Оскільки укладені з фізичними особами договори про надання послуг мають ознаки трудових, накладення органом Держпраці штрафу на підприємство ґрунтується на законі (ВС/КАС, № 0840/3690/18,06.02.20)

Фабула судового акта: Як було встановлено судами попередніх інстанцій, в липні 2018 року інспектором обласного управління Держпраці (відповідач) проводилось невиїзне інспектування юридичної особи (ТОВ, позивач), яка використовує найману працю. За його результатами складений акт, яким встановлено порушення позивачем ч.3 ст.24 КЗпП України. Зокрема, встановлено, що п’ять осіб були допущені до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом директора ТОВ, та відповідного повідомлення про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В той же час, керівник юридичної особи надав для ознайомлення договори про надання послуг, які укладені між вказаними особами як виконавцями та ТОВ в особі директора, як замовником.

Документальною перевіркою наданих документів (договорів про надання послуг, актів приймання-передачі виконаних робіт) було встановлено, що цими договорами оплачується процес праці, сума оплати не залежить від обсягу робіт, разом із цим, проводиться оплата, яка здійснюється щомісячно та з чіткою періодичністю, сума оплати здійснюється у фіксованому розмірі, що зазвичай характерно для трудових договорів. Крім того, у договорах зазначалось, що оплата послуг виконавця здійснюється щомісячно, не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним, тобто в строки, передбачені ч. 1 ст. 115 КЗпП України, який відповідно до ст. 3 КЗпП України регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. У вищенаведених договорах відсутні обсяги робіт та фактичний перелік складу конкретних робіт, договір має постійний характер праці.

З огляду на наведене відповідач вважав, що відносини, які складаються між виконавцем та замовником, передбачають виконання роботи на постійній основі у певний проміжок часу та мають на меті саме процес праці, а тому у вказаних договорах про надання послуг вбачаються ознаки трудових договорів. Саме тому відповідачем було прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу, а за результатами розгляду справи прийнято постанову про накладення штрафу, якою за порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України до позивача відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 558 450, 00 грн.

Рішенням окружного адміністративного суду позов був задоволений, але апеляційним адміністративним судом скаргу відповідача вирішено на його користь, - рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені позову відмовлено повністю.

З таким висновком погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, який, зокрема, надав оцінку наступним аргументам позивача: наявність актів виконаних робіт, оформлених відповідно до вимог законодавства; відсутність виконавців робіт в штаті підприємства; виконання ними обумовлених в договорах послуг на власний ризик; відсутність в табелях обліку робочого часу на підприємстві відповідних записів щодо виконавців; той факт, що вказані договори не визнані в установленому порядку недійсними; виконавці за договорами укладали їх свідомо, за своєю волею, і не вважають, що їхні права на працю порушені, а також не звертались до органів Держпраці за захистом порушених прав.

ВС/КАС погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у договорах передбачено оплату саме процесу праці, оскільки: сума оплати не залежить від обсягу робіт; оплата здійснюється щомісячно та з чіткою періодичністю; сума оплати здійснюється у фіксованому розмірі, що зазвичай характерно для трудових відносин; у договорах відсутні обсяги робіт та фактичний перелік складу конкретних робіт, договір регулює постійний характер праці; вказані договори не містять умов, які б свідчили про те, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а самостійно регулює процес організації трудової діяльності (надання послуг).

Отже, предметом укладених договорів позивача з зазначеними фізичними особами фактично є процес їх праці, а не її кінцевий результат, а тому умови вказаних вище договорів мають ознаки трудового характеру.

Сам факт не визнання цих договорів в установленому порядку недійсними та не заборона їх укладання законодавством України, не свідчить про те, що правовідносини які виникли між зазначеними в акті особами є саме цивільно-правовими, а не трудовими.

ВС/КАС згадав, що Верховний Суд вже розглядав справи з подібними правовідносинами та у постанові від 04.07.2018 (справа № 820/1432/17) дійшов саме таких висновків щодо критеріїв розмежування трудових і цивільно-правових відносин.

Аналізуйте судовий акт: Відсутній обов'язок укладати трудовий договір з директором, що є засновником підприємства, нараховувати та сплачувати йому заробітну плату, оскільки ці відносини є корпоративними (8 ААС, № 857/1476/19, 14.03.19)

Трудовий договір не є цивільним правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому не може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (ВС/КЦС, справа № 753/14887/17, 05.09.19)

Доведено, що працівник працював за цивільно-правовим договором а не трудовим та скасовано постанову про штраф органу Держпраці на суму 111 690,00 грн. (Суд у справі № 440/4410/18 від 22 лютого 2019 р.)

Накладений управлінням Держпраці штраф в сумі 87 000 грн. за порушення абзац 2, частина 2, ст. 265 КЗпП України на ФОП залишено в силі (Хмельницький окружний адміністративний суд від 21 грудян 2016р. у справі № 822/2316/16)

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 0840/3690/18

адміністративне провадження №К/9901/12978/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянув в попередньому судовому засіданні справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферротрейдинг"

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 (колегія у складі суддів Чередниченка В.Є. Панченко О.М., Суховарова А.В.)

у справі № 0840/3690/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферротрейдинг"

до Головного управління Держпраці у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування постанови.

І. ПРОЦЕДУРА

1. 04.09.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферротрейдинг» звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача №ЗП1287/315/АН/П/ТД-ФС від 02.08.2018 щодо накладення на позивача штрафу у розмірі 558450 грн.

2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.11.2018 позов задоволено.

3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області задоволено; рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.11.2018 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені позову відмовлено повністю.

4. 07.05.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Позивача на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019. У касаційній скарзі Позивач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2019 відкрито провадження у справі.

6. Позивач заявляв клопотання про розгляд справи за участі сторін, однак відповідно до ч.1 ст. 343 КАС України попередній розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи.

7. Також Позивач заявляв клопотання про забезпечення позову, однак ухвалою від 22.01.2020 йому було відмовлено в задоволенні даного клопотання.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 16.07.2018 по 17.07.2018 інспектором праці ГУ Держпраці у Запорізькій області проведено невиїзне інспектування юридичної особи ТОВ «Ферротрейдинг», яка використовує найману працю.

9. За результатами інспекційного відвідування 17.07.2018 складений акт №ЗП1287/315/АН (далі - акт), яким встановлено порушення позивачем ч.3 ст.24 КЗпП України. Встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 допущені до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом директора ТОВ «Ферротрейдинг» та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

10. В той же час, керівник підприємства надав для ознайомлення договори про надання послуг, які укладені між ОСОБА_1 (від 01.02.2017), ОСОБА_2 (від 01.02.2017), ОСОБА_3 (від 01.02.2017), ОСОБА_4 (від 01.02.2017), ОСОБА_5 (від 01.02.2017) як виконавцями та ТОВ «Ферротрейдинг» в особі директора Демидової В.В., як замовником (а.с. 20-49).

11. Документальною перевіркою наданих документів (договорів про надання послуг, актів приймання-передачі виконаних робіт) було встановлено, що цими договорами оплачується процес праці, сума оплати не залежить від обсягу робіт, разом із цим, проводиться оплата, яка здійснюється щомісячно та з чіткою періодичністю, сума оплати здійснюється у фіксованому розмірі, що зазвичай характерно для трудових договорів.

Крім того, у договорах зазначено, що оплата послуг виконавця здійснюється щомісячно, не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним, тобто в строки, передбачені ч. 1 ст. 115 КЗпП України, який відповідно до ст. 3 КЗпП України регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. У вищенаведених договорах відсутні обсяги робіт та фактичний перелік складу конкретних робіт, договір має постійний характер праці.

12. На думку перевіряючого, відносини, які складаються між виконавцем та замовником, передбачають виконання роботи на постійній основі у певний проміжок часу та мають на меті саме процес праці, а тому у вказаних договорах про надання послуг вбачаються ознаки трудових договорів (а.с. 11-15).

13. 24.07.2018 відповідачем прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ЗП1287/315/АН/П/ТД на 02.08.2018 о 14 год. 15 хв. та у той самий день направлено на адресу підприємства повідомлення про розгляд справи.

14. За результатами розгляду справи про накладення фінансових санкцій ГУ Держпраці у Запорізькій області 02.08.2018 прийнято постанову про накладення штрафу №ЗП1287/315/АН/П/ТД-ФС, якою за порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України до позивача відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 558450,00 грн.

15. Позивач із постановою не погодився і звернувся до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

16. В обґрунтування позовних вимог Позивач покликався на те, що із всіма наведеними у Акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) особами підприємством було укладено цивільно-правові договори про надання послуг, всі передбачені чинним законодавством України податки були сплачені як позивачем, так і фізичними особами, що надавали послуги товариству, зокрема, й єдиний соціальний внесок. Посилався на приписи Цивільного кодексу України та вважав, що сторони договору мають право врегулювати в договорі свої відносини так, як вони вважають за потрібне.

17. Звертав увагу, що державний інспектор оминула своєю увагою або приховала той факт, що надання послуги, крім договорів про надання послуг, підтверджується наявністю актів виконаних робіт, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства України, більш того, вказані в акті перевірки фізичні особи не перебувають в штаті підприємства, не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку підприємства, виконували обумовлені в договорах послуги на власний ризик, в табелях обліку робочого часу на підприємстві відповідні записи відсутні. Зазначає, що договори про надання послуг з фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не визнані в установленому порядку недійсними, вказані особи укладали договори про надання послуг свідомо, за своєю волею, не вважають, що їхні права на працю порушені і не звертались до органів Держпраці за захистом порушених прав.

18. Ураховуючи викладене, позивач вважав, що ТОВ «Ферротрейдинг» не порушувало норм трудового законодавства.

19. Відповідач позов не визнав. Пояснив, що оцінювалась не форма договорів, а наявність фактичних трудових відносин між позивачем і зазначеними фізичними особами. Також звернув увагу суду на те, що дані договори не визнавались Головним управлінням незаконними або нечинними, зважаючи на те, що такі дії не входять до кола повноважень відповідача, не здійснювалось відповідачем і тлумачення наданих позивачем під час невиїзного інспектування договорів, а було лише проаналізовано характер відносин, які виникли між позивачем та вищезазначеними особами, на основі наданих позивачем документів та зроблено відповідні висновки.

20. Зауважив, що метою укладення договорів є організація процесу праці, відповідно предметом угод є сам процес праці, тобто виконання певної роботи (певних трудових функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, у договорах також не зазначено, які саме результати очікуються позивачем від виконавців, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату (які саме послуги повинні надаватись у розумінні їх обсягу конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню та не можуть бути відображені в актах виконаних робіт). Наявність ознак трудового договору в договорах цивільно-правового характеру, на думку відповідача, є підставою для визнання таких договорів трудовими, оскільки зміст переважає над формою.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

21. Суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності постанови відповідача, оскільки укладення позивачем окремих цивільно-правових договорів з фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , зокрема, договорів про надання послуг не заборонено чинним законодавством України.

22. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками та зазначив, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес їх праці, а не її кінцевий результат, а тому умови вказаних вище договорів мають ознаки трудового характеру.

Також в договорах не зазначається конкретного результату роботи (кінцевого результату), який повинен передаватися замовнику, не визначено обсягу роботи.

Акти приймання-передачі виконаних робіт також не містять інформації щодо конкретного результату роботи (кінцевого результату).

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

23. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та вважає, що висновки судів не відповідають обставинам справи, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суди вважає встановленими, невідповідність висновків судів обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема:

А) ст. 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Наголошує, що фізичні особи, з якими ТОВ «Ферротрейдинг» уклало договори про надання послуг, не керувалися внутрішніми положеннями суб`єкта господарювання, не отримували матеріальну допомогу та щомісячні виплати, як інші працівники, час роботи цих осіб не зазначено в табелях обліку використання робочого часу. При цьому, всі зазначені в акті фізичні особи працюють за трудовими договорами на іншому підприємстві, а послуги для ТОВ «Ферротрейдинг» надавались саме за цивільно-правовими договорами, згідно з актами виконаних робіт, у вільний від роботи час.

Б) наказ про призначення перевірки від 11.07.2018 №1040, на який міститься посилання в направленні на перевірку, є протиправним, оскільки Відповідач не мав законодавчо визначених підстав для перевірки.

24. Відзив від Відповідача не надходив.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Суд дослідив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.

26. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

27. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

28. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

29. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

30. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що постанову №ЗП1287/315/АН/П/ТД-ФС від 02.08.2018 було винесено правомірно з таких підстав.

31. Верховний Суд розглядав справи з подібними правовідносинами та у постанові від 04.07.2018 (справа № 820/1432/17) дійшов таких висновків щодо критеріїв розмежування трудових і цивільно-правових відносин:

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Так, предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги).

32. Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у договорах передбачено оплату саме процесу праці, оскільки:

- сума оплати не залежить від обсягу робіт;

- оплата здійснюється щомісячно та з чіткою періодичністю;

- сума оплати здійснюється у фіксованому розмірі, що зазвичай характерно для трудових відносин;

- у договорах відсутні обсяги робіт та фактичний перелік складу конкретних робіт, договір регулює постійний характер праці.

33. Водночас, судом апеляційної інстанції було встановлено й те, що вказані договори не містять умов, які б свідчили про те, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а самостійно регулює процес організації трудової діяльності (надання послуг). Фактично ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 не організовували свою роботу самостійно, та не виконували її на власний ризик та розсуд на досягнення певного результату,

34. Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що виконання таких функцій повністю залежить від режиму робити підприємства та часу роботи його працівників, тому зазначені особи не могли самостійно організовувати свою роботу та виконувати таку роботу на досягнення певного результату не у визначений адміністрацією підприємства час, що свідчить про підпорядкованість зазначених осіб позивачеві.

35. Отже, предметом укладених договорів позивача з зазначеними фізичними особами фактично є процес їх праці, а не її кінцевий результат, а тому умови вказаних вище договорів мають ознаки трудового характеру.

36. Також, в договорах не зазначається конкретного результату роботи (кінцевого результату), який повинен передаватися замовнику, не визначено обсягу роботи. Акти приймання-передачі виконаних робіт також не містять інформації щодо конкретного результату роботи (кінцевого результату), яку було надано ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 (а.с.96-150).

37. При цьому встановлення судом першої інстанції обставин виконання сторонами умов зазначених договорів, що підтверджується наявністю: оплати виконаної роботи; актами виконаних робіт, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства України; неперебуванням в штаті підприємства вказаних в акті перевірки фізичних осіб; відсутності в табелях обліку робочого часу на підприємстві відповідних записів; сплати податку із сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб не спростовує наявність трудових відносин між позивачем та ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та відсутність в діях позивача порушень норм трудового законодавства в частині допущення до роботи без укладання трудового договору.

38. Сам факт не визнання цих договорів в установленому порядку недійсними та не заборона їх укладання законодавством України, не свідчить про те, що правовідносини які виникли між зазначеними в акті особами є саме цивільно-правовими, а не трудовими.

39. Щодо протиправності проведення перевірки Суд зазначає, що відповідно до ч.1-2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

40. Відповідно до ч.1 ст. 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

41. Згідно з п. 6 ч.2 ст. 296 КАС України в апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

42. Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

43. Проаналізувавши матеріали справи, Суд зазначає, що Позивач жодного разу протягом усього розгляду справи як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, не зазначав про незаконність проведення, невиїзного інспектування юридичної особи ТОВ «Ферротрейдинг».

44. Крім того, у своєму рішенні суд першої інстанції навіть зазначив: «При цьому, суд зауважує, що спір щодо правомірності дій під час призначення та проведення заходу інспекційного відвідування, який став підставою для винесення оскаржуваного рішення, між сторонами відсутній».

45. Отже, у зв`язку з тим, що Позивач жодного разу не покликався на незаконність проведення, невиїзного інспектування юридичної особи ТОВ «Ферротрейдинг», ці обставини не були підставою позову, а тому не входили до предмету доказування.

46. Відповідно до ч. 4 ст. 341 КАС України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

47. Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

48. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

49. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

50. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування положень матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

51. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферротрейдинг" залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №0840/3690/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб