Відсутність у заповіті вказівки на місце його складення НЕ має наслідком його недійсність. «Місце складення заповіту» не належить до форми та змісту заповіту, а по своїй суті є його реквізитом (ВС КЦС справа № 681/196/20 від 06.06.2022 р.)

Фабула судового акту: Один спадкоємець, подавши позов до іншого, просив суд визнати нікчемним заповіт та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Мотивував тим, що його мати (спадкодавець) на час складання заповіту, мала вік 86 років, вади зору обох очей та слуху, потребувала постійного стороннього догляду, неадекватно поводилася в сім`ї та в побуті, тому в нього (позивача) виник сумнів щодо дійсності, достовірності та відповідності вимогам закону оспорюваного заповіту. Зокрема, з підстав відсутності вільного волевиявлення, недотримання порядку прочитання та підписання заповіту.

Так - пояснив позивач - підпис на тексті заповіту від імені заповідача було вчинено особою, яка була запрошена не заповідачем, а заінтересованою особою - спадкоємцем. Ним же (чи посадовою особою, що посвідчувала - а це була секретар сільради) також були запрошені свідки, які приймали участь в посвідченні заповіту. Крім того, посадовою особою при складанні заповіту не було перевірено дієздатність матері з урахуванням її віку, стану здоров`я та її поведінки за участю лікаря. Заповіт складався в присутності відповідача та його родини, чим було порушено таємницю вчинення нотаріальних дій.

Крім того, позивач вказував на те, що у заповіті не зазначено місце його складання, хоча фактично він складався у підсобному приміщенні - веранді житлового будинку де проживала заповідач.

Судом першої та апеляційної інстанцій у задоволені позову відмовлено, внаслідок недоведеності позивачем всіх своїх доводів щодо дефекту волі, форми та порядку складення заповіту. Щодо його посилання на відсутність вказівки у заповіті про місце його складання та посвідчення - су вказав, що самі по собі ці обставини не свідчать про дефект форми заповіту та його недійсність у зв`язку з цим.

Розглядаючи справу в касаційному провадженні, ВС КЦС погодився із рішенням попередніх судів, змінивши їх лише в мотивувальній частині. Щодо місця складання заповіту, ВС пояснив:

Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то: місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони; місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до ст. 647 ЦК України (ст. 211 ЦК України).

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення (ч.1 ст. 1247 ЦК України).

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (ч.1 ст. 1257 ЦК України).

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у приміщенні органу місцевого самоврядування, у приміщенні дипломатичного представництва або консульської установи. В окремих випадках, якщо особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також якщо того вимагають особливості вчинюваної нотаріальної дії, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза зазначеними приміщеннями (стаття 41 Закону України «Про нотаріат»).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

• місце нотаріального посвідчення та місце вчинення правочину є сутнісно різноплановими категоріями, що виконують різне змістовне навантаження в правовому регулюванні. Перша встановлена для нотаріусів на рівні імперативної публічно-правової норми. У свою чергу, друга закріплена на рівні диспозитивної, яку має можливість змінювати сторона (сторони) правочину;
• правила визначення місця вчинення правочину передбачені статтею 211 є диспозитивними. Місце вчинення правочину встановлюється, за загальним правилом, у правочині стороною (сторонами), і тільки за умови відсутності такої вказівки для його визначення застосовуються положення ЦК України. При цьому воно пов`язується з місцем: вираження волі сторони одностороннього правочину; проживання фізичної або місцезнаходження юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір;
• з огляду на те, що законодавець у диспозитивному порядку урегулював місце вчинення правочину, у цивільному законодавстві йому відводиться незначна роль;
• у деяких випадках законодавством вимагається вказівка місця вчинення правочину, зокрема, у заповіті повинно міститися місце його складення;
• при викладенні ч.1 ст. 1247 ЦК України «місце складення» використано поряд із «письмовою формою». У доктрині та судовій практиці під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторони (сторін) та/або його фіксація. Проте розуміння «місця складення заповіту» як певного місця де здійснюється вираження волі спадкодавця, не дозволяє кваліфікувати вказівку на місце як елемент письмової форми;
• аналіз положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати, що зміст заповіту складає розпорядження заповідача відносно належних йому прав та обов`язків. Натомість «місце складення заповіту» сутністно відмінна від розпоряджень спадкодавця, спрямованих на визначення юридичної долі його прав та обов`язків.
• отже «місце складення заповіту» не належить до форми та змісту заповіту, а по своїй суті є реквізитом заповіту. Відсутність у заповіті вказівки на місце його складення не має наслідком його недійсність (нікчемність або оспорюваність).

Отже у цій справі: По-перше, суди не врахували, що позовна вимога про визнання нікчемним заповіту не є ефективним способом захисту прав і в задоволенні позову потрібно було відмовити саме з цієї підстави.

По-друге, суди встановили, що заповідач через хворобу, похилий вік не могла підписати заповіт та його прочитати, у зв`язку з чим у відповідності до правил статей 207, 1247, 1248, 1251, 1253 ЦК України текст заповіту на прохання заповідача складено секретарем сільської ради зі слів заповідача і підписано іншою особою в присутності заповідача і двох свідків та перед підписанням прочитано вголос. Заповіт посвідчений секретарем місцевої сільської ради. За таких обставин суди зробили правильний висновок, що при складанні і посвідченні заповіту не було порушено вимог щодо форми і посвідчення заповіту та відсутність підстав для кваліфікації його як нікчемного та застосування наслідків нікчемного правочину.

По-третє, відсутність у тексті оспорюваного заповіту запису, що він складався та посвідчувався поза приміщенням виконавчого комітету місцевої ради не є порушенням щодо його форми та посвідчення, оскільки «місце складення заповіту» не належить до форми та змісту заповіту, а по своїй суті є реквізитом заповіту. Відсутність у заповіті вказівки на місце його складення не має наслідком його недійсність (нікчемність або оспорюваність).

Аналізуйте судовий акт: Спір про скасування державної реєстрації заповіту не є публічно-правовим, а тому, захист порушених прав слід здійснювати за правилами цивільного судочинства (ВС КАС справа № 826/11771/18 від 08.09.2021 р.);

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини (ВС КЦС справа №405/7058/19 від 26.07.2021 р.);

Посвідчення нотаріусом заповіту не в межах свого нотаріального округу не тягне нікчемність такого заповіту (ВП/ВС у справі № № 522/9893/17 від 25.05.2021, ВІДСТУП ВІД ПОЗИЦІЇ);

Відсутність піклування зі сторони спадкоємців про хворого спадкодавця не стало підставою для усунення відповідачів від спадкування (КЦС/ВС у справі № 386/967/18 від 29.06.2021).

Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 681/196/20

провадження № 61-9375св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2020 року в складі судді Дідек М. Б., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання нікчемним заповіту та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Позов мотивований тим,, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої, серед іншого, увійшла земельна частка (пай) площею 3,4192 га кадастровий номер 6823683500:04:009:0032 (відповідно до державного акта серії ЯГ № 405400).

При зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом від імені матері, посвідченим Кустовецькою сільською радою 21 травня 2005 року, ОСОБА_1 стало відомо про наявність заповіту від 03 травня 2017 року, складеного на ім`я ОСОБА_2 , тому у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено.

Оскільки мати ОСОБА_3 на час складання заповіту 03 травня 2017 року мала вік 86 років, вади зору обох очей та слуху, потребувала постійного стороннього догляду, неадекватно поводилася в сім`ї та в побуті, тому в нього (позивача) виник сумнів щодо дійсності, достовірності та відповідності вимогам закону оспорюваного заповіту. Зокрема, з підстав відсутності вільного волевиявлення, недотримання порядку прочитання та підписання заповіту.

Позивач вказував на те, що у заповіті не зазначено місце його складання, хоча фактично він складався у підсобному приміщенні - веранд житлового будинку належного відповідачу ОСОБА_2 , у якого проживала ОСОБА_3 .

Підпис на тексті заповіту від імені заповідача було вчинено особою, яка була запрошена не заповідачем, а заінтересованою особою - спадкоємцем ОСОБА_2 . Ним також були запрошені свідки, які приймали участь в посвідченні заповіту. Крім того, посадовою особою при складанні заповіту не було перевірено дієздатність ОСОБА_3 з урахуванням її віку, стану здоров`я та її поведінки за участю лікаря. Також при вчиненні нотаріальної дії не було посвідчено підпис особи, що підписалася за заповідувача. Заповіт складався в присутності відповідача та його родини, чим було порушено таємницю вчинення нотаріальних дій.

ОСОБА_1 просив:

визнати нікчемним заповіт ОСОБА_3 від 03 травня 2017 року № 16, посвідчений секретарем виконавчого комітету Кустовецької сільської ради Полонського району Хмельницької області Клюцук С. В., що складений з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення, з наслідками недійсності нікчемного правочину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоане тим, що:

із дослідженого в судовому засіданні заповіту, складеного 03 травня 2017 року ОСОБА_3 , посвідченого за реєстром № 16, за яким спадкодавець заповіла на користь ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності земельні ділянки (пай) площею 3,3347 га та площею 3,4192 га згідно, встановлено, що цей заповіт складено посадовою особою секретарем Кустовецької сільської ради Полонського району Хмельницької області зі слів ОСОБА_3 , зміст якого на її прохання був надрукований через неможливість можливого прочитання рукописним у зв`язку з вадами зору. Із заповіту також вбачається, що при посвідченні заповіту посадовою особою заповідачу було роз`яснено зміст статті 1241 ЦК Українипро право на обов`язкову частку у спадщині, статті 1254 ЦК Українипро право на скасування та зміну заповіту та статті 1307 ЦК Українищодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору;

у зв`язку з похилим віком та станом здоров`я за дорученням заповідача та у її присутності і в присутності посадової особи заповіт підписано ОСОБА_4 , який за клопотанням ОСОБА_3 прочитав його вголос, після чого із його змістом були ознайомлені свідки, які були присутні під час його оголошення ОСОБА_4 та поставили свої підписи на ньому. ОСОБА_3 із змістом оголошеного за її доручення заповіту погодилася, будь-яких зауважень не висловлювала. Відповідно до посвідчувального напису посадовою особою на тексті заповіту містяться відомості про особу, яка здійснювала підпис за дорученням ОСОБА_3 і підпис від її імені ОСОБА_4 та про особи свідків, які були ознайомлені з його змістом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Зокрема, їх прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дата народження, реквізити паспорта та встановлено їх дієздатність;

у заповіті зазначено, що він був складений за місцем проживання заповідачки у селі Кустівці Полонського району Хмельницької області, яке розташоване на території Кустовецької сільської ради. При цьому в судому засіданні встановлено, що на той час вона з квітня 2017 року проживала в будинку свого сина ОСОБА_2 ;

наведені обставини дають суду підстави, що оспорюваний заповіт було складно та посвідчено посадовою особою органу місцевого самоврядування - секретарем Кустовецької сільської ради відповідно до правил, встановлених чинним цивільним законодавством. Викладене підтверджується дослідженими у справі показаннями свідків та наявними в матеріалах документах;

доводи позивача та його представника, що волевиявлення заповідача ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її волі, належними та допустимими доказами не встановлено, а неможливість спадкодавця підписати заповіт особисто підтверджуються підписами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ;

посилання позивача та його представника на відсутність вказівки у заповіті про місце його складання та посвідчення, зокрема: адреси, знаходження житлового будинку ОСОБА_2 , у якому здійснювалося посвідчення заповіту, а також те, що посвідчення заповіту здійснювалося у приміщенні веранди будинку, яка є його частиною, так як самі по собі ці обставини не свідчать про дефект форми заповіту та його недійсність у зв`язку з цим. Крім того, пунктом 2.1. першого розділу Порядку нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії ним можуть бути вчиненні поза вказаним приміщенням. У справі доведено, що ОСОБА_3 була особою похилого віку (понад 80 роки), являлась хворою, у зв`язку з чим посадова особа орган місцевого самоврядування мала право вчинити нотаріальні дії поза приміщенням Кустовецької сільської ради;

не заслуговують на увагу доводи позивача та його представника, що ОСОБА_3 могла власноручно підписати заповіт, а не за допомогою інших осіб у присутності свідків, чим була позбавлена особисто засвідчити своє волевиявлення, оскільки ґрунтуються на припущеннях;

необґрунтованими є доводи позивача та його представника щодо відсутності волевиявлення спадкодавця, оскільки заповіт було складено під впливом відповідача, так як ним, а не заповідачем були запрошені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , такі дані при розгляді справи не було доведено;

не знайшло свого підтвердження посилання позивача та його представника, що при складанні заповіту та його посвідчення в будинку були присутні ОСОБА_2 та члени його сім`ї, що, на їх думку, мало місце порушення таємниці вчинення нотаріальних дій.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції вказав, що:

заповіт ОСОБА_3 був посвідчений секретарем виконавчого комітету Кустовецької сільської ради Полонського району за місцем фактичного проживання спадкодавця в зв`язку з станом здоров`я спадкодавця. Як пояснила в суді свідок Клюцук С. В. , секретар Кустовецької сільської ради, на яку було покладено обов`язки на вчинення нотаріальних дій, в неї були відсутні сумніви щодо дієздатності спадкодавця, яка виявила бажання скласти заповіт на свого сина ОСОБА_2 , з яким вона проживала і який здійснював за нею догляд. За згодою спадкодавця вона в сільській раді на комп`ютері набрати текст заповіту, при повернені надала заповідачці ознайомитися з його змістом після чого сказала де підписати його. Однак побачила, що спадкодавець не може підписати заповіт належним чином через хворобливий стан і тремтіння рук, у зв`язку з цим роз`яснила спадкодавцю порядок складання та підпису заповіту у випадку неможливості вчинити підпис внаслідок фізичної вади, хвороби. Після цього за проханням ОСОБА_3 нею були запрошені свідки та громадянин ОСОБА_4 , у їх присутності ОСОБА_3 ще раз висловила свою волю щодо змісту заповіту і вона поїхала знову до сільської ради надрукувати новий заповіт. По приїзду текст заповіту надала для ознайомлення усім учасникам, заповіт був прочитаний уголос двічі. Будь-яких зауважень з боку учасників не було, тому ОСОБА_4 за дорученням спадкодавця підписав його, а після ознайомлення із його змістом кожен з них поставив свій підпис. Вказані обставини підтверджуються показами свідка ОСОБА_4 та ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , які як свідки також підписали заповіт;

згідно довідки ЛКК Полонської ЦРЛ від 23 червня 2014 року № 319 ОСОБА_3 страждала кардіосклерозом, з гіпертензією, ревматоїдним артритом, суглобове форма, стареча катаракта обох очей, а крім того на час складання заповіту мала вік 86 років, що підтверджує покази секретаря сільської ради щодо неспроможності спадкодавця самостійно прочитати та підписати заповіт, а суд першої інстанції правильно констатував неспроможність заповідача прочитати вголос заповіт, записаний зі слів заповідача за допомогою загальноприйнятих технічних засобів;

зібрані докази не вказують на те, що при посвідченні оспорюваного заповіту було порушено вимоги чинного законодавства щодо його форми та посвідчення;

колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги, що суд проігнорував, що ОСОБА_3 була ізольована, не спілкувалася з мешканцями села, тому і не могла самостійно звернутися до сільської ради для складання заповіту, посилання на показання свідків, які вказували в яких умовах перебувала ОСОБА_3 , в якому стані, а саме, що вона не впізнавала людей, не орієнтувалася на місцевості, мала поганий слух і також мало місце втрата пам`яті. Оскільки наявність можливості особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними встановлюються висновком судово-психіатричної експертизи або комплексної судової медичної, психіатричної експертизи, а під час розгляду справи в суді першої інстанції таких клопотань позивач не заявляв, встановлювати такі обставини лише на показах свідків за відсутності відповідних медичних документів та висновку експерта не можливо;

апеляційний суд не прийняв до уваги посилання позивача, що при складенні самого заповіту було допущено порушення порядку його складення і посвідчення, визначеного положеннями ЦК Українита «Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування», затвердженого наказом Міністерства юстиції України за № 330/5 від 11 листопада 2011 року (далі - Порядок), а саме посвідчення заповіту не в приміщенні сільської ради, при свідках, які були запрошені не спадкодавцем, а секретарем сільської ради, спадкодавець сама могла розписатись в заповіті, однак секретар сільської ради позбавила її такої можливості. Згідно пункту 1 Порядку якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. Такими іншими причинами і може бути похилий вік заповідача. Заповідач мала ряд захворювань, неодноразово зверталась за медичною допомогою, мала вік 86 років, що дійсно унеможливлювало підписання нею заповіту особисто, а також самостійно запросити свідків, особу, яка підписала заповіт замість неї, та самостійно прибути до сільської ради;

належних та допустимих доказів про невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача суду позивачем надано не було, отже, було дотримано порядок посвідчення заповіту, зокрема послідовно вчинено всі необхідні для цього дії. Позивачем не доведено порушень посвідчення заповіту.

Аргументи учасників

15 червня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_1 зазначає:

заповідач ОСОБА_3 вільно ходила по селу на значні відстані та неодноразово бувала в Кустовецькій сільській раді, а тому не було будь-яких перешкод у вчинені нотаріальної дії в приміщенні органу місцевого самоврядування;

заповідач ОСОБА_3 могла самостійно розписуватися в тексті правочину, щоб засвідчити своє волевиявлення власним підписом або відмовитись в його підписі, що був складений проти її волі і при цьому не було ніяких правових підстав для посвідчення заповіту із залученням іншої особи для вчинення підпису та свідків;

особа, що вчиняла підпис на заповіті від імені заповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , був запрошений у підсобне приміщення (веранду), де відбувалося посвідчення правочину, особисто посадовою особою Клюцук С. В. , а не на прохання заповідача ОСОБА_3 ;

у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що посадова особа, що посвідчувала заповіт ОСОБА_3 не могла самостійно перевіряти дієздатність заповідача ОСОБА_3 без участі лікаря невропатолога або психіатра, оскільки по селі Кустівці ходили чутки, що ОСОБА_3 не орієнтується на місцевості і блукає;

свідок ОСОБА_4 , не спромігся пояснити суду, яким чином ОСОБА_3 уповноважувала його вчиняти підпис від її імені на правочині заповіту;

свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 текст друкованого заповіту, до його підписання в голос не зачитували. Проте у заповіті вказано, що текст заповіту ОСОБА_3 до його підписання був зачитаний свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в голос для заповідача і він був нею схвалений. Таким чином має місце фальсифікація змісту заповіту, в який внесена недостовірна інформація;

доводи уповноваженої особи Клюцук С. В. про неможливість підписання тексту заповіту особисто заповідачем ОСОБА_3 із-за хворобливого стану, тремтіння рук є надуманими, оскільки Клюцук С. В. таких пояснень в судовому засіданні не давала, а стверджувала, що ОСОБА_3 писала великими буквами; а тому вона вирішила уповноважити іншу особу для вчинення підпису від її імені, в даному випадку ОСОБА_4 .

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 564/1226/16-ц, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 21 травня 2005 році ОСОБА_3 склала заповіт зареєстрований Кустовецькою сільською радою Полонського району Хмельницької області під № 19 у якому зробила заповітне розпорядження про те, що все її майно де б воно не було і з чого не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і на, що вона за законом матиме право заповіла на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13

03 травня 2017 року ОСОБА_3 склала заповіт, за яким заповіла належну їй на підставі Державного акту про право власності на землю ЯГ 40500 від 22 липня 2007 року, земельну ділянку кадастровий номер 6823683500:04:009:0030, площею 3,3347 га, яка знаходиться на території Кустовецької сільської ради Полонського району Хмельницької області, та належну їй на підставі Державного акту про право власності на землю ЯГ 405476 від 22 вересня 2007 року, земельну ділянку кадастровий номер 6823683500:04:009:0032, площею 3,4192 га, яка знаходиться на території Кустовецької сільської ради Полонського району Хмельницької області своєму сину ОСОБА_2 .

У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 через хворобу, похилий вік не могла підписати заповіт та його прочитати текст заповіту в її присутності підписано громадянином ОСОБА_4 , заповіт складено і підписано в присутності двох свідків та перед підписанням прочитано вголос.

Згідно посвідчувального напису заповіт посвідчено Клюцук С. В. - секретарем Кустовецької сільської ради Полонського району особу, заповідача встановлено, дієздатність його перевірено. Зареєстровано в реєстрі за № 16.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Після її смерті спадщину у встановленому законом порядку прийняли спадкоємці - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою виконавчого комітету Кустовецької сільської ради місце проживання ОСОБА_3 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично вона проживала на час смерті разом з сином ОСОБА_14 та його сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК Українизакріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то: місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони; місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу(стаття 211 ЦК України).

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення (частина перша статті 1247 ЦК України).

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).

Нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 55, 60, 65, 66, 71 - 73, 85 і 103 цього Закону, та інших випадків, передбачених законодавством України. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у приміщенні органу місцевого самоврядування, у приміщенні дипломатичного представництва або консульської установи. В окремих випадках, якщо особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також якщо того вимагають особливості вчинюваної нотаріальної дії, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза зазначеними приміщеннями (стаття 41 Закону України «Про нотаріат»).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

місце нотаріального посвідчення та місце вчинення правочину є сутнісно різноплановими категоріями, що виконують різне змістовне навантаження в правовому регулюванні. Перша встановлена для нотаріусів на рівні імперативної публічно-правової норми. У свою чергу, друга закріплена на рівні диспозитивної, яку має можливість змінювати сторона (сторони) правочину;

правила визначення місця вчинення правочину передбачені статтею 211 є диспозитивними. Місце вчинення правочину встановлюється, за загальним правилом, у правочині стороною (сторонами), і тільки за умови відсутності такої вказівки для його визначення застосовуються положення ЦК України. При цьому воно пов`язується з місцем: вираження волі сторони одностороннього правочину; проживання фізичної або місцезнаходження юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір;

з огляду на те, що законодавець у диспозитивному порядку урегулював місце вчинення правочину, у цивільному законодавстві йому відводиться незначна роль. Наприклад, порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, в якій видана довіреність (стаття 34 Закону України «Про міжнародне приватне право»);

у деяких випадках законодавством вимагається вказівка місця вчинення правочину, зокрема, у заповіті повинно містися місце його складення;

при викладенні частини першої статті 1247 ЦК України«місце складення» використано поряд із «письмовою формою». У доктрині та судовій практиці під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторони (сторін) та/або його фіксація. Проте розуміння «місця складення заповіту» як певного місця де здійснюється вираження волі спадкодавця, не дозволяє кваліфікувати вказівку на місце як елемент письмової форми;

під змістом правочину у доктрині та судовій практиці розуміється сукупність умов, викладених у ньому. Аналіз положень книги 6 ЦК Українидозволяє стверджувати, що зміст заповіту складає розпорядження заповідача відносно належних йому прав та обов`язків. Тобто розпорядження, як правило, про призначення спадкоємців та розподіл між ними належних спадкодавцю прав та обов`язків. Натомість «місце складення заповіту» сутністно відмінна від розпоряджень спадкодавця, спрямованих на визначення юридичної долі його прав та обов`язків.

«місце складення заповіту» не належить до форми та змісту заповіту, а по своїй суті є реквізитом заповіту. Відсутність у заповіті вказівки на місце його складення не має наслідком його недійсність (нікчемність або оспорюваність).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 620/564/19 (провадження № 61-6254св21) зазначено, що: «за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. У справі, яка переглядається: суди відмовили в задоволенні позовної вимоги про встановлення факту нікчемності заповіту внаслідок недоведеності, що заповідач не підписувала заповіт; суди не врахували, що позовна вимога про встановлення факту нікчемності заповіту не є належним способом захисту прав і в задоволенні позову потрібно було відмовити з цієї підстави. Тому судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про встановлення факту нікчемності заповіту слід змінити в мотивувальній частині. Проте суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту нікчемності заповіту».

У справі, що переглядається:

суди не врахували, що позовна вимога про визнання нікчемним заповіту не є ефективним способом захисту прав і в задоволенні позову потрібно було відмовити саме з цієї підстави. Суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання нікчемним заповіту, але помилились щодо мотивів відмови, у зв`язку з чим оскаржені судові рішення в цій частині належить змінити в їх мотивувальній частині.

суди встановили, що ОСОБА_3 (заповідач) через хворобу, похилий вік не могла підписати заповіт та його прочитати, у зв`язку з чим у відповідності до правил статей 207 1247 1248 1251 1253 ЦК України текст заповіту на прохання заповідача складено секретарем сільської ради зі слів заповідача і підписано іншою особою ( ОСОБА_4 ) в присутності заповідача і двох свідків та перед підписанням прочитано вголос. Заповіт посвідчений секретарем місцевої сільської ради. За таких обставин суди зробили правильний висновок, що при складанні і посвідченні заповіту не було порушено вимог щодо форми і посвідчення заповіту та відсутність підстав для кваліфікації його як нікчемного та застосування наслідків нікчемного правочину.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що не було підстав у вчинені нотаріальної дії щодо посвідчення заповіту за межами приміщення органу місцевого самоврядування і що ця обставина та відсутність в заповіті запису про його посвідчення за місцем проживання заповідача свідчить про нікчемність заповіту, з таких підстав.

Судами встановлено, що заповідач мала ряд захворювань, неодноразово зверталась за медичною допомогою, мала вік 86 років, що унеможливлювало самостійно прибути до сільської ради, у зв`язку з чим нотаріальна дія могла бути вчинена за місцем проживання заповідача поза межами приміщення органу місцевого самоврядування.

Відсутність у тексті оспорюваного заповіту запису, що він складався та посвідчувався поза приміщенням виконавчого комітету місцевої ради не є порушенням щодо його форми та посвідчення, оскільки «місце складення заповіту» не належить до форми та змісту заповіту, а по своїй суті є реквізитом заповіту. Відсутність у заповіті вказівки на місце його складення не має наслідком його недійсність (нікчемність або оспорюваність).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що свідки

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 текст друкованого заповіту, до його підписання в голос не зачитували.

Як установлено судом першої інстанції, свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що заповіт був прочитаний ОСОБА_15 на прохання ОСОБА_3 уголос, після того читали уголос всі, чи читала ОСОБА_3 не пам`ятає. Після прочитання підписав заповіт і поїхав додому; свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що заповіт був оголошений уголос, всі були ознайомленні з його змістом, хто його читав точно не пам`ятає, після цього поставив свій підпис.

Посилання в касаційній скарзі на те, що свідок ОСОБА_4 , не спромігся пояснити суду, яким чином ОСОБА_3 уповноважувала його вчиняти підпис від її імені на правочині заповіту, є необґрунтованим. Судами встановлено, що у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що на початку травня 2017 року у подвір`ї ОСОБА_16 виконував роботи по укладанню плитки. Крім інших в його будинку проживала мати ОСОБА_3 , яку він знав та з якою спілкувався. Вона була адекватною, пам`ятала його бабу, й прабабу. В один із днів на початку травня 2017 року до будинку двічі заходила секретар сільської ради Клюцук, яка спілкувалася із ОСОБА_3 у веранді. Коли вона з`явилася у черговий раз, він був запрошений Клюцук С.В. до будинку, де ОСОБА_3 попросила його від її імені прочитати та підписати заповіт, оскільки писала нерозбірливо, на що погодився.

Висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 564/1226/16-ц (провадження № 61-1342св18), на які є посилання у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 620/564/19 (провадження № 61-6254св21, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог

про визнання нікчемним заповіту змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, в іншій частині щодо вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 року у частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нікчемним заповіту змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 29 квітня 2021 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук