Продаж житла батьками малолітньої дитини навіть якщо дитина НЕ зареєстрована у вказаному житлі потребує згоди органу опіки (ВС/КЦС у справі № 202/3914/17 від 29.07.2020)

Фабула судового акту: Постанова Касаційного цивільного суду, яка пропонується до уваги, після ознайомлення з нею викликала у мене почуття щонайменше збентеженості, адже у ньому суд «перестрахувався» так, що позабув навіть про здоровий глузд.

У даній справі покупець квартири звернувся до суду із позовом про усунення перешкод шляхом виселення колишнього власника цієї квартири та членів його сім’ї без надання іншого житла.

У свою чергу відповідач подав зустрічний позов про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним оскільки вказаний договорі було укладено під тиском покупця квартири.

Також у даній квартирі квартирі з моменту народження мешкає малолітня дитина, а тому перед укладанням договору купівлі-продажу квартири обов`язково потрібно було отримати дозвіл органу опіки та піклування.

Суд першої інстанції задовольнив первісний позов, а у задоволенні зустрічного позову відмовив.

При цьому районний суд у своєму рішенні вказав, що на момент укладання спірного договору купівлі-продажу квартири малолітня дитина зареєстрована у квартирі не була. Реєстрація місця проживання дитини у спірній квартирі була здійснена після звернення позивача до суду з позовом.

Апеляційний суд із таким рішенням погодився.

На вказані рішення відповідачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що судами не враховано відсутність іншого житла у родини з їх малолітньою дитиною, а також обізнаність продавця та покупця про наявність проживання малолітньої дитини в спірній квартирі, свідчить про недотримання ними норми законодавства про обов`язкове отримання дозволу органу опіки та піклування (органу у справах дітей) на здійснення продажу квартири, право користування якої має малолітня дитина. Неотримання такого дозволу призвело до того, що квартира, право користування якою має малолітня дитина, була відчужена у спосіб, що не передбачений законом.

Касаційний цивільний суд із такими доводами погодився.

Приймаючи рішення про задоволення касаційної скарги КЦС послався на те, що за положеннями ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Одночасно згідно ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У відповідності до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Також згідно ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Таким чином наведене спростовує висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд про те, що малолітня дитина не була зареєстрована та не мала права користування спірним житловим приміщенням.

Отже суди попередніх інстанцій не у повній мірі перевірили, чи порушуються оспореною угодою права малолітньої дитини при продажі квартири.

Аналізуйте судовий акт: Малолітня дитина не втрачає право користування житлом за будь-яких обставин: ні внаслідок тимчасової відсутності понад шість місяців згідно ст. 71 ЖК України, ні внаслідок вибуття згідно ст. 107 ЖК України (ВС/КЦС у справі № 755/16152/16-ц)

ВС/КЦС: Куплена квартира з «прописаними» у ній членами сім’ї колишнього власника – чемодан без ручки! (ВС/КЦС у справі № 279/3572/18 від 22.07.2020)

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання, факт її не проживання не є підставою для позбавлення права користування цим житлом (ВС/КЦС,справа № 368/750/16-ц,27.11.19)

Виселити колишнє подружжя із особистого житла – реально. Правовий механізм (ВС/КЦС № 702/101/18 від 14.08.2019)

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності (ВС/КЦС, справа № 329/398/18, 23.09.19)

Законодавством не передбачене збереження права користування житлом за особою, яка хоч і правомірно вселилась у будинок, але на час розгляду справи перестала бути членом сім'ї власника (ВС/КЦС,справа № 357/7940/16-ц, 27.02.19)

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа №202/3914/17

провадження №61-19477св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку; за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року у складі судді Зосименко С. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

учасники справи:

позивач - відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачі - позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, з позовом, у якому просив усунути перешкоди у здійснення права власності шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також будь-кого іншого з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування вказаною квартирою шляхом зняття її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

2. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири, укладеного 30 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказаний договір купівлі-продажу ОСОБА_2 було укладено з письмової згоди його дружини ОСОБА_3

3. Позивач указував, що після укладення договору купівлі-продажу квартири, за усною домовленістю, позивач дозволив відповідачам мешкати у квартирі до придбання іншого житла - до весни 2017 року, за умови терміново знятися з реєстраційного обліку. 04 листопада 2016 року ОСОБА_3 надала позивачу довіреність на представлення її інтересів щодо зняття з реєстраційного обліку. У подальшому вона цю довіреність скасувала.

4. З квітня 2017 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідачів з питання їх виселення з квартири, але вони відмовляються у добровільному порядку звільнити житлове приміщення, не допускають у квартиру позивача, комунальні платежі не сплачують.

5. Зазначав, що проживання відповідачів у належній йому квартирі створює для нього перешкоди у користуванні власністю, оскільки вони не є членами його родини, а спірна квартира набувалася ним для особистого проживання.

6. У вересні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , треті особи: Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., з зустрічним позовом, у якому просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що 30 вересня 2016 року посвідчений приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 1960 та зобов`язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 сплачену останнім суму за покупку спірної квартири відповідно до оспорюваного договору купівлі-продажу.

7. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з лютого по серпень 2016 року ОСОБА_2 працював у ОСОБА_4 водієм автомобіля таксі. За час своєї роботи у ОСОБА_4 ОСОБА_2 заборгував останньому певну суму коштів. Крім того, на початку літа 2016 року ОСОБА_2 пошкодив у дорожньо-транспортній пригоді автомобіль ОСОБА_4 . Коштів на відновлення пошкодженого автомобіля та повернення боргу ОСОБА_4 ОСОБА_2 не має.

8. Зазначали, що ОСОБА_4 шляхом погроз примусив ОСОБА_2 скласти нотаріально посвідчену довіреність для того, щоб ОСОБА_4 , у разі неповернення коштів у строк до 31 серпня 2016 року, міг передати квартиру ОСОБА_2 під заставу. До 31 серпня 2016 року ОСОБА_2 кошти не повернув, тому ОСОБА_4 , продовжуючи здійснювати моральний тиск на ОСОБА_2 , наказав йому привести 26 вересня 2016 року дружину для надання нотаріальної згоди на передачу майна в заставу. ОСОБА_3 погодилася надати згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 , щоб той особисто міг бути присутнім при отриманні грошей.

9. 30 вересня 2016 року ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_2 про те, що спірна квартира передана в заставу ОСОБА_5 , а останній передав позичені до 30 жовтня 2016 року гроші через ОСОБА_4

10. Зазначали, що ОСОБА_4 ввів їх в оману, обманним шляхом отримав від нього довіреність на право продажу квартири, а від неї - заяву про згоду на розпорядження майном. ОСОБА_3 зареєстрована у спірній квартирі з 05 січня 2012 року. Також в спірній квартирі з моменту народження мешкає малолітня дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перед складанням договору купівлі-продажу квартири обов`язково потрібно було отримати дозвіл органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.

11. Вважають, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 30 вересня 2016 року на підставі порушення прав дитини на користування житлом може бути визнаний судом недійсним.

12. Посилаючись на відсутність наміру відчужувати своє єдине житло, а із застосуванням погроз були введені в оману ОСОБА_4 , який таким шляхом отримав довіреність на розпорядження квартирою та дозвіл дружини на продаж спірного майна, позивачі просили позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

13. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

14. Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

15. Мотивуючи рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог. Відповідачі продовжують проживати у спірній квартирі, змінили замки та не дають можливості новому власнику - позивачу, потрапити до квартири. Відповідачі своїм проживанням у квартирі чинять перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірною квартирою, через що він звертався до правоохоронних органів.

16. Відмовляючи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені ними вимоги є безпідставними. Позивачі не надали доказів того, що обставини, щодо яких вони помилялися, існували саме на момент складання договору купівлі-продажу та насправді мали місце. Позивачі, як сторона, яка діяла під впливом обману, не довели наявність умислу з боку ОСОБА_1 чи ОСОБА_4 і сам факт обману. ОСОБА_2 не надано суду жодного доказу на підтвердження його перебування у трудових правовідносинах з ОСОБА_4 та психологічного тиску, погроз чи залякувань з боку ОСОБА_4 через можливість втрати ОСОБА_7 роботи. Суд не взяв до уваги твердження ОСОБА_2 про наявність погроз та залякувань з боку ОСОБА_4 , оскільки він надав на ім`я ОСОБА_4 довіреність на продаж належної йому квартири влітку 2016 року і до моменту укладання спірного договору купівлі-продажу мав реальну можливість скасувати цю довіреність, звернутися до правоохоронних органів з приводу погроз чи залякувань з боку ОСОБА_4 , однак ОСОБА_2 таких дій не вчинив.

17. Спростовуючи доводи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про порушення житлових прав їх малолітньої дитини, місцевий суд указав, що на момент укладання спірного договору купівлі-продажу квартири малолітня дитина подружжя Корольових зареєстрована у квартирі не була. Реєстрація місця проживання дитини у спірній квартирі була здійснена після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом. Крім того, позивачі за зустрічним позовом, як батьки малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , маючи по відношенню до неї обов`язки та будучи офіційними представниками дитини, мали піклуватися про житлові та інші майнові права дитини при укладанні всіх правочинів, в тому числі довіреності, договорів позики та договору купівлі-продажу квартири. Батьки дитини фактично за спільною згодою вирішили питання про зміну місця проживання їх сім`ї разом із малолітньою дитиною.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

18. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року залишено без змін.

19. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є достатньо обґрунтованим та таким, що ґрунтується на нормах закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21. Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

22. Заявники вказують, що повний текст рішення суду першої інстанції складено суддею, яка на момент складання повного рішення вже не мала повноважень. На стороні позивача ОСОБА_1 приймав участь адвокат, який також не мав повноважень на представництво.

23. Аргументом касаційної скарги також указано те, що судами не враховано відсутність іншого житла у родини ОСОБА_6 з їх малолітньою дитиною, а також обізнаність продавця ОСОБА_4 та покупця ОСОБА_1 про наявність проживання малолітньої дитини в спірній квартирі, свідчить про недотримання ними норми законодавства про обов`язкове отримання дозволу органу опіки та піклування (органу у справах дітей) на здійснення продажу квартири, право користування якої має малолітня дитина. Неотримання такого дозволу призвело до того, що квартира, право користування якою має малолітня дитина ОСОБА_9 , була відчужена у спосіб, що не передбачений законом.

Доводи інших учасників справи

24. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечив проти доводів, посилаючись на те, що судові рішення, ухвалені у даній справі, є законними і обґрунтованими, такими, що повністю відповідають вимогам статей 4 12-13 76-81 263 ЦПК України, ухвалені з ретельним дослідженням та оцінкою всіх доказів та пояснень, наданих сторонами та свідками, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга є безпідставною, зводиться до переоцінки доказів і не підлягає задоволенню.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

26. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

27. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

28. Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

29. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

30. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги,під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

31. Частиною першою статті 402 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

32. Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

33. На підставі свідоцтва від 13 лютого 2012 року ОСОБА_2 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 . Спірна квартира складається з 2-х житлових кімнат загальною площею 48,2 кв. м.

34. З 05 січня 2012 року у наведеній вище квартирі зареєстрована ОСОБА_3

35. 30 червня 2016 року ОСОБА_2 надав довіреність на ім`я ОСОБА_4 , якою уповноважив останнього бути його представником з питання продажу будь-якій особі за ціну і на умовах йому відомих та на його розсуд належної йому квартири АДРЕСА_2 . 29 вересня 2016 року ОСОБА_3 надала нотаріально посвідчену заяву про згоду на розпорядження квартирою АДРЕСА_1 та на укладання та підписання будь-яких дозволених законодавством правочинів цивільно-правового характеру, в тому числі укладати договори купівлі-продажу, міни, дарування та інші її чоловіком ОСОБА_2 на строк та на умовах за його власним розсудом.

37. 30 вересня 2016 року між ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Несеном В. А. 30 червня 2016 року, від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Умовами договору купівлі-продажу квартири передбачено, що внаслідок його укладання не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних.

38. На момент укладання договору купівлі-продажу в спірній квартирі була зареєстрована лише ОСОБА_3

39. Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 48,2 кв. м, житловою площею 27,3 кв. м.

40. За даними довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

41. 04 листопада 2016 року ОСОБА_3 надала на ім`я ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила останнього бути її представником з питань, пов`язаних зі зняттям її з реєстрації за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 . 05 листопада 2016 року ОСОБА_3 подала приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Несену В. А. заяву про скасування довіреності, виданої нею 04 листопада 2016 року, де її представником був зазначений ОСОБА_1

43. 12 червня 2017 року ОСОБА_2 подав до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Несена В. А. заяву про скасування довіреності, виданої ним 30 червня 2016 року, де його представником був зазначений ОСОБА_4

44. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продовжують проживати у спірній квартирі, змінили замки та не дають можливості ОСОБА_1 потрапити до неї, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів.

45. Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2017 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми прав

46. Обґрунтовуючи позов про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також будь-кого іншого з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування вказаною квартирою шляхом зняття її з реєстраційного обліку за вказаною адресою, ОСОБА_1 посилався на те, що він є новим власником спірної квартири, а проживання відповідачів у належній йому квартирі створює для нього перешкоди у користуванні власністю, оскільки вони не є членами його родини, а спірна квартира набувалася ним для особистого проживання.

47. За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

48. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

49. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

50. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

51. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

52. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

53. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

54. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

55. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

56. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

57. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

58. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

59. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

60. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

61. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

62. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

63. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

64. Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) у постанові від 21 серпня 2019 року дійшла висновку, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на повагу до житла у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

65. Матеріали справи не місять жодних доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 будь-якого іншого житла.

66. Дане питання не було предметом дослідження судами попередніх інстанцій.

67. У ході судового розглядусуди попередніх інстанцій зазначене не врахували, не встановили чи дотриманий принцип пропорційності при позбавленні родини ОСОБА_6 разом із малолітньою дитиною житла, не перевірили, чи не покладе на родину ОСОБА_6 разом із малолітньою дитиною надмірний тягар виселення їх зі спірної квратири.

68. Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

69. Сам по собі факт реєстрації ОСОБА_2 в АДРЕСА_4 , у повній мірі не дає підстави для висновку, що дане житло придатне для проживання, у тому числі для малолітньої дитини.

70. Обґрунтовуючи зустрічний позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , серед іншого, посилались на те, що оспорений правочин порушує права їх малолітньої дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

71. Згідно письмових пояснень Органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, на момент укладання та підписання договору купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_3 малолітня дитина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не була зареєстрована та не мала права користування житловим приміщенням за вищезазначеною адресою, про що свідчить довідка про реєстрацію місця проживання особи, яка надана Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 23 червня 2017 року, тому дозволу органу опіки та піклування щодо укладання договору купівлі-продажу не було потрібно.

72. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

73. Частина шоста статті 203 ЦК України встановлює, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

74. Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

75. Згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

76. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України).

77. Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

78. У силу закону малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання.

79. За приписами статті 177 СК України та статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

80. Наведене спростовує висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд про те, що малолітня дитина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не була зареєстрована та не мала права користування спірним житловим приміщенням.

81. За викладених обставин не вбачається, що суди попередніх інстанцій у повній мірі перевірили, чи порушуються оспореною угодою права малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

82. Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про відсутність у головуючого судді суду першої інстанції повноважень на ухвалення судового рішення з огляду на таке.

83. Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська рішення у даній справі ухвалено під головуванням судді Зосименко С. Г. 08 листопада 2018 року. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень вказане рішення направлено судом 06 грудня 2018 року, а оприлюднено 10 грудня 2018 року.

84. Рішенням Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2018 року № 3657/1дп/15-18 суддю Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Зосименко С. Г. притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення істотного дисциплінарного проступку та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

85. Суддю Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Зосименко С. Г. було звільнення рішенням Вищої ради правосуддя від 23 травня 2019 року.

86. Частиною третьою статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що питання про звільнення судді згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

87. Зважаючи на те, що суддею Зосименко С. Г. рішення у справі ухвалено 08 листопада 2018 року, рішення про застосування да вказаної судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді Першою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя прийнято 30 листопада 2018 року, а звільнення судді мало місце 23 травня 2019 року на підставі відповідного рішення Вищої ради правосуддя, то відсутні правові підстави вважати, що суддя Зосименко С. Г. не мала повноважень на ухвалення у даній справі судового рішення.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

88. Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

89. За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судами не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задовольнити.

2. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 08 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 рокускасувати.

3 Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді