«Щире каяття» - у чому воно полягає? (ВС/ККС № 166/1065/18 від 18.09.2019)

Фабула судового акту: Каяттям є негативно забарвлене почуття, що поєднує в собі співчуття або жаль з приводу свого вчинку і почуття провини за його наслідки.

Кримінальний закон, а саме положення статті 66 КК України як одну з обставин, що пом’якшує покарання визначає щире каяття.

Однак, Кримінальний кодекс чітко не визначає у чому ж саме полягає таке каяття та яким чином воно має бути висловлено обвинуваченим або які дії останньому слід вчинити для застосування до нього такої пом’якшуючої обставини.

У даній справі водія було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі. Одночасно відповідно до ст. 75 КК України останнього звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком 3 роки.

Апеляційний суд залишив вказаний вирок буз зміни.

На вирок суду та ухвалу апеляційного суду прокурором було подано касаційну скаргу у якій останній послався на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого та невірне застосування до засудженого ст. 75 КК України.

Із такими доводами ККС погодився і у своїй постанові вказав, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак, у матеріалах кримінальної справи стосовно засудженого відсутні дані на підтвердження того, що засуджений поряд із відсутністю цивільного позову, намагався будь-яким чином допомогти потерпілій оговтатись від пережитого, компенсував їй перенесені страждання, чи полегшив душевний біль.

Поза увагою місцевого суду залишилось і ставлення винної особи до вчинених нею порушень та його поведінка після вчинення злочину. У вироку хоча і зазначено, що після дорожньо-транспортної пригоди засуджений сам з`явився до працівників поліції із зізнанням про вчинене, однак належної оцінки суду не отримав той факт, що із відповідним зізнанням водій з`явився на третю добу після вчиненого, про що він сам зазначив у судовому засіданні місцевого суду.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Той факт, що засуджений керував автомобілем на території складу, не звільняв його від необхідності дотримуватися ПДР і від відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху (ВС/ККС, № 554/3796/17, 19.06.19)

ВС/ККС: Якщо ДТП відбулося внаслідок порушення Правил дорожнього руху потерпілим, який отримав тілесні ушкодженнято, то обвинувачений підлягає виправданню за ст. 286 КК України за недоведеністю (ВС/ККС у справі № 163/1753/17 від 16 жовтня 2019 р.)

ВС/ККС: Звільнення від відповідальності у зв’язку із примиренням МОЖЛИВО і на стадії апеляційного перегляду (ВС/ККС № 537/1772/17 від 13.08.2019)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 166/1065/18

провадження № 51-3392 км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого Святської О.В.,

суддів Чистика А.О., Вус С.М.,

за участю секретаря

судового засідання Нестеренка Ю.Є.

прокурора Гладкого О.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030000000289, за обвинуваченням

ОСОБА _1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У вироку вирішено питання стосовно речових доказів та судових витрат.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року вирок залишено без змін.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, 07 липня 2018 року, приблизно о 01 год. 10 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки «AUDI A-6», реєстраційний номер Республіки Польща НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Шевченка у напрямку центра с. Гірники Ратнівського району Волинської області зі сторони озера «Радожин», у порушення п. 2.3 (б), 10.1, 2.10 (а) ПДР України, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасниками руху, виїхав на ліве по напрямку руху транспортного засобу узбіччя, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , не зупинив транспортний засіб і не залишився на місці пригоди, внаслідок чого ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень помер.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, які її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, положення ст. 75 КК відносно ОСОБА_1 застосовані неправильно, що призвело до м`якості призначеного йому покарання. Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, його наслідки та дані про особу винного, виправлення ОСОБА_1 вважає можливим лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. Прокурор зазначає, що вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який необґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Від учасників судового провадження, передбачені ст. 431 КПК заперечення, не надійшли.

У судовому засіданні прокурор, що представляв державне обвинувачення під час касаційного розгляду, підтримав касаційну скаргу. Уточнив, що сторона обвинувачення не погоджується саме з застосуванням інституту умовного звільнення відповідно до ст. 75 КК.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду стосовно доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинних дій за обставин, установлених судом та викладених в ухвалі, а також кримінально-правова оцінка його діянь за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно приписів ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробування.

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку чи ухвали, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою, як це передбачено ст. 370 КПК.

Як встановлено у провадженні, не погодившись із вироком місцевого суду прокурор подав на нього апеляційну скаргу. В ній він, наводячи конкретні аргументи, просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення в частині призначеного покарання й ухвалити новий вирок, яким обрати ОСОБА_1 захід примусу, що належить відбувати реально.

Переглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно застосував до ОСОБА_1 інститут умовного звільнення, належно, з урахуванням положень ст. 370 КПК мотивував своє рішення, а призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК відповідає вимогам статей 50 65 КК. Як убачається зі змісту ухвали, мотивуючи свою позицію, апеляційний суд узяв до уваги враховані місцевим судом форму вини ОСОБА_1 , зокрема те, що вчинений ним злочин є необережним; ступінь тяжкості вчиненого засудженим діяння та наслідки його вчинення - смерть молодої людини; дані про його особу - позитивні характеристики, відсутність судимостей, сімейний стан та стан здоров`я; обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття; відсутність обставин, що його обтяжують; думку потерпілої, яка вважала за можливе призначити покарання без ізоляції від суспільства. З огляду на все це суд апеляційної інстанції визнав доводи місцевого суду стосовно можливості звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання переконливими, а заявлені прокурором вимоги необґрунтованими й відмовив у їх задоволенні.

Однак, відмовляючи прокуророві у задоволенні апеляційної скарги, апеляційний суд не зважив на роз`яснення, що містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». Відповідно до зазначених положень, при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Так, при прийнятті рішення щодо можливості звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, місцевий суд, окрім іншого, зазначив про наявність обставини, що пом`якшує покарання - щирого каяття.

У даному кримінальному провадженні хоча і визнано обставиною, яка пом`якшує покарання засудженого, його щире каяття у вчинених злочинних діях, проте суд досить формально віднісся до визначення щирості каяття, фактично ототожнив його з визнанням вини.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак, у матеріалах кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 відсутні дані на підтвердження того, що засуджений поряд із відсутністю цивільного позову, намагався будь-яким чином допомогти потерпілій оговтатись від пережитого, компенсував їй перенесені страждання, чи полегшив душевний біль.

Поза увагою місцевого суду залишилось і ставлення ОСОБА_1 до вчинених ним порушень та його поведінка після вчинення злочину. У вироку хоча і зазначено, що після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 сам з`явився до працівників поліції із зізнанням про вчинене, однак належної оцінки суду не отримав той факт, що із відповідним зізнанням ОСОБА_1 з`явився на третю добу після вчиненого, про що він сам зазначив у судовому засіданні місцевого суду.

Отже, висновок суду у вироку щодо наявності підстав для застосування до засудженого інституту умовного звільнення відповідно до ст. 75 КК було зроблено без урахування всіх обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо порядку відбування призначеного судом покарання.

Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.

Переглядаючи вирок за апеляцією прокурора, апеляційний суд доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення належним чином не перевірив, свій висновок про законність рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_1 без відбування призначеного покарання з випробуванням належно не обґрунтував, тим самим порушив вимоги ст.ст. 370 419 КПК.

Допущені порушення закону тягнуть за собою скасування ухвали відносно ОСОБА_1 на підставах, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно здійснити провадження з додержанням правил глави 31 КПК, ретельно перевірити доводи прокурора, викладені в апеляційній та касаційній скаргах, належно оцінити всі дані, що мають правове значення при виборі заходу примусу та порядку його відбування, й ухвалити справедливе рішення, яке відповідає вимогам ст. 370 цього Кодексу.

При цьому суду слід мати на увазі, що за тих самих даних про особу засудженого та пом`якшуючих обставин застосування ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

З урахуванням викладеного касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року стосовно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді