Суддя ВС Василь Крат розповів про договірну та деліктну відповідальність у сфері надання медичних послуг

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат виступив із доповіддю «Договір про надання медичних послуг: окремі ремарки в контексті судової практики» на науково-практичній конференції «Роль і значення Основ законодавства України про охорону здоров'я для системи охорони здоров'я і забезпечення прав людини».

Василь Крат зауважив, що серед науковців і практиків ведуться дискусії стосовно співвідношення понять «медична послуга» і «медична допомога»: яке з них ширше, яке вужче, чи, можливо, вони дорівнюють одне одному. Доповідач звернув увагу на певні аспекти, з якими стикаються суди під час розгляду справ відповідної категорії, а також висловив думку щодо можливих змін до законодавства.

Користуйтеся консультацією: Чи існує насправді відповідальність медичних працівників

Суддя порушив питання: відповідальність за неналежне надання медичних послуг регулюється договором чи тут має місце делікт. Він навів як приклад рішення Івано-Франківського міського суду та постанову Івано-Франківського апеляційного суду у справі № 344/3764/21.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не довела укладення із суб’єктом господарювання договору про надання медичних послуг, і це унеможливлює захист її інтересів у цивільно-правовому порядку. Василь Крат звернув увагу, що оскільки договору не було, суд розглядав справу через деліктне зобов’язання. «Оскільки здійснити правову кваліфікацію відносин як договірних не вдалося, суд міркував у контексті норм щодо делікту, допускаючи таку можливість», – сказав спікер. Однак суд дійшов висновку, що з досліджених у судовому засіданні доказів неможливо встановити особу, яка завдала позивачці шкоди, а отже і причинний зв’язок між протиправною поведінкою такої особи та завданою позивачці шкодою.

Натомість апеляційний суд врахував такі докази, як пояснення свідка, скріншоти екрана телефону з відображенням переписки позивачки з відповідачем, та дійшов висновку, що між сторонами існували договірні відносини і шкоду позивачці завдано саме з вини відповідача. Далі колегія суддів кваліфікувала відносини як деліктні та ухвалила постанову про стягнення з відповідача на користь позивачки майнової та моральної шкоди.

Також Василь Крат розповів про специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг з урахуванням європейського досвіду. Він звернув увагу на ухвалу Федерального Верховного суду Німеччини, в якій зроблено висновок, що мають пред'являтися пропорційні вимоги до ступеня деталізації обставин справи, які надаються пацієнтами. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв'язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення на стороні обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Зокрема, пацієнт не зобов'язаний шукати і надавати суду можливі причини інфікування. Обмежений первинний тягар ствердження та доведення з боку пацієнта слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін, що, у свою чергу, підвищує обов'язок суду щодо роз'яснення обставин справи аж до призначення експертизи з обов'язку служби (ex officio), якщо пацієнт вказує на можливість вирішення спору таким засобом доказування.

Користуйтеся консультацією: Чи залишилася ще безкоштовна медицина і що робити в разі відмови в безкоштовному лікуванні?

«Такий підхід не характерний для правової системи України. Однак з урахуванням принципу розумності слід брати до уваги, що пацієнт не має достатнього рівня кваліфікації, в нього немає точного розуміння, яким чином відбуваються процеси лікування. Тому суд вказав, що пацієнту, як слабшій стороні, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря», – зауважив доповідач.

Крім того, він зазначив, що не вважає доцільним прийняття окремого медичного кодексу. Наприклад, Модельні правила європейського приватного права (DCFR) містять окрему главу щодо медичних послуг. На думку судді, якщо буде прийнято рішення про необхідність поглибити договірне регулювання медичних послуг та встановлення в певних випадках деліктних зобов’язань, то достатньо внести відповідні зміни до ЦК України в ході рекодифікації.

На уточнююче запитання про поєднання договору та делікту Василь Крат відповів, що договір виключає делікт. Однак у певних випадках законодавець дозволив перехід із договірної в деліктну сферу. Наприклад, установлено неналежне виконання договору перевезення, але через аварію пасажир загинув. «Щодо надання медичних послуг можна було б піти аналогічним шляхом. І розмежувати сфери: першим має бути договір, а у виключних випадках – делікт», – сказав Василь Крат.

Користуйтеся консультацією: Пацієнт має право: Що треба знати про право на медичну таємницю

Також його запитали про доцільність виокремити в законодавстві договір про медичні послуги. Суддя зауважив, що логічним є передбачити договір про надання медичних послуг у відповідній главі ЦК України. «У такого договору цивілістична сутність. Можна для нього передбачити окремі правила, встановити більше вимог до лікаря або медичної установи, наприклад щодо ведення медичної документації. Оскільки пацієнт у таких відносинах завжди – слабша сторона, треба створити механізми, які сприятимуть у випадку неналежного виконання договору або навіть переходу в делікт, захисту прав пацієнта», – сказав Василь Крат.

Наприклад, як у DCFR закріпити, що виконавець зобов'язаний здійснювати ведення відповідної медичної документації про лікування. Така документація має містити, зокрема, інформацію, зібрану в результаті попередніх розмов із пацієнтом, досліджень або консультацій, інформацію про згоду пацієнта й інформацію, що стосується послуг, які надаються. Виконавець зобов'язаний, отримавши розумну вимогу: надати пацієнтові, а якщо пацієнт перебуває у стані, який не дає йому змоги висловити свою волю, – особі чи організації, уповноваженій приймати рішення на користь пацієнта, доступ до документації; і якщо це розумно, відповідати на запитання щодо змісту документації. Якщо пацієнту завдано шкоди і він стверджує, що це є результатом того, що відповідальна особа не виконала обов’язок виявити професіоналізм і турботливість, то невиконання обов'язку проявити професіоналізм і турботливість, а також причинний зв'язок між цим порушенням і шкодою, що настає, презюмуються (ст. IV.C.-8:109).

Науково-практична конференція на тему «Роль і значення Основ законодавства України про охорону здоров'я для системи охорони здоров'я і забезпечення прав людини» присвячена 30-річчю від дня прийняття Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».

Захід організувала кафедра медичного права ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького спільно з Комітетом медичного та фармацевтичного права та біоетики НААУ, Вищою школою адвокатури НААУ за підтримки ГО «Фундація медичного права та біоетики України», ЛОБФ «Медицина і право».