (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 20 січня 2020 року), у зв`язку із тим, що на вилучене майно не було накладено арешт, зобов`язано уповноваженого слідчого в кримінальному провадженні № 12017100010009866 від 20 жовтня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, повернути ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі: 26 600 дол. США, 16 000 євро, 175 фунтів, 660 рублів, 30 швейцарських франків, 40 польських злотих, 2 000 грн, які вилучені під час проведення обшуку 21 листопада 2018 року.

Зазначена ухвала судді слідчого Голосіївського районного суду м. Києва не виконана.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) передбачено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майно. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, містить окремі норми: перша норма, яку закріплено в першому реченні першого пункту і яка має загальний характер, викладає принцип мирного володіння власністю; друга норма у другому реченні того ж пункту поширюється на випадки позбавлення права власності й передбачає для цього певні умови; третя норма, яку закріплено у другому пункті, допускає, що договірні сторони мають право, зокрема, контролювати використання власності відповідно до загального інтересу. Однак ці норми не є окремими, тобто не пов`язаними одна з одною. Друга і третя норми стосуються окремих випадків втручання у право на мирне володіння власністю, тому повинні тлумачитися за загальним принципом, закріпленим у першій нормі (ISMAYILOV v. RUSSIA, № 30352/03, § 31, від 06 листопада 2008 року).

Наявність законних підстав для вилучення грошових коштів має обов`язково бути предметом оцінки. Оскільки неприведення національними судами правових положень в якості підстави вилучення суттєвої грошової суми і очевидне протиріччя прецедентного права щодо національного законодавства, розглядається Європейським судом як таке, не було сформульовано з такою точністю, щоб заявник міг передбачити наслідки його дій і ступеня, розумної при обставинах справи. Отже, втручання в право власності заявника не могло розглядатися як законне за змістом статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (BAKLANOV v. RUSSIA, № 68443/01, § 46, від 09 червня 2005 року).

Апеляційний суд залишив без дослідження правомірність актів та дій органів досудового розслідування Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві, в контексті їх відповідності встановленого законодавством порядку вилучення, зберігання та неповернення протягом тривалого часу майна власнику, як у кримінально-правовому, так і цивільно-правовому порядку та порядок розпорядження валютними цінностями.

Зокрема, не надано правової оцінки ухвалі слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року про відмову в накладенні арешту на вилучені у ОСОБА_1 грошові кошти, та ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2019 року (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 20 січня 2020 року) про зобов`язання уповноваженого слідчого в кримінальному провадженні № 12017100010009866 від 20 жовтня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, повернути ОСОБА_1 відповідні грошові кошти, яка залишилась не виконаною та кошти не були повернуті.

За таких обставин апеляційним судом не надано оцінки законності утримання грошових коштів, які за ухвалою слідчого судді зобов`язано повернути позивачу, не з`ясовано чи було таке втручання в право власності законним в світлі положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Як наслідок передчасним є висновок апеляційного суду, що не доведено належним чином, що саме рішеннями та діями відповідача, Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві, порушено право власності позивача на грошові кошти, вилучені 21-22 листопада 2018 року і тому згідно статей 15 16 ЦК Українийого право у цьому випадку не підлягає захисту судом.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов