Трудовий договір не є цивільним правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому не може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (ВС/КЦС, справа № 753/14887/17, 05.09.19)

05.12.2019 | Автор: Олександр Б.
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Трудовий договір не є цивільним правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому не може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (ВС/КЦС, справа № 753/14887/17, 05.09.19) - 0_98683900_1575537553_5de8cb91f0f39.jpg

Фабула судового акта: Судова справа, що пропонується увазі читачів, виникла на фоні запровадження у ПАТ «ВіЕйБі Банк» (Банк) з 21 листопада 2014 тимчасової адміністрації та призначення в Банку уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Банк звернувся до суду з позовом до працівника, що обіймав посаду начальника управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці, про визнання трудового договору від 01.10.2014 року фіктивним та застосування наслідків фіктивного правочину. При цьому позивач посилався, зокрема, на те, що метою укладення спірного трудового договору є незаконне отримання відповідачем додаткової заробітної плати та набуття відповідного трудового стажу.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами, - 31.10.2008 року у Банку було оформлено наказ про прийняття на роботу відповідача на посаду провідного спеціаліста; згідно з наказом від 01.12.2011 року відповідача переведено на посаду головного спеціаліста, нарешти, згідно з наказом від 04.03.2013 року відповідача було переведено на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці.

Позивач вказував, що з огляду на неприпинення дії зазначених трудових договорів, при укладенні трудового договору від 01.10.2014 року, сторони не мали наміру створити жодних правових наслідків та знали заздалегідь про те, що він не буде виконуватись, а тому цей договір є фіктивним. Як зазначав Банк, відповідач не могла приступити до виконання своїх обов"язків за трудовим договором від 01.10.2014 року оскільки у Банку лише одна посада начальника вказаного управління, а виконувати посадові обов’язки на одній і тій же посаді за двома трудовими договороми не вбачається за можливе.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, який сформував правовий висновок наступного змісту.

Спірний трудовий договір не є цивільним правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, на який поширюються норми ст.ст. 203, 234 ЦК України про загальні вимоги щодо чинності правочину, та який може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених ЦК України.

ВС/КЦС, мотивуючи рішення, зазначив, зокрема, що зміст трудового договору від 01 жовтня 2014 року відповідає ст. 24 КЗпП України, при його укладенні, виконанні, та подальшому розірванні за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з ініціативи позивача, відповідач була впевнена, що цей трудовий договір спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідач виконувала умови трудового договору належним чином, позивач приймав виконання відповідачем її обов`язків, сплачував за їх виконання протягом півроку після укладення трудового договору, претензій щодо виконання трудових обов`язків відповідачем не мав.

Аналізуйте судовий акт: Відсутній обов'язок укладати трудовий договір з директором, що є засновником підприємства, нараховувати та сплачувати йому заробітну плату, оскільки ці відносини є корпоративними (8 ААС, № 857/1476/19, 14.03.19)

Доведено, що працівник працював за цивільно-правовим договором а не трудовим та скасовано постанову про штраф органу Держпраці на суму 111 690,00 грн. (Суд у справі № 440/4410/18 від 22 лютого 2019 р.)

Передбачена п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору з членом виконавчого органу не передбачає попереднього повідомлення, з'ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення (справа № 711/5711/16-ц, 07.02.18

Постанова

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 753/14887/17

провадження № 61-35601св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2018 року в складі судді Комаревцевої Л. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Вербової І. М., Головачова Я. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору фіктивним.

У листопаді 2017 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернулось до суду із заявою про зміну предмета позову й просило визнати трудовий договір від 01 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та Головою правління ПАТ «ВіЕйБі Банк», фіктивним, а також застосувати наслідки фіктивного правочину.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 128 з 24 листопада 2014 року повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «ВіЕйБі Банк» передано Славкіній М. А .

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від імені Фонду гарантування вкладів фізичних осіб набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Під час тимчасової адміністрації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п`ята статті 34 цього Закону).

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» з 20 березня 2015 року та призначення Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіну М. А.

31 жовтня 2008 року Відкритим акціонерним товариством «ВіЕйБі Банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк») видано наказ № 440-п про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду провідного спеціаліста Відділу організаційно-кадрової роботи Управління адміністрування персоналу Департаменту управління персоналом. 04 листопада 2011 року видано наказ № 1150-п про переведення ОСОБА_1 на посаду провідного спеціаліста Управління адміністрування персоналу Департаменту управління персоналом з 07 листопада 2011 року. Згідно з наказом від 01 грудня 2011 року № 1242-п ОСОБА_1 переведено на посаду головного спеціаліста Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці. Згідно з наказом від 04 березня 2013 року № 88-п ОСОБА_1 переведено на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці з 05 березня 2013 року.

ПАТ «ВіЕйБі Банк» уклало з ОСОБА_1 трудовий договір від 31 жовтня 2008 року на підставі наказу від 31 жовтня 2008 року № 440-п, у зв`язку із переведенням працівника до трудового договору внесені зміни, оформлені наказами від 04 листопада 2011 року №1150-п, від 01 грудня 2011 року № 1242-п, від 04 березня 2013 року № 88-п.

При укладенні трудового договору від 01 жовтня 2014 року сторони не мали наміру створити жодних трудових наслідків та знали заздалегідь про те, що він не буде виконуватись, відповідач не могла приступити до виконання своїх обов`язків, оскільки у ПАТ «ВіЕйБі Банк» посада начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці лише одна, а виконувати посадові обов`язки на одній і тій же посаді за двома трудовими договорами не вбачається за можливе.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний трудовий договір від 01 жовтня 2014 року не є цивільним правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються норми статей 203, 234 ЦК України про загальні вимоги щодо чинності правочину, та який може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених ЦК України. ОСОБА_1 виконувала умови трудового договору належним чином, позивач приймав виконання відповідачем її обов`язків, сплачував за їх виконання протягом півроку після укладення трудового договору, претензій щодо виконання трудових обов`язків відповідачем не мав, однак саме позивач не виконав його умови щодо виплати додаткової заробітної плати відповідачу. Трудовий договір розірваний згідно з наказом від 26 червня 2015 року № 78-п про звільнення ОСОБА_1 , жодних зауважень з приводу недійсності умов укладеного трудового договору банк не зазначав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ «ВіЕйБі Банк» просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при укладенні трудового договору від 01 жовтня 2014 року ОСОБА_1 приймалась на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці. Разом з тим не було припинено трудові договори, оформлені наказами від 31 жовтня 2008 року № 440-п, від 04 листопада 2011 року № 1150-п, від 01 грудня 2011 року № 1242-п, від 04 березня 2013 року № 88-п. ОСОБА_1 прийнято на роботу та переведено на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці. Проте відповідач не могла приступити до виконання трудових обов`язків за трудовим договором від 01 жовтня 2014 року, оскільки у ПАТ «ВіЕйБі Банк» посада начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці лише одна, а виконувати посадові обов`язки на одній і тій же посаді за двома трудовими договорами неможливо.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладено трудовий договір, оформлений наказом від 31 жовтня 2008 року № 440-п, згідно з яким ОСОБА_1 з 03 листопада 2008 року прийнято на роботу на посаду провідного спеціаліста відділу організаційно-кадрової роботи Управління адміністрування персоналу Департаменту управління персоналом з випробувальним строком 3 місяці, з робочим місцем у м. Києві та посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Наказом ПАТ «ВіЕйБі Банк» від 04 листопада 2011 року № 1150-п ОСОБА_1 переведено на посаду провідного спеціаліста Управління адміністрування персоналу Департаменту управління персоналом з 07 листопада 2011 року.

Наказом ПАТ «ВіЕйБі Банк» від 01 грудня 2011 року № 1242-п ОСОБА_1 переведено з 01 грудня 2011 року на посаду головного спеціаліста Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці.

Наказом ПАТ «ВіЕйБі Банк» від 04 березня 2013 року № 88-п ОСОБА_1 переведено на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці з 05 березня 2013 року.

01 жовтня 2014 року між позивачем та відповідачем укладено трудовий договір, яким змінені умови оплати праці.

Відповідно до пункту 1.1 трудового договору працівник приймається на роботу до роботодавця на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці для виконання роботи, обумовленої цим договором та посадовою інструкцією.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2, 6.1 трудового договору за виконання обов`язків за цим договором працівникові встановлюється і виплачується щомісяця в порядку, встановленому внутрішніми документами роботодавця, заробітна плата в національній валюті України в розмірі 12 220,00 грн до оподаткування. Працівникові повинна бути нарахована та виплачена 21 листопада 2014 року додаткова заробітна плата в розмірі 36 660,00 грн. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом невизначеного строку.

Судом першої інстанції встановлено, що зміст вказаного трудового договору відповідає статті 24 КЗпП України, при його укладанні, виконанні, та подальшому розірванні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з ініціативи позивача, відповідач була впевнена, що цей трудовий договір спрямований на реальне настання правових наслідків.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» від 26 червня 2015 року № 78-п (а.с.30) ОСОБА_1 26 червня 2015 року звільнено за власним бажанням у зв`язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2017 року, задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на її користь 36 660,00 грн додаткової заробітної плати, 2 444,00 грн оплати за роботу у вихідні дні, 75 328,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, 16 480,53 грн компенсації втрати частини заробітку (інфляційне нарахування), всього 130 913,43 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року, задоволено позов ОСОБА_1 , стягнуто з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10 жовтня 2015 року до 19 січня 2017 року у сумі 331 873,55 грн та компенсацію втрати частини доходів (інфляційні нарахування) у сумі 5 439,60 грн, всього 337 313,15 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2016 року, ПАТ «ВіЕйБі Банк» відмовлено у задоволені позову до ОСОБА_1 про визнання трудового договору від 01 жовтня 2014 року недійсним.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався зокрема на те, що метою укладення спірного трудового договору від 01 жовтня 2014 року є незаконне отримання ОСОБА_1 додаткової заробітної плати та набуття відповідного трудового стажу, при укладенні договору сторони знали, що його умови виконуватись не будуть. При укладенні спірного трудового договору сторони не мали наміру працевлаштувати ОСОБА_1 , вона жодного дня не працювала у ПАТ «ВіЕйБі Банк» на підставі трудового договору від 01 жовтня 2014 року, тому цей договір є фіктивним.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги про визнання трудового договору фіктивним та застосування наслідків фіктивності правочину, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судовими рішеннями встановлено, що спірний трудовий договір від 01 жовтня 2014 року не є цивільним правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються норми статей 203, 234 ЦК України про загальні вимоги щодо чинності правочину, та який може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених ЦК України. ОСОБА_1 виконувала умови трудового договору належним чином, позивач приймав виконання відповідачем її обов`язків, сплачував за їх виконання протягом півроку після укладення трудового договору, претензій щодо виконання трудових обов`язків відповідачем не мав, однак саме позивач не виконав його умови щодо виплати додаткової заробітної плати відповідачу. На сьогодні трудовий договір розірвано відповідно до наказу від 26 червня 2015 року № 78-п про звільнення ОСОБА_1 , у цьому наказі жодних зауважень з приводу недійсності умов укладеного трудового договору банк не зазначав.

Суд касаційної інстанції вважає, що такі висновки відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Доводи касаційної скарги про те, що сторони при укладенні спірного договору знали про те, що він не буде виконуватись, що свідчить про його фіктивність, не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи, є безпідставними та спростовуються встановленими обставинами справи, а також відповідними судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Інші доводи касаційної скарги на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є . В. Петров

В. М. Сімоненко

2435
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні статті
Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0