Добровільне надання доказів стороною провадження не потребує їх «легалізації» шляхом тимчасового до них доступу (ВС/ККС у справі № 333/1539/16-к від 31.03.2021)

Фабула судового акту: Питання допустимості доказів є одних із найпроблемніших та найважливіших у кримінальному процесі. Адже саме від вирішення даного питання залежить законність доведення вини особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.

Так, відповідно до положень статті 86 Кримінального процесуального кодексу доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, основним фактором, який впиливає на віднесення доказу до категорії допустимого є отримання його у спосіб визначений КПК, а не у будь-який інший.

Кримінальним процесуальним законом визначено низку заходів спрямованих на отримання тією чи іншою стороною доказів у кримінальному провадженні: отримання доказу за допомогою тимчасового доступу до нього, обшук, проведення допитів, слідчих експериментів тощо.

Однак, якось непомітним лишається такий спосіб отримання доказів як надання доказу органу розслідування добровільно, без будь-якого примусу з боку слідчого та/або прокурора.

Так, у даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій будь-яких порушень з боку органу досудового розслідування під час досудового розслідування не встановили та усі докази у справі визнали належними та допустимими.

На вказані рішення стороною захисту будо подано касаційну скаргу, яку було вмотивовано, зокрема, недопустимістю як доказу дослідженого в судовому провадженні відеозапису з місця пригоди оскільки цей відеозапис свідок самостійно виготовила, перенісши відеозапис із власного відеореєстратора на диск, який був долучений органом досудового розслідування під час її допиту як свідка. Отже зазначене є порушенням процесуального порядку отримання доказу та вимог ч. 3 ст. 99 КПК, що свідчить про недопустимість вказаного доказу, оскільки він не є оригіналом відеозапису, тим більше, що за поясненнями згаданого свідка, файл із відеозаписом був пошкоджений та записаний на диск лише після того, як спеціаліст зміг його відкрити.

Проте, Касаційний кримінальний суд визнав вказаний довод таким, що не заслуговує на увагу.

На думку ККС у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Отже наведеними кримінальними процесуальними нормами встановлено порядок отримання стороною обвинувачення від свідка за її ініціативою і доброю волею, диска з відеозаписом із відеореєстратора, наданого за її письмовою заявою на ім`я слідчого, що свідок підтвердила в судовому провадженні.

Водночас згідно ч. 4 ст. 132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування варто враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.

Отримання тимчасового доступу до речей, документів і, за наявності підстав для того, розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, обумовлене, за приписами ст. 163 КПК України, необхідністю доведення стороною кримінального провадження наявності достатніх підстав вважати, що без такого доступу та вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

За відсутності таких обставин, тим більше за умови добровільного надання документів стороною чи учасником кримінального провадження, у володінні яких вони перебувають, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до документів і речей.

Водночас матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об`єктивних даних про те, що наданий свідком оптичний диск містить електронні документи, створені не відеореєстратором під час ДТП, а в інший час чи за інших обставин чи спосіб. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про належність та допустимість зазначеного доказу.

В свою чергу сторона захисту в цьому кримінальному провадженні не зверталася до суду з клопотанням про витребування та дослідження в судовому засіданні первинного носія відеозапису чи відеореєстратора, за допомогою якого він був виготовлений. Відеозапис був відтворений у судовому засіданні та з огляду на те, що учасники провадження в порядку ст. 242 КПК України не заявили клопотання про проведення судово-технічної експертизи досліджених судом електронних документів, зміст відеозапису не викликав обґрунтованих сумнів у його достовірності.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Добровільно видані предмети можуть бути оглянуті і без понятих (ВС/ККС у справі № 760/23459/17 від 16.09.2020)

ВАС: Дожились… Відбитки пальців є біологічними зразками, а тому їх можна відбирати примусово (ВАС у справі № 991/4406/21 від 08.07.2021)

Обшук у службовому кабінеті МАЄ відбуватись на підставі ухвали слідчого судді (ВС/ККС у справі № 761/27114/14-к від 24.02.2021)

Хоча потерпілий і є самостійним учасником кримінального провадження, проте він не може подавати клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів (ВС/ККС у справі № 161/19398/17 від 02.04.2020)

Постанова

іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 333/1539/16-к

провадження № 51-5646км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г.М.,

суддів Іваненка І.В., Луганського Ю.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,

прокурора Чечерського В.І.,

в режимі відеоконференції:

засудженої ОСОБА_1 ,

захисника Середи А.А.,

представника потерпілого ОСОБА_15.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12016080050001030, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки

м. Запоріжжя, зареєстрованої у АДРЕСА_1 ), проживаючої у АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою захисника Середи Андрія Анатолійовича в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року щодо останньої.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортним засобом.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 02 лютого 2016 року приблизно о 16:30, керуючи автомобілем «Geely», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на задньому пасажирському сидінні якого перебували малолітні діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рухалась по проїжджій частині вул. Комсомольської (Серікова) в м. Запоріжжі в напрямку просп. Леніна (Соборного) зі швидкістю не менше ніж 60 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті. В цей час у зустрічному ОСОБА_1 напрямку рухався автобус БАЗ-22154 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який здійснював міські пасажирські перевезення за маршрутом № 7 (вул. Анголенко - вул. Технічна, м. Запоріжжя), в салоні автобусу перебували пасажири ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Під час руху в районі будинку № 23 по вул. Комсомольській (Серікова) водій ОСОБА_1 , не врахувавши дорожньої обстановки, для зменшення своєї швидкості руху застосувала гальмування, внаслідок чого не впоралася з керуванням транспортного засобу, допустила занос автомобіля, після чого керований нею автомобіль виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з автобусом БАЗ-22154 СПГ.

Своїми діями водій ОСОБА_1 порушила вимоги пунктів 12.1, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР). Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п. 12.1 ПДР згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 17 березня 2016 року № 195/16 з технічної точки зору перебуває в прямому причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

У результаті ДТП малолітній пасажир автомобіля «Geely»ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження та була доставлена до КУ «Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня», де ІНФОРМАЦІЯ_4 померла. Причиною смерті ОСОБА_2 стали тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться в прямому причинному зв`язку зі смертю.

Малолітній пасажир автомобіля «Geely» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 серпня 2020 року апеляційну скаргу засудженої залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Середа А.А. в інтересах засудженої ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити на підставі ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Захисник стверджує про недопустимість як доказу дослідженого в судовому провадженні відеозапису з місця пригоди. Вважає, що цей відеозапис свідок ОСОБА_14 самостійно виготовила, перенісши відеозапис із власного відеореєстратора на диск, який був долучений органом досудового розслідування під час її допиту як свідка. На переконання захисника, зазначене є порушенням процесуального порядку отримання доказу та вимог ч. 3 ст. 99 КПК, що свідчить про недопустимість вказаного доказу, оскільки він не є оригіналом відеозапису, тим більше, що за поясненнями ОСОБА_14 , файл із відеозаписом був пошкоджений та записаний на диск лише після того, як спеціаліст зміг його відкрити.

Захисник також стверджує про порушення вимог ст. 30 Конституції України та ст. 223 КПК, посилаючись на те, що слідчий під час огляду місця події здійснив внутрішній огляд транспортного засобу, за кермом якого перебувала засуджена під час ДТП. Цей внутрішній огляд проведено без згоди особи, яка ним володіє, чи власника транспортного засобу та за відсутності ухвали суду, оскільки орган досудового розслідування не звертався з відповідним клопотанням до слідчого судді.

У касаційній скарзі захисник вказує про те, що без відповідного рішення суду про арешт майна власник транспортного засобу був позбавлений права користування ним, адже слідчий визнав його речовим доказом, проте сторона обвинувачення не здійснила дій, направлених на отримання підстав для утримання автомобіля «Geely» і використання його під час авто-технічних досліджень.

На переконання захисника, у зв`язку з відсутністю станом на 12 березня 2016 року у ОСОБА_1 статусу підозрюваної слідчим фактично здійснено за її участю таку слідчу дію, як слідчий експеримент, результати якого процесуально оформлені протоколом додаткового огляду місця події від 12 березня 2016 року. У вказаному протоколі зі слів ОСОБА_15 зафіксовано місце зіткнення, дорожні умови, механізм ДТП. За твердженням захисника, зміст цього протоколу ідентичний змісту протоколу слідчого експерименту від 12 березня 2016 року, проведеного за участю водія мікроавтобуса БАЗ-22154 СПГ ОСОБА_4 . Викладене, за твердженням захисника, є протиправною підміною протоколу слідчого експерименту на протокол додаткового огляду місця події з метою отримання письмового доказу для подальшого використання під час автотехнічних досліджень.

Захисник стверджує, що відомості, отримані з указаними порушеннями процесуального порядку під час огляду 02 лютого 2016 року місця події і транспортних засобів, додаткового огляду та слідчого експерименту 12 березня 2016 року, були використані у ході проведення експертиз, що свідчить про недопустимість висновків експерта № 89/16 від 16 лютого 2016 року, № 90/16 від 23 лютого 2016 року, № 91 від 17 лютого 2016 року, № 195/16 від 17 березня 2016 року.

Захисник вважає, що під час розгляду справи не було доведено обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у формулюванні обвинувачення не конкретизовано, яку саме дорожню обстановку, особливості вантажу чи стан транспортного засобу не врахувала засуджена, які обставини свідчать про порушення нею п. 12.1 ПДР.

На думку захисника, стороною обвинувачення не доведено перевищення швидкості засудженою, застосування нею гальмування та як наслідку виїзду на зустрічну смугу, оскільки за висновком експерта від 16 лютого 2016 року № 89/16 встановити швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 неможливо через відсутність слідової інформації (слідів гальмування) на проїжджій частині. Таким чином, на його переконання, стороною обвинувачення не доведено об`єктивної сторони інкримінованого засудженій злочину.

Захисник стверджує, що мав місце нещасний випадок, ОСОБА_1 не передбачала і не повинна була передбачати виникнення аварійної обстановки, а тому в її діях відсутній склад кримінального правопорушення, у зв`язку з чим кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі ст. 284 КПК, чого не врахували суди першої та апеляційної інстанцій.

У касаційній скарзі наведено доводи про суперечливість та невідповідність обставинам кримінального провадження показань свідка ОСОБА_16 , на які послався суд як на доказ винуватості засудженої. Також, на думку захисника, судами безпідставно враховано показання допитаного як свідка експерта ОСОБА_17 , який взяв до уваги під час дослідження вихідні дані, зазначені слідчим, підтвердив свої висновки в судовому провадженні, проте щодо застосування гальмування його показання є помилковими, оскільки, на переконання сторони захисту під час ДТП асфальт був сухий, дощу не було, а вихідні дані, надані слідчим, є хибними.

У касаційній скарзі стверджується про неправильність висновку апеляційного суду, який визнав неспроможними доводи ОСОБА_1 щодо змісту показань експерта ОСОБА_18 про мокру проїзну частину дороги внаслідок дощу. Захисник наводить власну інтерпретацію показань експерта та не погоджується з фактичними обставинами, які встановив суд, і які як вихідні дані були надані експерту, чим обґрунтовує неналежність висновку експерта від 17 березня 2016 року № 195/16, складеного за результатом судової інженерно-транспортної експертизи, як такого, що безпідставно враховує дорожні умови у виді дощу та мокрого асфальту під час дослідження.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджена та її захисник підтримали доводи, викладені у касаційній скарзі, та просили її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.

Представник потерпілого вважав, що касаційна скарга є обґрунтованою, через те підлягає задоволенню.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, про причини неявки не повідомили, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Статтею 370 КПК регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Визнаючи ОСОБА_1 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, суд першої інстанції вказав, що, незважаючи на не визнання ОСОБА_1 своєї вини, її винуватість у скоєнні злочину за обставин, викладених в обвинувальному акті, підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_15 , свідка ОСОБА_16 , показаннями допитаних у суді експертів ОСОБА_18 , ОСОБА_17 ; даними, отриманими під час огляду місця ДТП від 02 лютого 2016 року та додаткового огляду місця події, зафіксованими у відповідних протоколах; даними, отриманими під час проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_4 від 12 березня 2016 року; висновками судово-медичних експертиз № 427, № 909, № 952МД, висновком експерта № 898, висновком судової інженерно-транспортної експертизи від 16 лютого 2016 року № 89/16, висновком судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод від 17 березня 2016 року № 195/16, висновком судової інженерно-транспортної експертизи технічного стану транспортного засобу від 23 лютого 2016 року № 90/16; відеозаписом з відеореєстратора автомобіля свідка ОСОБА_16 , який було переглянуто в судовому засіданні.

Дослідивши вказані докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про їх належність, допустимість, достовірність та визнав їх такими, що у своїй сукупності підтверджують встановлені судом обставини скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

За приписами статей 370 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_1 , апеляційний суд дотримався зазначених вимог, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки вирок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів, яким суд дав правильну правову оцінку відповідно до ст. 94 КПК. Про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 цього Кодексу в касаційній скарзі не йдеться.

Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи в касаційній скарзі про недопустимість як доказу відеозапису з місця пригоди і перенесеного свідком ОСОБА_14 із власного відеореєстратора на оптичний диск, що згодом був наданий органу досудового розслідування для долучення до матеріалів кримінального провадження.

Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Отже, сторона захисту безпідставно виходить із того, що наданий слідчому свідком відеозапис було отримано поза процесуальним порядком. Наведеними кримінальними процесуальними нормами встановлено порядок отримання стороною обвинувачення від свідка ОСОБА_14 за її ініціативою і доброю волею, диска з відеозаписом із відеореєстратора, наданого за її письмовою заявою на ім`я слідчого, що свідок підтвердила в судовому провадженні.

При цьому необхідно зважати на те, що згідно з ч. 4 ст. 132 КПК для оцінки потреб досудового розслідування варто враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.

Отримання тимчасового доступу до речей, документів і, за наявності підстав для того,розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, обумовлене, за приписами ст. 163 КПК, необхідністю доведення стороною кримінального провадження наявності достатніх підстав вважати, що без такого доступу та вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

За відсутності таких обставин, тим більше за умови добровільного надання документів стороною чи учасником кримінального провадження, у володінні яких вони перебувають, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до документів і речей.

Доводи захисника про порушення судом вимог ч. 3 ст. 99 КПК з тих підстав, що наданий ОСОБА_14 відеозапис є не оригіналом документа, а його копією, є непереконливими.

Колегія суддів касаційного суду, відхиляючи доводи касаційної скарги в цій частині, виходить з того, що документом, як одним із джерел доказів відповідно до ст. 99 КПК є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали відеозапису та електронні носії інформації.

Згідно із Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» (ст. 5), ДСТУ 7157:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.03.2010 № 8 «Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості», електронним є документ, де інформація подана у формі електронних даних і для використання якого потрібні засоби обчислювальної техніки. Диски як матеріальні носії є способом збереження інформації з електронного документа, головною особливістю якого є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія, де оригінал електронного документа може існувати на різних носіях, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об`єктивних даних про те, що наданий свідком ОСОБА_14 оптичний диск містить електронні документи, створені не відеореєстратором під час ДТП, що сталася 02 лютого 2016 року, а в інший час чи за інших обставин чи спосіб. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про належність та допустимість зазначеного доказу.

Твердженнясторонизахистущодопошкодження файлу з відеозаписом не грунтуються на об`єктивних даних щодо таких фактів. Ознаки пошкодження чи монтажу не підтверджені доказами у справі, не обґрунтовуються технічними висновками спеціалістів. Об`єктивних даних про такі факти суду стороною захисту не надано.

Сторона захисту в цьому кримінальному провадженні не зверталася до суду з клопотанням про витребування та дослідження в судовому засіданні первинного носія відеозапису чи відеореєстратора, за допомогою якого він був виготовлений. Відеозапис був відтворений у судовому засіданні та з огляду на те, що учасники провадження в порядку ст. 242 КПК не заявили клопотання про проведення судово-технічної експертизи досліджених судом електронних документів, зміст відеозапису не викликав обґрунтованих сумнів у його достовірності.

Зі змісту протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 02 лютого 2016 року вбачається, що під час огляду місця ДТП слідчим було проведено огляд автомобіля «Geely», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Посилання захисника на те, що огляд місця події був проведений із порушенням вимог процесуального закону без дозволу суду чи особи, у володінні якої перебував транспортний засіб, а отже протокол цієї слідчої дії є недопустимим доказом, не ґрунтується на законі.

За частиною 3 ст. 214 КПК огляд місця події може проводитися до внесення відомостей до ЄРДР і вимагає негайного внесення відомостей до ЄРДР після його завершення. За наявності ознак, передбачених ст. 233 КПК стосовно огляду житла чи іншого володіння особи, необхідно дотримуватися як певних правил, передбачених статтями 233 234 237 КПК, так і підстав, визначених зазначеними статтями, що за відсутності добровільної згоди володільця до внесення відомостей до ЄРДР неможливо.

Проте проведений 02 лютого 2016 року огляд місця ДТП істотно відрізняється від тих оглядів транспортного засобу, проведення яких вимагає дотримання підстав та правил, передбачених статтями 233, 234та 237 КПК.

Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію речових доказів, з`ясування характеру події та інших обставин, що підлягають доказуванню. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.

Судами було правильно встановлено, що підставою для проведення огляду місця події стало повідомлення про ДТП. З метою перевірки вказаної інформації та з`ясування події, що відбулася, було здійснено огляд ділянки місцевості, де сталася ДТП,

та пошкоджених транспортних засобів, що брали участь у ній. Отже, зазначена слідча дія була невідкладною, здійснювалася з метою перевірки отриманої інформації та не потребувала попереднього дозволу суду.

Метою цього огляду була фіксація слідів кримінального правопорушення шляхом візуального обстеження обох транспортних засобів як предметів, що зберегли на собі його сліди. В результаті огляду місця події встановлено зовнішні пошкодження транспортних засобів. Крім того, транспортний засіб, порушення правил керування яким призвело до заподіяння фізичної шкоди потерпілим, є знаряддям вчинення злочину в сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, з`ясування технічного стану якого якомога швидше після ДТП, до переміщення його з місця події чи отримання доступу до органів керування якого бодай якою-небудь особою може призвести до неможливості вирішення завдань кримінального провадження. Огляд здійснений суто з метою з`ясування та фіксації технічного стану, в якому перебуває знаряддя вчинення злочину, пошкоджень та характерних ознак транспортного засобу після ДТП, слідової інформації про обставини події на ньому, стан його окремих вузлів, агрегатів та органів керування безпосередньо після ДТП, без вилучення будь-яких предметів та не з метою їх відшукання, не містить у собі ознак, що обумовлюють дотримання підстав до огляду, визначених статтями 233 234 237 КПК.

За таких обставин у даному випадку огляду автомобіля не притаманні ознаки примусової слідчої дії, що порушує недоторканність іншого володіння особи (транспортного засобу), а тому він не потребував одержання ухвали слідчого судді стосовно його проведення.

Отже, підстав вважати недопустимим доказом протокол огляду місця події від 02 лютого 2016 року, а також висновки експертів, зроблені на підставі цього документа, як про це зазначає захисник, Верховний Суд не вбачає.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що під час огляду місця події 02 лютого 2016 року був вилучений автомобіль «Geely», який на праві власності належить представнику потерпілого ОСОБА_15 .

Відповідно до ст. 237 КПК при проведенні огляду дозволяється вилучення речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. Водночас на відміну від обшуку, вилучення таких речей під час огляду не завжди має примусовий характер пошуку прихованих слідів злочину та не за всякчас пов`язане із вторгненням у сферу особистих прав та інтересів громадян.

Згідно зі ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Відповідно до цього докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Збирання доказів, у тому числі й речових, відбувається через інститут слідчих дій. Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПКсаме слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. У цьому контексті потрібно зазначити, що автомобіль «Geely» як речовий доказ був отриманий шляхом проведення слідчої дії.

Всупереч доводам захисника закон не зобов`язував сторону обвинувачення отримувати у будь-якому разі у слідчого судді ухвалу про арешт вилученого речового доказу під час огляду місця ДТП належного потерпілому автомобіля, на якому були очевидні сліди кримінального правопорушення. Безпідставним є ототожнення мети та змісту слідчих дій та заходів забезпечення кримінального провадження. Підміна процесуальних дій одного процесуального інституту процесуальними діями іншого такого інституту суперечить завданням кримінального провадження

За частиною 1 ст. 131, ч. 4 ст. 132 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, де вирішення питання про застосування заходів його забезпечення зобов`язує враховувати можливість без застосування заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Зазначені приписи повною мірою поширюють свою дію на вирішення питання стосовно накладення арешту як заходу забезпечення кримінального провадження.

Оскільки в цьому провадженні не встановлено, що слідчий, прокурор зверталися з клопотанням про арешт тимчасово вилученого під час огляду місця події автомобіля «Geely» до слідчого судді, він за приписами ч. 5 ст. 172 КПК підлягав поверненню. Проте власник автомобіля, представник потерпілого ОСОБА_15., ні на досудовому розслідуванні, ні в судовому провадженні не стверджував про тримання органом досудового розслідування транспортного засобу всупереч його волі, про створення перешкод чи унеможливлення йому всупереч його волі реалізовувати права власника транспортного засобу, про його бажання вилучити речовий доказ із місця його зберігання та володіння правоохоронного органу, не оскаржував будь-яких дій чи бездіяльності слідчого, прокурора на досудовому розслідуванні чи в судовому розгляді.

Наявність та добровільність згоди за правилами кримінального процесу може доводитися не лише письмовим документом відповідного змісту. Закон не визначає спеціальних засобів доказування добровільності згоди представника потерпілого як власника майна стосовно зберігання транспортного засобу, пошкодженого внаслідок ДТП, як речового доказу в провадженні в місці, визначеному органом досудового розслідування. Тому наявність чи відсутність згоди, а також її добровільність чи вимушеність мають бути встановлені виходячи із сукупності обставин конкретного провадження, і ці обставини можуть доводитись або спростовуватися сторонами за допомогою будь-яких засобів доказування. В цьому провадженні сторона захисту обмежилась твердженнями про порушення процесуального порядку утримання речового доказу, та не довела будь-якими доказами необхідність примусового арешту транспортного засобу як речового доказу.

Оскільки речові докази є джерелом отримання інформації, то для її безпосереднього отримання слід здійснити ряд процесуальних дій (огляд, експертизу та ін.). З огляду на те, що під час вилучення транспортного засобу та визнання його речовим доказом не встановлено таких обставин, які би згідно з положеннямист. 87 КПКсвідчили про недопустимість цього доказу, то відповідно немає підстав визнавати недопустимим доказом висновки проведеної щодо цього транспортного засобу технічної експертизи. Всупереч доводам захисника, безпосередньо оглянувши транспортний засіб, який був об`єктом дослідження, експерт за межі своїх повноважень не вийшов, а діяв згідно з обов`язками, передбаченими положеннями ст. 69 КПК. Отже, твердження захисника про недопустимість як доказів висновків експертизи стосовно технічного стану автомобіля, проведеної шляхом безпосереднього дослідження експертом цього речового доказу, не ґрунтуються на вимогах закону.

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Із матеріалів кримінального провадження слідує, що до проведення додаткового огляду місця події 12 березня 2016 року, який захисник за змістом складеного протоколу вважає слідчим експериментом, були відсутні дані про те, що саме ОСОБА_1 є винуватою у вчиненні ДТП. Під час цієї слідчої дії ОСОБА_1 була надана можливість висловити свою власну точку зору з приводу усіх обставин ДТП і в такий спосіб вплинути на вирішення справи, що не суперечить засаді верховенства права. При цьому слід зазначити, що вона не стверджувала про винуватість у ДТП та взагалі не надавала ніякої оцінки своїм діям. Слідчу дію проведено з метою отримання відомостей про обставини ДТП, а не одержання від свідка викривальних показань. Експертиза, за якою було встановлено, що саме дії ОСОБА_15 призвели до негативних наслідків, отримана органом досудового розслідування після проведення слідчої дії.

Отже, доводи касаційної скарги щодо визнання протоколу додаткового огляду місця події від 12 березня 2016 року зі свідком ОСОБА_15 недопустимим доказом на підставі п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК є неспроможними.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що безпідставними є твердження захисника про те, що стороною обвинувачення з порушенням процесуального порядку отримані відомості під час огляду місця події і транспортних засобів 02 лютого 2016 року, огляду автомобіля експертом, додаткового огляду місця події 12 березня 2016 року, що свідчить про необґрунтованість його тверджень і щодо недопустимості висновків експерта від 16 лютого 2016 року № 89/16, від 23 лютого 2016 року № 90/16, від 17 лютого 2016 року № 91, від 17 березня 2016 року № 195/16.

Попри твердження в касаційній скарзі про неконкретність пред`явленого обвинувачення, обвинувальний акт складений органом досудового розслідування з дотриманням вимог ст. 291 КПК. ОСОБА_1 не заявляла клопотань про те, що вона не розуміє пред`явленого обвинувачення, активно захищалася від нього. Поведінка сторони захисту під час досудового розслідування, судового розгляду та апеляційного перегляду щодо оцінки наданих стороною обвинувачення доказів, спростування доводів обвинувачення не була пасивною. Процесуальна поведінка і позиція сторони захисту стосувалися відстоювання власних оцінок наданих стороною обвинувачення доказів, обґрунтування підстав щодо визнання окремих доказів недопустимими, а також тверджень про відсутність окремих ознак та елементів інкримінованого злочину, що доводить належне усвідомлення засудженою суті висунутого обвинувачення. Отже, доводи касаційної скарги в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про винуватість засудженої в інкримінованому їй злочині та наявність у її діянні підстави притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК.

За обставинами цього провадження відсутні будь-які підстави стверджувати про психічне ставлення засудженої до вчиненого діяння та його наслідків у формі казусу. Судом доведено злочинну недбалість як ознаку суб`єктивної сторони, переконливих аргументів до спростування обґрунтованих висновків суду касаційна скарга, де захисник обмежився твердженнями про нещасний випадок, не приділивши при цьому уваги розбору вольових та інтелектуальної ознак зазначеного виду необережної форми вини та посилання на докази щодо обґрунтування своїх тверджень, не містить.

Доводів касаційної скарги захисника стосовно оцінки судом показань експертів та свідків, письмових доказів у судовому провадженні на предмет їх достовірності, як і доводів, що стосуються незгоди зі встановленими судом фактичними обставинами, колегія суддів не розглядає, оскільки зазначене перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначеними ст. 433 КПК. Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на такі доводи, які в цій частині є аналогічними доводам касаційної скарги, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав ці доводи необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію, з якою погоджується і колегія суддів суду касаційної інстанції.

Істотних порушень кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність, які би були беззаперечними підставами для скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, підстав для закриття кримінального провадження під час касаційного перегляду не встановлено. За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Середи Андрія Анатолійовича в її інтересах - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді