Якщо у особи є декілька шляхів усунення небезпеки, не пов`язаних із заподіянням шкоди, то вона НЕ перебуває у стані крайньої необхідності. Тому зупинення водія мопеда поліцейським шляхом насильства, було визнано перевищенням влади. (ВС ККС №749/19/22 від 22.05.2024 р.)

Фабула судового акту: Вироком Чернігівського апеляційного суду поліцейського було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК (перевищення влади та службових повноважень, тобто у вчиненні працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень, що супроводжувалися насильством та болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями), та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах України на строк 3 роки. Позбавлено спеціального звання «капітан поліції», задоволено цивільні позови.

Справа в тім, що він, будучи працівником правоохоронного органу та виконуючи свої обов`язки, із застосуванням насильства, не висуваючи вимоги зупинитися, раптово підбіг ззаду до потерпілого, який керуючи мопедом намагався проїхати через хвіртку воріт паркану, розміщеного біля залізничного вокзалу, та правим кулаком умисно вдарив його у праве плече, після цього тією ж рукою застосував прийом удушення шляхом захвату рукою шиї потерпілого. Далі, не висуваючи жодних законних вимог та не представившись, перевищуючи надану йому владу та свої службові повноваження, грубо порушуючи правила примусової зупинки двоколісного транспортного засобу, ОСОБА_7 застрибнув на мопед позаду потерпілого та, застосовуючи до нього болісні дії, а саме прийом удушення шляхом захвату правою рукою його шиї, під час руху мопеда упродовж близько 400 метрів продовжив незаконне застосування насильства, завдавши лівим кулаком не менше п`яти ударів у ділянку лівої скроні та близько трьох - п`яти ударів у ділянку потилиці останнього, внаслідок чого той втратив рівновагу та впав з мопеда на ліву сторону на асфальтобетонне покриття дороги. Після того як потерпілий піднявся на ноги та підійшов до мопеда, щоб заглушити двигун, полісмен наблизився до нього та вдарив правим кулаком у ліву скроню, у результаті чого потерпілий впав на землю і втратив свідомість.

У підсумку, крім самого факту насильства й болісних та такі, що ображають особисту гідність потерпілого, дій, які явно виходять за межі наданих йому Конституцією України, Законом України «Про Національну поліцію», Положенням про Національну поліцію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877 (у редакції від 16 вересня 2021 року) та посадовою інструкцією прав і повноважень, завдав волію мопеду тілесні ушкодження, котрі в сукупності як єдине багатокомпонентне ушкодження належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, а також тілесні ушкодження, які належать до категорії легких та середнього ступеня тяжкості.

Отже, у цій справі: Звичайно ж, що після засудження, захисник та поліцейський подали касаційну скаргу, однією із підстав якої було доказування що останній просто перевищив межі необхідної оборони. Однак ВС ККС не підтримав ці доводи, вказавши наступне:

Апеляційний суд дійшов правильного і переконливого висновку про доведеність винуватості поліцейського у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Вихід його за межі наданих йому прав та повноважень був очевидним для обвинуваченого, адже за відсутності в діях потерпілого правопорушення він безпідставно намагався затримати останнього, застосовуючи фізичне насильство, спричинив йому тілесні ушкодження.

У частині 1 ст. 39 КК встановлено, що не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Правом на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності особа може скористатися лише в тому разі, якщо в цій обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки. При цьому одного лише виникнення небезпеки ще недостатньо для стану крайньої необхідності. Якщо в особи є декілька засобів (шляхів) усунення небезпеки, у тому числі не пов`язаних із заподіянням шкоди охоронюваним законом відносинам, то це означає, що вона не перебуває у стані крайньої необхідності, а отже, і заподіяну нею шкоду не можна визнати правомірною. Разом із тим це правило поширюється тільки на ті випадки, коли особа усвідомлювала наявність у неї декількох альтернативних способів усунути небезпеку (уникнути її), при тому, що не скористалася тими з них, які не пов`язані із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Крайня необхідність припускає активну поведінку суб`єкта доки існує реальна небезпека.

Співставлення ознак, передбачених ст. 39 КК, із тими, що характеризують обстановку та характер дій засудженого, не дає підстав до висновку про те, що в діянні засудженого поліцейського є ознаки, притаманні крайній необхідності. Натомість дії засудженого цілком відповідають ознакам злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.

Аналізуйте судовий акт: Віктимна поведінка, що виявляється у будь-якій формі (крім суспільно небезпечного посягання) не виключає того, що ця особа опиниться в обстановці необхідної оборони (ККС ВС №404/2605/20 від 19.01.2022 р.);

Особа, яка спровокувала насильство не може перебувати у стані необхідної оборони (ВС/ККС у справі № 748/1226/18 від 12.05.2020р.);

Провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони (ВС/КАС, №215/5304/16-а,21.08.19);

Стан необхідної оборони ОДНОЗНАЧНО виникає у разі нападу озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення (ВС/ККС № 336/2036/16-к від 19.09.2019).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

справа № 749/19/22

провадження № 51-7469км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020270000000025, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 ) раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та його захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 28 квітня 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 365 КК та виправдано.

Цивільні позови прокурора в інтересах Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради та в інтересах Комунального некомерційного підприємства «Сновська центральна районна лікарня» Сновської міської ради Чернігівської області про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину і цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення завданої злочином матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Вироком Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах України на строк 3 роки.

На підставі ст. 54 КК ОСОБА_7 позбавлено спеціального звання «капітан поліції».

Також указаним вироком задоволено цивільні позови та стягнуто з ОСОБА_7 на користь Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська обласна лікарня» Чернігівської обласної ради і Комунального некомерційного підприємства «Сновська центральна районна лікарня» Сновської міської ради Чернігівської області витрати на стаціонарне лікування хворого ОСОБА_9 в сумі 6327,49 грн і 12564,18 грн відповідно.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим за ч. 2 ст. 365 КК у перевищенні влади та службових повноважень, тобто у вчиненні працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень, що супроводжувалися насильством та болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. Так, ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу та виконуючи свої обов`язки, 14 січня 2021 року близько 22:00, застосувавши насильство й болісні та такі, що ображають особисту гідність потерпілого, дії, за відсутності ознак катування, які явно виходять за межі наданих йому Конституцією України, Законом України «Про Національну поліцію», Положенням про Національну поліцію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877 (у редакції від 16 вересня 2021 року) та посадовою інструкцією прав

і повноважень, завдав ОСОБА_9 тілесні ушкодження, котрі в сукупності як єдине багатокомпонентне ушкодження належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, а також тілесні ушкодження, які належать до категорії легких та середнього ступеня тяжкості.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Захисник ОСОБА_8 у касаційній скарзі ставить вимогу про скасування вироку Чернігівського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Рішення апеляційного суду вважає таким, що не відповідає приписам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки, на його думку, суд не оцінив усіх доказів відповідно до вимог ст. 94 КПК. Підкреслює, що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які ті давали в суді першої інстанції.

Також указує про недотримання апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів та акцентує, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_7 , дослідив меншу сукупність доказів, ніж було досліджено місцевим судом, обмежився лише вибірковим дослідженням письмових доказів,не допитав свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 .

Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить скасувати вирок Чернігівського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_7 у зв`язку з допущеними, на його думку, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вважає, що суд дав неправильну правову оцінку обставинам кримінального провадження, не правильно зазначив про спеціальне звання «сержант поліції» обвинуваченого. На його переконання, висновки апеляційного суду зроблено з грубим порушенням вимог ст. 94 КПК, вони ґрунтуються на припущеннях, суперечливих доказах, і не просто не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а прямо суперечать їм.

Також захисник указує про порушення апеляційним судом положень ст. 23 КПК, оскільки всіх доказів, які було покладено в основу обвинувальноговироку, суд апеляційної інстанції не дослідив. При цьому дослідження письмових доказів апеляційним судом вважає формальним, позбавленим детального їх вивчення.

На переконання захисника ОСОБА_6 , висновок суду про те, що показання потерпілого узгоджуються з його поясненнями під час слідчого експерименту є безпідставним з огляду на висновки експертів від 13 січня 2021 року № 626 та від 06 вересня 2021 року № 415.

Захисник наводить доводи з яких вбачається посилання на недопустимість протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого з підстав проведення слідчої у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки та обставин подій.

Стверджує, що обвинувальний акт було передано до суду з порушенням строку досудового розслідування, що унеможливлює розгляд кримінального провадження по суті та тягне за собою його закриття на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК. На переконання захисника, з тих підстав, що в матеріалах провадження відсутнє належне підтвердження про доведення до відома захисника ОСОБА_12 (від якого ОСОБА_7 , за версією сторони захисту, під примусом слідчого відмовився 04 січня 2022 року о 16:41) інформації про завершення досудового розслідування і відкриття для ознайомлення матеріалів досудового розслідування, досудове розслідування формально не є завершеним, відповідно строки, передбачені ст. 219 КПК, не зупинялися, з огляду на що, передача обвинувального акта до суду після 03 січня 2022 року відбулася поза межами строку досудового розслідування.

Крім того, захисник зазначає про упередженість колегії суддів апеляційного суду.

Звертає увагу, що ОСОБА_7 було засуджено в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42022270000000025, а не за № 42020270000000025, як вказано в обвинувальному акті.

Зазначає, серед іншого, що клопотання прокурора про повторне дослідження доказів головуючий суддя задовольнила, не порадившись із членами колегії.

Захисник вважає, що рішення суду апеляційної інстанції не містить належних мотивів до скасування обґрунтованого, на його переконання, вироку місцевого суду.

До початку касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 подав клопотання про зміну вимог касаційної скарги, де просить закрити кримінальне провадження за найбільш сприятливою для ОСОБА_7 підставою - за п. 3 або за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, а за відсутності таких підстав - скасувати вирок Чернігівського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вказує знову, що обвинувальний акт було передано до суду після спливу строку досудового розслідування, який, на думку захисника, закінчився 03 січня 2022 року, що у матеріалах провадження відсутні дані щодо повідомлення захисника ОСОБА_12 про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів в порядку ст. 290 КПК, що призвело до порушення прав цього захисника і, на думку захисника ОСОБА_6 є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Засуджений ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вважає висунуте йому обвинувачення неконкретним, наводить доводи за якими викладає власну версію розвитку подій і заперечує правильність оцінки доказів судами попередніх інстанцій на предмет їх достовірності, зокрема заперечує встановлений судами факт нанесення потерпілому тілесних ушкоджень. Також уважає, що стороною обвинувачення не доведені об`єктивна та суб`єктивна сторони інкримінованого йому за ч. 2 ст. 365 КК кримінального правопорушення, вказує на те, що, на його переконання, він перебував у стані крайньої необхідності і діяв із дотриманням умов її правомірності.

Зазначає, що суд неправильно зазначив про те, що на час інкримінованих дії він мав спеціальне звання «сержант поліції». Як і його захисник ОСОБА_6 , засуджений уважає, що в основу вироку покладено суперечливі докази. Ставить під сумнів показання потерпілого, свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , показання ОСОБА_11 та ОСОБА_10 уважає неналежними, оскільки ті не бачили самого моменту падіння потерпілого.

Вказує, що слідчий примусив його відмовитися від захисника ОСОБА_12 на стадії відкриття матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК, вважає свою відмову від захисника на досудовому розслідуванні такою, що суперечить його інтересам та особистим домовленостям із захисником.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу в повному обсязі, а вимоги касаційних скарг іншого захисника та засудженого - частково, просив скасувати вирок апеляційного суду з мотивів, викладених у скаргах сторони захисту, закрити кримінальне провадження за найбільш сприятливою підставою - за п. 3 або за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, а за відсутності таких підстав - скасувати оскаржений вирок та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Засуджений підтримав касаційні скарги сторони захисту і просив їх задовольнити.

Прокурор заперечила проти задоволення вимог касаційних скарг засудженого та його захисників, навела мотиви щодо їх безпідставності.

Від прокурора, який приймав участь у розгляді провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, надійшли заперечення на клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну вимог касаційної скарги, де наведені мотиви незгоди сторони обвинувачення із доводами захисника.

Захисник ОСОБА_8 повідомив про зупинення адвокатської діяльності, справу просив розглянути за його відсутності.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів виходить із наступного.

Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що в касаційній скарзі вказує ОСОБА_7 . Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами попередніх інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 370, ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, оскаржений вирок відповідає вказаним вимогам кримінального процесуального закону.

Щодо доводів про недоведеність об`єктивної та суб`єктивної сторін, складу злочину в діянні засудженого.

За висновками про застосування норми права Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05 грудня 2018 року (справа № 301/2178/13-к, провадження № 13-57кс18), об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, складається із вчинення дій, передбачених диспозицією кримінально-правової норми, тобто умисного вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень та відповідних наслідків. При цьому, у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, наслідки, на які вказано в ч. 1 цієї статті в розумінні п. 3 примітки до ст. 364 КК, заміщуються іншою ознакою - застосування насильства, погроза його застосування, застосування зброї чи спеціальних засобів, болісні і такі, що ображають особисту гідність потерпілого, дії.

Колегія суддів звертає увагу, що в кримінально-правовому аспекті поняттям насильства, зокрема і як способу вчинення кримінального правопорушення, охоплюється сам протиправний вплив на особисту недоторканість, здоров`я чи життя потерпілої особи, а також наслідки такого впливу у виді завдання фізичного болю, заподіяння тілесних ушкоджень або смерті. Отже поняття «насильство» поширюється на спосіб вчинення діяння, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, та на обумовлені його застосуванням наслідки.

Із суб`єктивної сторони злочин, інкримінований ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 365 КК, характеризується умисною формою вини. Службова особа усвідомлює, що дії, які вона вчиняє, виходять за межі наданих їй владних чи службових повноважень, бажає їх вчинити шляхом застосування насильства, з огляду на що бажає чи свідомо припускає наслідки його застосування, до деяких з яких не виключається необережне ставлення. Мотив і мета насильницьких дій можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Доказування суб`єктивної сторони кримінального правопорушення досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) ознак суб`єктивної сторони.

Апеляційний суд дійшов переконливого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Вихід ОСОБА_7 за межі наданих йому прав та повноважень був очевидним для обвинуваченого, адже за відсутності в діях потерпілого правопорушення він безпідставно намагався затримати останнього, застосовуючи фізичне насильство, спричинив йому тілесні ушкодження.

Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов, повторно дослідивши обставини кримінального провадження і докази, які в подальшому поклав в основу обвинувального вироку, серед яких показання ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , письмові докази, серед яких: медична документація потерпілого, висновки судово-медичної експертизи від 13 січня 2021 року № 626 та судово-медичної експертизи від 06 вересня 2021 року № 415 (додаткової до висновку від 13 січня 2021 року № 626), протокол проведення слідчого експерименту від 07 липня 2021 року, висновок службового розслідування за фактом повідомлення про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, поліцейському відділу поліцейської діяльності № 1 (м. Городня) Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_7 та інші.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що показання потерпілого в повній мірі узгоджуються з даними слідчого експерименту від 07 липня 2021 року, є послідовними та достовірними, а певні розбіжності колегія суддів апеляційного суду визнала такими, що не спростовують його показань, не змінюють їхньої суті, логіки та послідовності.

За приписами ч. 1 ст. 240 КПК слідчий експеримент проводиться з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення слідчого експерименту, на відміну від допиту, передбачає відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Отримані під час цієї слідчої (розшукової) дії відомості не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає відповідний протокол, який у розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК є документом. Показання і протокол слідчого експерименту, за висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19), на яку у своїй касаційній скарзі акцентує ОСОБА_6 , є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.

Усупереч твердженням захисника, матеріали провадження свідчать, що слідчу дію було проведено з дотриманням приписів ст. 240 КПК, потерпілий детально показав, де саме, яким чином йому було завдано тілесних ушкоджень, а тому підстави стверджувати, що під час слідчого експерименту було проведено допит, відсутні.

Посилання захисника ОСОБА_6 на неналежне дослідження письмових доказів без їх детального вивчення не знайшли свого підтвердження.

За приписами ст. 358 КПК протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред`явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження.

Із журналів, аудіо- та відеозаписів судового засідання убачається, що апеляційний суд безпосередньо досліджував докази в судовому засіданні 09 та 31 серпня і 15 листопада 2023 року, зміст письмових доказів оголошувався учасникам судового провадження, які не були позбавлені права звернути увагу суду на обставини, засвідчені відповідними доказами, надати свої пояснення. Суд належним чином забезпечив реалізацію положень ст. 26 КПК у взаємозв`язку з приписами статей 22, 23, 358 вказаного Кодексу, враховуючи обсяг і зміст досліджених доказів.

Досліджені апеляційним судом докази, які були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, оголошені в судовому засіданні в обсязі, визначеному за приписами ст. 349 КПК. Зміст оголошених доказів суд та учасники судового провадження сприймали безпосередньо. Сторона захисту не вказувала, що зміст яких-небудь доказів їй не зрозумілий, і клопотань про повторне оголошення доказів не заявляла. У касаційній скарзі не йдеться про перекручення в оскарженому судовому рішенні відомостей, відображених у письмових доказах, чи про невідповідність даних, зафіксованих у процесуальних джерелах доказів, тим, які були відтворені в судовому засіданні. Про невідповідність змісту доказів, відкритих у порядку ст. 290 КПК, змістові тих доказів, які дослідив суд, сторона захисту також не вказує, з огляду на що, на думку колегії суддів, відсутні підстави стверджувати про порушення принципу безпосередності дослідження доказів чи положень ст. 358 КПК як про істотні порушення кримінального процесуального закону в цьому кримінальному провадженні.

Досліджені докази апеляційний суд оцінив відповідно до вимог ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їхню сукупність - з точки зору достатності і взаємозв`язку, навів належні мотиви свого висновку та спростував висновки місцевого суду, які були предметом його детальної перевірки.

Спираючись на приписи ст. 89 КПК, за якими суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи сторони захисту про те, що судом не дотримано вимог ст. 94 КПК в цій частині.

За висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 квітня 2023 року (справа № 537/984/20, провадження № 51-1747кмо22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою з яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження та оцінки доказів. У тій ситуації, коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи в апеляційній скарзі сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, він таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що з метою перевірки доводів про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність питання про повторне дослідження обставин кримінального провадження в апеляційній скарзі порушив прокурор.

У судовому засіданні 09 серпня 2023 року, дотримуючись приписів ст. 405 КПК, доповівши зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах, зокрема і доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, його клопотання про повторне дослідження доказів, суд після допиту обвинуваченого та потерпілого ухвалив відкласти судовий розгляд на 31 серпня 2023 року о 15:00 для виклику свідків у наступне судове засідання щодо повторного дослідження обставин. В подальшому суд апеляційної інстанції повторно допитав свідків, про допит яких порушувалося питання стороною обвинувачення, та дослідив письмові докази, про дослідження яких клопотав прокурор.

Суд першої інстанції критично поставився до показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з тих підстав, що вони як колишні колеги ОСОБА_7 і, на переконання місцевого суду, є заінтересованими особами в розгляді кримінального провадження, а тому їхні показання місцевий суд узяв до уваги лише в тій частині, де вони не суперечать показанням інших свідків, - щодо часу перебування на місці події потерпілого та свідків.

В аспекті реалізації приписів статей 23 91 КПК колегія суддів не вважає обґрунтованими доводи сторони захисту про те, що не допитавши повторно свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Сторона захисту не клопотала про їх виклик та допит під час апеляційного перегляду. При цьому сторона захисту не подавала апеляційної скарги, отже погодилася з висновками місцевого суду щодо оцінки показань указаних свідків. Час перебування на місці події потерпілого та свідків установлений апеляційним судом із достатньою точністю і повнотою на підставі оцінки інших доказів, і сторона захисту не заперечує правильності його висновків у цій частині й не вказує на те, що він установлений неправильно, без дотримання стандарту «поза розумним сумнівом». Водночас кримінальний процесуальний закон не містить настанов щодо встановлення часу перебування на місці події потерпілого і свідків на підставі певного виду доказів чи їх кількості. Отже, у цій частині за доводами касаційної скарги колегія суддів не вбачає підстав до скасування чи зміни оскарженого вироку.

Колегія суддів відхиляє доводи засудженого про суперечливість показань свідка ОСОБА_14 , які місцевий суд оцінив як показання із чужих слів і недопустимий доказ, і показання якого також не було покладено в підґрунтя обвинувального вироку апеляційним судом.

Доводи засудженого ОСОБА_7 про неконкретність висунутого обвинувачення колегія суддів не вбачає обґрунтованими.

Як убачається з матеріалів провадження, 19 травня 2022 року в підготовчому судовому засіданні Щорський районний суд Чернігівської області перевірив відповідність обвинувального акта положенням ст. 291 КПК і не знайшов підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 цього Кодексу. У підготовчому судовому засіданні питання про неконкретність висунутого обвинувачення чи незрозумілість змісту висунутого обвинувачення сторона захисту перед судом не порушувала.

За матеріалами справи, після оголошення прокурором у судовому засіданні обвинувального акта щодо ОСОБА_7 останній підтвердив зрозумілість пред`явленого йому обвинувачення, від якого захищався в судовому провадженні, брав участь у дослідженні доказів та переконливо доводив перед місцевим судом, який ухвалив виправдувальний вирок, обгрунтованість процесуальної позиції сторони захисту.

Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку зазначаються: 1) у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; 2) у разі визнання особи винуватою - формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.

Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження в суді обставин вчиненого кримінального правопорушення, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення. Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

У цьому провадженні викладена стороною обвинувачення в обвинувальному акті фабула обвинувачення за ч. 2 ст. 365 КК віддзеркалює обставини, які сторона обвинувачення вважала доведеними, і відповідне твердження про те, що ОСОБА_7 був працівником правоохоронного органу, що під час виконання своїх обов`язків 14 січня 2021 року близько 22:00 вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому Конституцією України, Законом України «Про Національну поліцію», Положенням про Національну поліцію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877 (у редакції від 16 вересня 2021 року) та посадовою інструкцією прав та повноважень, та завдав ОСОБА_9 тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Таким чином, твердження сторони обвинувачення охоплювали обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні діяння, змістом якого є умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувалося насильством та болісними та такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями за відсутності ознак катування.

Саме від обвинувачення такого змісту захищався ОСОБА_7 під час досудового розслідування та в ході судового розгляду, де відстоював власну версію подій, наводив доводи на спростування версії сторони обвинувачення, спираючись на власну оцінку тих фактичних і юридичних ознак інкримінованого правопорушення, які мають кримінально-правове значення, що дає підстави до висновку про належне усвідомлення змісту висунутого обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Твердження засудженого про вчинення ним злочину внаслідок перевищення меж крайньої необхідності не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та приписах закону про кримінальну відповідальність.

У частині 1 ст. 39 КК встановлено, що не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Правом на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності особа може скористатися лише в тому разі, якщо в цій обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки. При цьому одного лише виникнення небезпеки ще недостатньо для стану крайньої необхідності. Якщо в особи є декілька засобів (шляхів) усунення небезпеки, у тому числі не пов`язаних із заподіянням шкоди охоронюваним законом відносинам, то це означає, що вона не перебуває у стані крайньої необхідності, а отже, і заподіяну нею шкоду не можна визнати правомірною. Разом із тим це правило поширюється тільки на ті випадки, коли особа усвідомлювала наявність у неї декількох альтернативних способів усунути небезпеку (уникнути її), при тому, що не скористалася тими з них, які не пов`язані із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Крайня необхідність припускає активну поведінку суб`єкта доки існує реальна небезпека.

Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, апеляційний суд установив, що ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел на вчинення дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, із застосуванням насильства, не висуваючи вимоги зупинитися, раптово підбіг ззаду до потерпілого, який керуючи мопедом на АДРЕСА_3 намагався проїхати через хвіртку воріт паркану, розміщеного біля залізничного вокзалу, та правим кулаком умисно вдарив його у праве плече, після цього тією ж рукою застосував прийом удушення шляхом захвату рукою шиї потерпілого. Далі, не висуваючи жодних законних вимог та не представившись, перевищуючи надану йому владу та свої службові повноваження, грубо порушуючи правила примусової зупинки двоколісного транспортного засобу, ОСОБА_7 застрибнув на мопед позаду потерпілого та, застосовуючи до нього болісні дії, а саме прийом удушення шляхом захвату правою рукою його шиї, під час руху мопеда упродовж близько 400 метрів продовжив незаконне застосування насильства, завдавши лівим кулаком не менше п`яти ударів у ділянку лівої скроні та близько трьох - п`яти ударів у ділянку потилиці останнього, внаслідок чого той втратив рівновагу та впав з мопеда на ліву сторону на асфальтобетонне покриття дороги. Після того як потерпілий піднявся на ноги та підійшов до мопеда, щоб заглушити двигун, ОСОБА_17 наблизився до нього та вдарив правим кулаком у ліву скроню, у результаті чого потерпілий впав на землю і втратив свідомість.

Співставлення ознак, передбачених ст. 39 КК, із тими, що характеризують обстановку та характер дій засудженого, не дає підстав до висновку про те, що в діянні ОСОБА_7 є ознаки, притаманні крайній необхідності. Натомість дії засудженого відповідають ознакам злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.

Щодо доводів захисника про порушення строку досудового розслідування.

На переконання захисника, відсутність у матеріалах провадження відомостей про повідомлення захисника ОСОБА_12 про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, а також не відкриття останньому матеріалів відповідно до ч. 5 ст. 290 КПК, мало наслідком те, що строк досудового розслідування не зупинявся та закінчився до того, як обвинувальний акт був направлений до суду.

Насамперед колегія суддів звертає увагу, що за правовою позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в постанові від 13 лютого 2023 року (справа № 932/8842/20, провадження № 51-5954кмо21) щодо застосування норми права, передбаченої п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, ураховуючи те, що додатковим об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, у цьому провадженні єжиття та здоров`я особи і відповідно до ст. 12 КК цей злочин віднесено до категорії тяжких, у контексті застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК зазначене кримінальне правопорушення охоплюється поняттям «тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи». Отже, відсутні умови для закриття цього кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Проте доводи захисника є безґрунтовними не лише із вказаних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 219 КПК досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. За ч. 5 ст. 219 КПК, у редакції чинній на момент здійснення процесуальної дії, строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею.

За матеріалами справи про підозру ОСОБА_7 повідомлено 03 листопада 2021 року.

Повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування ОСОБА_7 та його захиснику ОСОБА_8 вручено 28 грудня 2021 року, а доступ до матеріалів досудового розслідування № 42020270000000025 у двох томах (перший том - на 247 арк.; другий - на 95 арк.) останні отримали 04 січня 2022 року і в цей же день підписали відповідний протокол та підтвердили факт завершення ознайомлення з матеріалами, відкритими стороною обвинувачення в порядку ст. 290 КПК.

Колегія суддів вважає обґрунтованими подані прокурором заперечення, де він указує на те, що на виконання вимог статей 111 135 290 КПК повідомлення про завершення досудового розслідування, складені 24 грудня 2021 року, були направлені слідчим рекомендованими листами 26 грудня 2021 року ОСОБА_7 , його захисникам ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , а також потерпілому ОСОБА_9 . На підтвердження відправлення поштовим зв`язком повідомлень про завершення досудового розслідування учасникам кримінального провадження, у тому числі захиснику ОСОБА_12 , слідчим до матеріалів кримінального провадження були долучені відповідні фіскальні чеки АТ «Укрпошта» від 26 грудня 2021 року. Вказані фіскальні чеки разом з іншими матеріалами досудового розслідування були відкриті стороні захисту у порядку ст. 290 КПК, про що зазначено в протоколі надання доступу до матеріалів досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_7 та його захиснику ОСОБА_8 від 04 січня 2022 (а.с. 84 т. 2 - пункт 41 опису матеріалів, відкритих в порядку ст. 290 КПК). Під час судового розгляду і апеляційного перегляду сторона захисту не заперечувала належне виконання вимог ст. 290 КПК щодо повідомлення про завершення досудового розслідування та відкриття їй доказів направлення поштою письмових повідомлень.

За висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду (постанова від 24 жовтня 2022 року в справі № 216/4805/20, провадження № 51-4684кмо21) щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 219 КПК (в ред., релевантній часу вчинення відповідних процесуальних дій в цьому провадженні), проміжок у часі між повідомленням про завершення досудового розслідування та наданням фактичного доступу до матеріалів досудового розслідування не може свідчити про те, що строк досудового розслідування має рахуватися аж до моменту реального забезпечення доступу до матеріалів розслідування. До того ж приписи КПК не містять вимоги «невідкладності» щодо забезпечення доступу до матеріалів розслідування негайно після здійснення повідомлення про завершення досудового розслідування. День повідомлення про завершення досудового розслідування та день фактичного надання доступу до матеріалів досудового розслідування можуть не співпадати. День направлення або безпосереднього вручення повідомлення про завершення досудового розслідування, у якому зазначається дата, час та місце ознайомлення із матеріалами досудового розслідування, рахується у строк досудового розслідування.

Колегія суддів звертає увагу, що вказане вище повідомлення є офіційним підтвердженням стороною обвинувачення завершення досудового розслідування, що унеможливлює здійснення будь-якої процесуальної діяльності щодо розслідування обставин вчиненого кримінального правопорушення. Таке обмеження застосовується з моменту повідомлення сторони захисту. При тому, що в порядку ст. 290 КПК мають бути повідомлені про завершення досудового розслідування всі підозрювані та захисники, не включається у строк досудового розслідування строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування кожного з них.

Як убачається з відбитку поштового штемпеля на відповідному конверті обвинувальний акт було здано на пошту для направлення до Щорського районного суду Чернігівської області 05 січня 2022 року. Отже, з огляду на вказане вище, колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає порушень приписів статей 219 290 КПК.

Щодо доводів про порушення права на захист ОСОБА_7 внаслідок примусу відмовитися від одного із захисників.

Відповідно до протоколу про надання доступу до матеріалів провадження ОСОБА_7 та його захиснику ОСОБА_18 від 04 січня 2022 року, підозрюваний ОСОБА_7 в присутності захисника ОСОБА_18 відмовився від послуг захисника ОСОБА_12 , про що зазначив у вказаному протоколі, підписаному підозрюваним і захисником без інших застережень, скарг та зауважень.

Захисник ОСОБА_12 був обізнаний про відмову від його послуг, про що свідчить відповідний допис цього адвоката від 04 січня 2022 року та його підпис у цьому ж протоколі про надання доступу до матеріалів в порядку ст. 290 КПК.

За приписами ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу і вільний вибір захисника. З огляду на відмову підозрюваного ОСОБА_7 від захисника ОСОБА_12 у сторони обвинувачення відсутній був обов`язок повідомити того про завершення досудового розслідування та відкривати йому матеріали провадження. Обвинувачений ОСОБА_7 не виявляв бажання залучити захисника ОСОБА_12 на наступних стадіях кримінального провадження, обрав спосіб захищати свої права та інтереси за участю інших захисників.

Проведення ефективного офіційного розслідування у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є необхідним у разі, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень усупереч ст. 3 Конвенції (правові позиції Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) у справах «Вергельський проти України» (заява № 19312/06, рішення від 12 березня 2009 року) та «Яременко проти України» (заява № 32092/02, рішення від 12 червня 2008 року).

Верховним Судом у постановах від 29 жовтня 2019 року (справа № 515/2020/16-к, провадження № 51-2904км18), від 01 грудня 2021 року (справа № 303/6992/19, провадження № 51-4833км20), від 02 грудня 2021 року (справа № 480/100/17, провадження № 51-8346км18) зазначено, що для того, щоб у компетентних органів виник обов`язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушують ст. 3 Конвенції, така заява має бути своєчасною і небезпідставною, тобто містити у своєму змісті конкретні обставини такого поводження і мати певне підтвердження цим обставинам або інформацію, яка дає можливість перевірити, чи має заява певні підстави. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника надмірний тягар доведення, однак якщо вона не є своєчасною і за відсутності інформації, яка дає можливість її перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана небезпідставною і не створює обов`язку проведення розслідування такої заяви.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не має підстав уважати твердження сторони захисту про застосування до ОСОБА_7 неправомірного впливу з боку слідчого небезпідставними в аспекті застосування ЄСПЛ положень статей 3, 6 Конвенції.

Диспозитивність є однією із засад кримінального провадження, закріпленою у статтях 7 26 КПК, відповідно до якої сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК. Водночас суди у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені до їх повноважень кримінальним процесуальним законом.

Чинним кримінальним процесуальним законом не встановлено будь-якого іншого порядку, ніж визначений у ст. 214 КПК, що має застосовуватися для розгляду і перевірки заяв про вчинення кримінального правопорушення, де визначено і повноважних суб`єктів для здійснення провадження за такими заявами, до яких суди будь-якої інстанції не належать. Не належать суди і до кола повноважних органів щодо здійснення проваджень стосовно перевірки заяв про вчинення кримінальних, адміністративних чи дисциплінарних порушень, вчинених працівниками правоохоронних органів.

Відхиляючи доводи сторони захисту суд касаційної інстанції бере до уваги, що сторона захисту виносить на розгляд суду заяву, яка не є своєчасною і небезпідставною, водночас не вказує про обставини, які завадили би стороні захисту протягом тривалого часу повідомити компетентні органи про вчинення кримінального правопорушення стосовно неї. Натомість із заявами про порушення вимог кримінального процесуального законодавства сторона захисту в порядку, передбаченому ст. 214 КПК, не зверталася, а суд касаційної інстанції в межах касаційного розгляду згідно з ч. 1 ст. 433 КПК не має повноважень встановлювати такі факти.

Враховуючи вказане вище, колегія суддів не вбачає порушень прав ОСОБА_7 , на які посилається сторона захисту. Вказуючи в касаційній скарзі, що ОСОБА_7 (в присутності захисника ОСОБА_8 ) під примусом відмовився від захисника ОСОБА_12 , сторона захисту не посилається на конкретні обставини і докази, за якими такі твердження могли би бути визнані небезпідставними.

Колегія суддів суду касаційної інстанції за доводами скарг сторони захисту не вбачає порушень судом апеляційної інстанції правил оцінки наданих суду доказів, установлених положеннями статей 86 87 94 КПК, та погоджується з його висновками про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.

Суд правильно взяв до уваги щодо кваліфікації та з`ясування ознак, притаманних вказаному кримінальному правопорушенню, посадові обов`язки ОСОБА_7 як інспектора сектору реагування патрульної поліції Сновського відділення поліції Менського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області, затверджені начальником вказаного відділення поліції 06 квітня 2018 року, у їх взаємозв`язку із відповідними приписами Конституції України, Закону України «Про Національну поліцію», Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 28 жовтня 2015 року № 877 (у редакції від 16 вересня 2021 року), які визначають межі правомірного використання владних повноважень працівником правоохоронного органу під час здійснення покладених на нього функцій. В цьому провадженні те, що в оскарженому судовому рішенні вказано про вчинення інкримінованих дій ОСОБА_7 , який має спеціальне звання «сержант поліції», не впливає на правильність вирішення питання про кваліфікацію його дій, адже це не позначається на змісті і обсягу тих повноважень, перевищення яких встановлено судом.

За дослідженням довідки начальника УКЗ ГУНП в Чернігівській області від 03 листопада 2021 року апеляційний суд встановив, що з 11 січня 2021 року ОСОБА_7 працює інспектором з реагування патрульної поліції відділу поліцейської діяльності № 1 Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області та має звання «капітан поліції». Спираючись на приписи ст. 54 КК, з огляду на встановлені обставини, цей суд обґрунтовано призначив засудженому покарання у виді позбавлення спеціального звання «капітан поліції», вказавши на безпідставність клопотання прокурора про позбавлення ОСОБА_7 спеціального звання «сержант поліції». Судом не було допущено помилку під час призначення покарання.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів не вбачає підстав вважати істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону ту обставину, на яку посилається сторона захисту.

Відповідно до витягу з ЄРДР кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 до цього реєстру було внесено за № 42020270000000025. Як слушно вказує захисник у касаційній скарзі, у вступній частині вироку апеляційного суду зазначено про розгляд кримінального провадження № 42022270000000025, однак цей недолік колегія суддів суду касаційної інстанції уважає опискою, що може бути виправлена в порядку ст. 379 КПК та не впливає на законність і обґрунтованість судового рішення.

Доводи захисника ОСОБА_6 про упередженість суддів апеляційного суду не знайшли свого підтвердження під час дослідження матеріалів справи судом касаційної інстанції. Сторона захисту не порушувала питання про упередженість суду та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначала про відсутність відводів колегії суддів, що підтверджується аудіо- та відеозаписом судового засідання.

Вирок апеляційного суду є належно обґрунтованим та вмотивованим, за змістом узгоджується з вимогами статей 370, 374 та 420 КПК, у ньому зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувався суд, ухвалюючи вирок.

Переконливих аргументів, які би спростовували правильність висновку апеляційного суду та ставили під сумнів його законність, сторона захисту в касаційних скаргах не навела, і таких обставин за результатами касаційного перегляду за доводами поданих скарг не вбачається.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування оскарженого судового рішення чи його зміни, Суд не встановив.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Чернігівського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3