11.05.2020 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/ККС: Злісним ухиленням від сплати аліментів є діє, які свідчать про умисне небажання їх сплачувати (ВС/ККС у справі № 283/1309/17 від 30.04.2020)

ВС/ККС: Злісним ухиленням від сплати аліментів є діє, які свідчать про умисне небажання їх сплачувати (ВС/ККС у справі № 283/1309/17 від 30.04.2020) - 0_48778300_1589011478_5eb66416771c2.jpg

Фабула судового акту: Несплата аліментів носить досить є досить поширеним явищем. Хтось не сплачує аліменти у зв’язку із тим, що самому фактично нічого їсти, дехто – з метою таким чином помститись «своїм колишнім». Але ж найприкрішим є те, що як і у переважній більшості справ, пов’язаних із сімейними відносинами, від конфлікту батьків потерпають насамперед діти.

Свого часу судова практика йшла таким шляхом, що періодична сплата невеликої суми аліментів, навіть і у не повному обсязі визначеному судовим рішення, не могла свідчити про злісне ухилення від сплати аліментів адже сам обов’язок їх сплачувати «худо-бедно» виконувався, а отже в таких діяннях складу злочину бути не може.

Однак, запропонована до уваги постанова ККС кардинально змінює такий підхід до правозастосування.

У даній справі батька дитини було визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 164 КК України до покарання у вигляді 120 годин громадських робіт.

З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

Проте, вважаючи такі рішення незаконними засудженим було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано, зокрема, тим, що в його діях вістуні склад злочину, передбаченого ст. 164 КК України.

З такими доводами Касаційний кримінальний суд не погодився та у своїй постанові вказав про таке.

За диспозицією ст. 164 КК України під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.

При цьому діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.

Відповідно до матеріалів справи засуджений неодноразово викликався до державного виконавця з приводу невиконання рішення про стягнення аліментів, попереджався про кримінальну відповідальність та зобов`язувався погашати заборгованість зі сплати аліментів, але, незважаючи на це, аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду, не сплачував.

При цьому, на думку засудженого, саме сплата невеликих сум (100-200 гривень на місяць) вже сама по собі свідчила про відсутність у нього умислу на ухилення від сплати згаданих платежів на утримання дитини. Проте решту коштів, визначених рішенням суду, винна особа не сплатила, що призвело до заборгованості, яка значно перевищує суму виплат за три місяці.

При цьому винна особа мала змогу заробляти гроші і сплачувати аліменти, оскільки у вказаний період він на лікуванні та на обліку в центрі зайнятості не перебував, тобто не існувало жодних обставин, які свідчили б про поважність причин чи вимушеність несплати. Більше того, засуджений відмовлявся від роботи, запропонованої центром зайнятості, оскільки вакансії були для нього низькооплачувані, хоча фактично він не мав стабільного доходу, у зв’язку з чим накопичувалась заборгованість по аліментах.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Злочинні дії одного із батьків стосовно іншого, що призвели до смерті потерпілого унеможливлюють застосування амністії винної особи з підстав наявності неповнолітньої дитини (ВС/ККС у справі № 522/20208/15-к від 12.11.2019)

ВС/ККС: Часткове виконання зобов’язань не може свідчити про намагання заволодіти майном шляхом шахрайства (ВС/ККС № 161/18755/13-к від 16.01.2020)

Суд: Ознакою щирого каяття є намагання в повному обсязі відшкодувати завдані злочином збитки (Полонський райсуд Хмельницької області № 681/1701/19 від 26.03.2020)

Постанова

Іменем України

30 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 283/1309/17

провадження № 51-6197 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Чечерського В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Малинського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017060080000435, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст. 164 КК України до покарання у виді 120 годин громадських робіт.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року вирок місцевого суду залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, в період з 1 жовтня 2012 року по 31 травня 2017 року умисно, злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2012 року аліментів на утримання сина ОСОБА_2 , 2004 р.н., в розмірі 1000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, чим допустив заборгованість за вказаний період у сумі 51 009,68 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення.

В обґрунтування своєї позиції ОСОБА_1 зазначає, що:

- апеляційний розгляд 01 квітня 2019 року відбувся без нього та його захисника, вони не були належним чином повідомлені про дату і час судового розгляду, так як засідання було призначено на 05 квітня 2019 року.

- в його діях відсутній склад інкримінованого злочину тому, що не було злісного ухилення від сплати аліментів.

В решті наводить доводи, що стосуються оскарження фактичних обставин справи.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в суді касаційної інстанції заперечив проти задоволення вимог скарги засудженого.

Мотиви суду

Згідно ст.433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Засуджений у касаційній скарзі, серед іншого, оскаржує фактичні обставини справи, що з огляду на положення як ст.433, так і ст. 438 КПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції і не може бути предметом перегляду.

Посилання засудженого ОСОБА_1 як на істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону на те, що апеляційний розгляд відбувся без нього та його захисника 01 квітня 2019 року, хоча засідання було призначено на 05 квітня 2019 року, є безпідставними.

Положеннями ч.3 ст.401 КПК України визначено, що після закінчення підготовки до апеляційного розгляду суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, ухвалою судді - доповідача Житомирського апеляційного суду від 15 березня 2015 року закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду саме на 01 квітня 2019 року о 09:30 год.

Згідно із ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні (ст.136 КПК України).

Апеляційним судом 15 березня 2015 року (вих. №283/1309/17) учасникам судового провадження доведено до відома, що розгляд апеляційної скарги захисника Міхненка С.С. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 відбудеться 01 квітня 2019 року. Наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення підтверджують факт отримання особисто обвинуваченим та його захисником вищевказаного виклику. Наведене свідчить, що сторона захисту була обізнана про розгляд апеляційної скарги саме 01 квітня 2019 року, а не 05 квітня 2019 року, як про це йдеться у касаційній скарзі.

Розгляд апеляційної скарги відбувся у визначений в ухвалі апеляційного суду час і день, за результатами якого постановлено рішення.

Наявна в матеріалах кримінального провадження заява від захисника Міхненка С.С. про відкладення розгляду справи, надходження якої було зареєстровано в апеляційному суді 04 квітня 2019 року, жодним чином не може свідчити про порушення апеляційним судом права ОСОБА_1 на захист, оскільки зазначений документ надійшов до суду після розгляду апеляційної скарги сторони захисту.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд не мав перешкод для розгляду кримінального провадження за відсутності обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Що стосується касаційних доводів засудженого про відсутність складу інкримінованого кримінального правопорушення за ч.1 ст.164 КК України через відсутність у його діях злісного ухилення від сплати аліментів, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Об`єктом даного злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України ( ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства»). Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини( ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства» ).

Згідно положень ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН, ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання.

Таке право кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дитину до її повноліття, який закріплений в Основному Законі (ст. 51 Конституції України), а також в Сімейному кодексі (ст. 180) та гарантується Державою, в свою чергу, ст.15 Сімейного кодексу чітко регламентовано, що сімейні обов`язки не можуть бути перекладені на іншу особу.

Предметом злочину, який аналізується, є кошти, що за рішенням суду підлягають сплаті на утримання дітей.

З об`єктивної сторони злочин передбачений частиною 1 статтею 164 КК України може бути вчинений у формі злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.

При цьому діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.

Про злісний характер ухилення від сплати аліментів також можуть свідчити: тривалість ухилення (приміткою до ст. 164 КК України передбачено, виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів), продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов`язку та можливість кримінальної відповідальності з боку державного виконавця, неодноразове звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2012 року ОСОБА_1 зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 2004 р.н., у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 гривень щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. В період з 01 жовтня 2012 року по 31 травня 2017 року злісно ухилився від сплати аліментів, що сукупно склало суму виплат більше ніж за три місяці , внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 51 009,68 грн.

Судами правильно враховано, що ОСОБА_1 був обізнаним щодо наявності рішення суду про стягнення з нього аліментів та обов`язку виконувати дане рішення, адже повідомлений державним виконавцем під розписку про необхідність сплати аліментів та наслідки ухилення від їх сплати. Крім того, ОСОБА_1 неодноразово викликався до державного виконавця з приводу невиконання рішення про стягнення аліментів, попереджався про кримінальну відповідальність та зобов`язувався погашати заборгованість зі сплати аліментів, але, незважаючи на це, аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду, не сплачував. Натомість вказував виконавцю, що його інформували працівники поліції про те, якщо він буде сплачувати 100-200 гривень в місяць, то його не притягнуть до відповідальності, у такому розмірі він і сплачував аліменти.

Судовими рішеннями також встановлено, що ОСОБА_1 мав змогу заробляти гроші і сплачувати аліменти, оскільки у вказаний період він на лікуванні та на обліку в центрі зайнятості не перебував, тобто не існувало жодних обставин, які свідчили б про поважність причин чи вимушеність несплати. Більше того, засуджений відмовлявся від роботи, запропонованої центром зайнятості, оскільки вакансії були для нього низькооплачувані, хоча фактично він не мав стабільного доходу, у зв`язку з чим накопичувалась заборгованість по аліментах.

Посилання скаржника, що він частково сплачував аліменти, тому в його діях відсутнє злісне ухилення, не заслуговують на увагу, адже незважаючи на незначні платежі (по 100-200 грн.) він решту коштів, визначених рішенням суду, не сплатив, що призвело до заборгованості, яка значно перевищує суму виплат за три місяці (51 009,68 грн). Твердження про те, що він не мав змоги платити аліменти через відсутність роботи, також не слід брати до уваги, оскільки вказана обставина ні в якому разі не звільняє ОСОБА_1 від обов`язку утримання дитини. Будучи обізнаним про наявність заборгованості, засуджений на протязі майже п`яти років не вживав жодних заходів для усунення негативних наслідків, спричинених його діями.

Дані обставини вказують саме на злісне ухилення ОСОБА_1 від сплати аліментів, вони підтверджені доказами, яким місцевий суд у порядку ст. 94 КПК України дав оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності цих доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку і прийняв обґрунтоване рішення про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень касаційна скарга не містить та судом не встановлено, а тому підстав для задоволення скарги немає.

У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Малинського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді

7989
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0