Визначення місця проживання дитини: чому почергове проживання не завжди відповідає її інтересам

На перший погляд почергове проживання дитини виглядає ідеальним компромісом між батьками. Проте за цією зовнішньою рівністю часто ховаються ризики для самої дитини. У цій статті розберемося, чи так це насправді, та дізнаємось, як суди оцінюють подібні моделі з точки зору інтересів дитини.

Питання визначення місця проживання дитини завжди виходить далеко за межі формального спору між батьками. У таких справах суд не вирішує, хто має більше прав або хто є «кращим»: він фактично визначає, у якому середовищі дитина буде жити, розвиватися та формувати свою особистість. Саме тому в основі всіх рішень лежить не принцип рівності батьків, а принцип найкращих інтересів дитини.

Цей підхід є сталим і послідовним у практиці Верховного Суду. У своїй практиці суд прямо наголошує, що при визначенні місця проживання дитини суд має оцінювати всі обставини саме крізь призму її інтересів, зокрема сталі соціальні зв’язки, психологічний стан, місце навчання та умови розвитку. Тобто мова йде не про формальну рівність, а про реальне життя дитини.

На цьому фоні останніми роками все частіше піднімається питання почергового проживання, тобто моделі, за якої дитина живе по черзі з кожним із батьків. Зовні така модель виглядає справедливою, так як обидва батьки рівною мірою залучені до виховання, жоден не відсторонений. Однак саме тут виникає ключове питання, чи дійсно така модель відповідає інтересам дитини, а не лише уявленню дорослих про справедливість.

Читайте статтю: Особливості виконання рішень про повернення дитини в державу постійного проживання

Верховний Суд не заперечує можливість почергового проживання як таку. Зокрема, у Постанові по справі № 465/6496/19 від 16.02.2024 р. Суд підтвердив, що така модель може застосовуватись, але лише за наявності відповідних умов. Водночас важливо розуміти, що ця справа не встановлює жодної презумпції на користь почергового проживання. Навпаки, вона демонструє, що це скоріше виняток, який потребує ретельного обґрунтування.

На нашу думку, ключовим у таких спорах є питання стабільності. Адже дитина потребує не лише турботи обох батьків, а й передбачуваного середовища. Її життя прив’язане до конкретного місця: школи, друзів, звичного побуту, медичного обслуговування. Саме ці фактори Верховний Суд неодноразово визнає важливими при визначенні місця проживання. У практиці прямо підкреслюється, що суд має враховувати сталі соціальні зв’язки дитини і не створювати умов, які можуть їх порушити.

Почергове проживання майже завжди передбачає постійне переміщення між двома середовищами. Для дорослого це може виглядати як компроміс, але для дитини це означає постійну адаптацію. Вона змушена жити за різними правилами, у різних побутових умовах, та що найбільш суттєво з різним психологічним кліматом. Це створює внутрішню нестабільність, яка прямо суперечить тому, що суди називають «безпечним і стійким середовищем».

Окремої уваги заслуговує фактор конфлікту між батьками. У теорії почергове проживання передбачає високий рівень взаємодії, адже батьки повинні узгоджувати рішення щодо навчання, лікування, режиму дня, виховання. Проте на практиці сам факт судового спору вже свідчить про відсутність такої злагоди. У подібних умовах почергове проживання перетворюється з інструменту співпраці на постійне джерело напруги для дитини.

Для дитини важлива не формальна рівність часу з батьками, а стабільність її життя, середовища та виховання.

Читайте статтю: Про розгляд спорів щодо визначення місця проживання дитини з урахуванням найкращих її інтересів розповів суддя ВС Павло Пархоменко

Це підтверджується і конкретними справами. Так, у справі № 947/23505/20 Верховний Суд підтримав позицію, за якою визначення місця проживання з одним із батьків є більш доцільним, оскільки інший з батьків створював перешкоди у спілкуванні та фактично порушував баланс у житті дитини. Суд виходив не з формального підходу, а з реальної поведінки сторін і її впливу на дитину.

Ще одна важлива правова позиція полягає в тому, що навіть думка дитини не є абсолютною. У постанові Верховного Суду у справі № 758/3734/21 від 28.02.2024 зазначено, що згода дитини на проживання з одним із батьків не є вирішальною, якщо вона не відповідає її інтересам.

Так само показовим є підхід до ситуацій, коли один із батьків самовільно змінює місце проживання дитини. У практиці Верховного Суду підкреслюється, що такі дії не можуть автоматично визначати результат спору, а суд зобов’язаний оцінити, чи відповідає сформована ситуація інтересам дитини. Тобто навіть фактичне проживання не є вирішальним, якщо воно не забезпечує стабільного і безпечного середовища.

Варто зауважити, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 14.01.2026 у справі № 759/3051/23 сформулював принципово важливу позицію, суд має право застосувати модель спільної фізичної опіки (тобто почергового проживання), але не може зробити це за власною ініціативою, якщо сторони не заявляли відповідних вимог або не висловили згоди на такий порядок.

Це дуже суттєвий момент. Суд прямо вказує, почергове проживання можливе лише тоді, коли самі батьки цього хочуть і готові до цього.

Читайте статтю: Визначення місця проживання дитини. Визначення порядку участі батьків у вихованні, з урахуванням висновків ВС 2024

Більше того, у цій же постанові Верховний Суд визначив і конкретні умови, за яких така модель взагалі може розглядатися. Йдеться не просто про бажання, а про реальну здатність обох батьків:

• по-перше, вони повинні погоджуватися на такий формат і фактично підтримувати його;
• по-друге, між кожним із батьків і дитиною має бути стабільний емоційний зв’язок;
• по-третє, кожен із батьків повинен мати можливість повноцінно піклуватися про дитину;
• і, що особливо важливо, місця проживання батьків повинні бути територіально близькими, щоб не порушувати звичне життя дитини.

Фактично почергове проживання - це складна модель, яка працює лише тоді, коли все складається «ідеально». У будь-якій іншій ситуації вона починає шкодити.

Читайте статтю: Деякі аспекти вирішення спорів про визначення місця проживання малолітньої дитини під час дії воєнного стану

Важливо також розуміти, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не означає обмеження прав іншого. Верховний Суд неодноразово наголошував: «обидва батьки мають рівні права, але спосіб їх реалізації може відрізнятися» . Інший з батьків зберігає право на спілкування, участь у вихованні, прийняття важливих рішень. Більше того, саме чітко визначений порядок спілкування часто є більш комфортним для дитини, ніж постійна зміна місця проживання.

У підсумку сучасна практика Верховного Суду формує досить зрозумілий і логічний підхід. Почергове проживання можливе, але лише за наявності реальної співпраці між батьками, стабільного середовища та відсутності конфлікту. У більшості ж випадків, коли між батьками існує спір, така модель не працює і не відповідає інтересам дитини.

Читайте статтю: Судова практика у спорах про визначення місця проживання дитини

Саме тому суди переважно обирають більш класичне рішення, а саме визначення місця проживання з одним із батьків із забезпеченням повноцінного спілкування з іншим. І цей підхід не є проявом формалізму, а навпаки результатом розуміння того, що дитині важливі не формальні «50 на 50», а стабільність, спокій і передбачуваність її життя.

Інакше кажучи, у центрі такого спору завжди має залишатися не питання рівності дорослих, а просте запитання: де дитині буде краще жити.

Автор статті: Маршук Юлія Сергіївна, адвокат

Джерело: АО Домінанта