Укладення правочину щодо майна боржника, навіть якщо формальним власником є дружина боржника, є підставою для визнання такого правочину недійсним (ВС КЦС справа №370/423/19 від 13.05.2022 р.)

У цій справі, дружина боржника, який заборгував позикодавцю значну суму, подарувала будинок і землю - їх сину. Те що формальним власником (за реєстрами) була дружина - не врятувало спірний договір дарування від визнання його недійсним (бо фактично це майно було їх спільною сумісною власністю із боржником).

Фабула судового акту: Позикодавець звернувся до суду про визнання недійсними договорів дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та про звернення стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Мотивував тим, що до цього він надав позику чоловікові, однак така не була повернута позичальником в строк. Тож було вчинено виконавчий напис нотаріуса, відкрито виконавче провадження, накладено арешт на все майно боржника, а разом із цим - чоловіка-боржника внесено до Єдиного реєстру боржників.

Ще на момент отримання позики, одночасно з підписанням договору позики, дружина позичальника підписала заяву, відповідно до якої вона надала згоду своєму чоловіку на взяття у позику у позивача грошових коштів, підтвердила, що правочин відповідає інтересам їхньої сім'ї, погодилась що умови договору позики визначалися чоловіком самостійно, та повідомлена - що повернення грошових коштів відбуватиметься з їхньої спільної сумісної власності подружжя, а у випадку неповернення цієї суми, звернення стягнення може відбуватися на спільне сумісне майно подружжя.

Разом із тим, дружина, яка була власником (відповідно до реєстрів), а фактично - спільного сумісного майна її і чоловіка - подарувала на підставі договорів дарування житловий будинок та земельну ділянку на користь їх сина. Відповідно до матеріалів виконавчого провадження іншого майна, крім відчуженого, боржник не мав. Вважаючи, що договори дарування укладені без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення від виконання виконавчого напису нотаріуса, позикодавець вимагав визнання їх недійсними.

Судом першої інстанції позов задоволено повністю. Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції в частині задоволення позову про звернення стягнення на майно (мотивував тим що договір позики не був забезпечений ні іпотекою, ні заставою, а за вказаних обставин звернення стягнення на майно суперечить вимогам чинного законодавства). В іншій же частині рішення (в тому числі про визнання недійсним дарування) - апеляційний суд погодився із висновками першої інстанції.

ВС КЦС приймаючи справу до розгляду, в цілому погодився із необхідністю визнання такого договору дарування недійсним. На обґрунтування позиції зазначив наступне:

Тлумачення ст. 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

При цьому дружина не довела, що майно було її особистою приватною власністю. Отже, встановивши, що спірне майно придбане сторонами в шлюбі, суди зробили правильний висновок, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Також, як відомо - не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Рішенням КСУ від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) констатовано заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі…кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності.

Так, в практиці сформувалась позиція, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили чи виконавчого напису (напр. постанова ВС КЦС від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

• особа (особи) використовувала/використовували право на зло;
• наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає;
• цей стан не задовольняє інших суб`єктів;
• для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов;
• настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають);
• враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення;
• особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Разом із тим, державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників,зобов'язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов’язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному ст. 56 Закону про виконавче провадження, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»). Укладення протягом строку, зазначеного в частині 3 цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже у цій справі: Суди першої та апеляційної інстанції зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог про визнання договорів дарування недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, вчинених дружиною боржника на користь сина.

Аналізуйте судовий акт: Нотаріус відмовляє у нотаріальній дії у всіх випадках, якщо особа, яка звернулась щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників (ВС КЦС справа №757/22958/19-ц від 16.06.2021 р.);

Поділ майна подружжя направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника є «вживанням права на зло» (ВС/КЦС у справі №723/826/19 від 11.08.2021);

ВС/КЦС: При вчиненні виконавчого напису нотаріус зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (ВС/КЦС у справі № 758/14854/20 від 10.11.2021);

Шкода, завдана боржнику іншою особою, не може вважатися шкодою, завданою кредитору боржника - тому кредитор банку не може звернутись напряму до власника банку за стягненням неповернутого вкладу (ВП ВС справа № 761/45721/16-ц від 28.09.2021 р.).

Постанова

Іменем України

13 травня 2022 року

м. Київ

справа № 370/423/19

провадження № 61-13956св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О.,

Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Каращук Катерина Леонідівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 22 січня 2020 року

у складі судді Косенко А. В. та постанову Київського апеляційного суду від

18 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Стрижеуса С. А.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Каращук К. Л., про визнання недійсними договорів дарування; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, звернення стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С. Згідно умов договору він надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі

874 374,88 грн, що еквівалентно 109 433,65 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору, строк виконання зобов`язань за договором позики настав 28 лютого 2018 року.

Одночасно з підписанням договору позики ОСОБА_3 підписала заяву про надання згоди на укладення договору її чоловіком, відповідно до якої вона попередньо ознайомлена нотаріусом із вимогами цивільного законодавства та нормами сімейного законодавства України, розуміла значення своїх дій та правові наслідки цієї заяви, перебуває в ясній пам`яті і діяла добровільно без будь-якого примусу, надала згоду своєму чоловіку на взяття у позику

у позивача грошових коштів. У зазначеній заяві вказала, що такий правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї та погодилась із тим, що умови договору позики визначалися чоловіком самостійно, на власний розсуд. Їй відомо, що повернення грошових коштів відбуватиметься з їхньої спільної сумісної власності подружжя, а у випадку неповернення цієї суми, звернення стягнення може відбуватися на спільне сумісне майно подружжя.

Позичальником умови договору позики щодо своєчасного повернення боргу не виконувались. 27 листопада 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Новохатньою Н. С. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано стягнути із ОСОБА_5 заборгованість за договором позики у сумі 2 578 845,44 грн та витрати по вчиненню виконавчого напису в розмірі 1 700 грн.

12 грудня 2018 року на підставі виконавчого напису постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження № 57908595 та накладено арешт на все майно боржника у межах суми стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження. Разом із відкриттям виконавчого провадження інформація про боржника внесена і до Єдиного реєстру боржників відповідно до статті 9 Закону України «Про виконавче провадження».

29 січня 2019 року ОСОБА_3 на підставі договорів дарування відчужено спільне сумісне майно подружжя, а саме житловий будинок та земельну ділянку, на користь сина сторін - ОСОБА_4 . Відповідно до матеріалів виконавчого провадження іншого майна, крім відчуженого, боржник не має.

Договори дарування укладені без наміру створення правових наслідків,

а з метою уникнення від виконання виконавчого напису нотаріуса. Оскільки майно відчужене у період, коли воно перебувало під арештом, договори щодо його відчуження є недійсними.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсними договори дарування від 29 січня 2019 року;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45261418 від 29 січня 2019 року, 12:48:48, прийняте на підставі договору дарування від 29 січня 2019 року, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1752822332227, загальна площа 182,8 кв. м, житлова площа 86,6 кв. м, який складається з житлового будинку 2008 року побудови, зазначеного за планом під літерою «А», літньої кухні - «Б», сараю - «В», гаражу - «Г», навісу - «Д», криниці - № 1, ями вигрібної № 2, за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45263365 від 29 січня 2019 року, 13:51:08, прийняте на підставі договору дарування від 29 січня 2019 року, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222780604:04:001:0021, площа: 0,247 га, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці: 1752822332227;

звернути стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме на зазначений житловий будинок та земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 22 січня

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними договори дарування № 77, 79 від 29 січня 2019 року, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою С. Е.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45261418 від 29 січня 2019 року, 12:48:48, прийняте приватним нотаріусом Караєвою С. Е., Київський міський нотаріальний округ, на підставі договору дарування № 77 від 29 січня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою С. Е., про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1752822332227, загальна площа 182,8 кв. м, житлова плота 86,6 кв. м. Опис:

в цілому складається з житлового будинку 2008 року побудови, зазначеного за планом під літерою «А», літньої кухні - «Б», сараю - «В», гаражу - «Г», навісу - «Д», криниці - № 1, ями вигрібної № 2, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка місця розташування - кадастровий номер: 3222780604:04:001:0021, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка), площа: 0,247 га, номер об`єкта в РПВН: 25072878;

рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45263365 від 29 січня 2019 року, 13:51:08, прийняте приватним нотаріусом Караєвою С. Е., Київський міський нотаріальний округ, на підставі договору дарування № 79 від 29 січня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою С. Е., про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222780604:04:001:0021, площа: 0,247 га, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці: 1752822332227.

Звернено стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, на житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1752822332227, загальна площа 182,8 кв. м, житлова площа 86,6 кв. м, опис:

в цілому складається з житлового будинку 2008 року побудови, зазначеного за планом під літерою «А», літньої кухні - «Б», сараю - «В», гаражу - «Г», навісу - «Д», криниці - № 1, ями вигрібної № 2, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка місця розташування - кадастровий номер: 3222780604:04:001:0021, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд, площа: 0,247 га, номер об`єкта в РПВН: 25072878; на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222780604:04:001:0021, площа: 0,247 га, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці: 1752822332227, на користь ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір позики укладено

в інтересах сім`ї, спірний будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, на час відчуження майно перебувало під арештом, разом з відкриттям виконавчого провадження інформація про боржника була внесена і до Єдиного реєстру боржників відповідно до статті 9 Закону України «Про виконавче провадження», а тому ОСОБА_3 не мала права на відчуження цього майна. Відчуження спільного майна подружжя призводить до неможливості виконання виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувана за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від

11 березня 2020 року вирішено питання про судові витрати.

Стягнено із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 68 178,60 грн судових витрат по 22 726,20 грн з кожного, з яких 12 678,60 грн - судовий збір, 55 500,00 грн - витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 22 січня 2020 року

в частині задоволення позову про звернення стягнення на майно скасовано.

У задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на майно відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області скасовано.

Стягнено із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 457,80 грн, по 1 152,60 грн з кожного, та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 33 666,67 грн, по 11 222,22 грн з кожного.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 14 407,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки спірна земельна ділянка придбана на ім`я ОСОБА_3 за договором купівлі - продажу від 28 лютого 2007 року, тобто у період шлюбу; свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння видане на ім`я ОСОБА_3 також у період шлюбу,

а саме 16 жовтня 2008 року, то спірне майно є спільною сумісною власність подружжя.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно, придбане за особисті кошти ОСОБА_3 та є її особистою власністю, будь-якими доказами не підтверджені. Також не підтверджено доказами тієї обставини, що між подружжям при придбанні майна існувала домовленість про те, що спірне майно є особистою приватною власністю лише одного з подружжя.

Згідно із заявою ОСОБА_3 , яку вона надала при укладення договору позики, вона визнала ту обставину, що договір позики укладається

в інтересах сім`ї та повернення грошових коштів відбуватиметься зі спільної сумісної власності подружжя, а у випадку неповернення суми позики, звернення стягнення може відбутися на спільне майно подружжя.

У матеріалах справи відсутні дані про те, що подружжя має інше спільне сумісне майно, крім спірного, та скаржник не вказує, яке майно вона мала на увазі, що може бути предметом стягнення у разі не повернення позики.

Вказуючи в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_2 використав отримані від позивача кошти у своїх власних інтересах, а не в інтересах сім`ї скаржник будь-яких доказів на підтвердження цих обставин не надала. Протягом дії договору позики з вересня 2013 року до лютого 2018 року ОСОБА_3 не повідомляла позичальника про те, що отримані у позику кошти використані не в інтересах сім`ї та що погашення позики буде відбуватися із власних коштів позичальника.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 відсутня у реєстрі боржників не є обґрунтованими, оскільки спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому та обставина, що боржником є не сама ОСОБА_3 , а її чоловік, не змінюють правового режиму спірного майна.

Оскільки ОСОБА_3 подарувала сину спільне сумісне майно подружжя

у той період, коли виконавцем накладено арешт на все майно її чоловіка, який є позичальником, що унеможливило звернення стягнення, то укладені договори дарування є недійсними.

Доводи апеляційної скарги про те, що виконавчий напис нотаріуса про стягнення заборгованості оскаржується, не впливають на висновки суду, оскільки факт перебування спірного майна під арештом, наявність боргових зобов`язань скаржником не оспорюється, а встановлення їх розміру не

є предметом даного спору.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки саме у такій спосіб може бути повністю відновлено право попереднього власника на нерухоме майно, а тому і забезпечено відновлення прав та інтересів позивача, як кредитора.

При цьому договір позики не був забезпечений ні іпотекою, ні заставою. За вказаних обставин звернення стягнення на майно суперечить вимогам чинного законодавства.

Аргументи учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила: скасувати судові рішення в частині визнання недійсними договорів дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та стягнення судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, здійснити розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами невірно застосовано статтю 368 ЦК України та статтю 65 СК України в їх сукупності.Суди не врахували тих обставин, що в матеріалах справи відсутні докази використання позики

в інтересах сім`ї, а позивач, на якого покладається обов`язок доведення таких обставин, не довів цього жодними доказами у справі. Позивач також зазначав, що отримані в позику грошові кошти використані відповідачем

в інтересах сім`ї, а саме для набуття у власність спільного будинку. Разом

з цим апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував даний факт і те, що встановлено, що будинок, на який позивач просив звернути стягнення, належить

ОСОБА_3 на праві власності з 2007 року, а позика була у вересні

2013 року. У зв`язку із незастосуванням судами до спірних правовідносин норм частини 2 статті 73 СК України, частини четвертої статті 65 СК України, рішення судів не відповідають правовим висновкам Верховного Суду

з аналогічних питань, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, згідно з якими тлумачення частини четвертої статті 65 СК України свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: договір укладено другим із подружжя

в інтересах сім`ї; майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). ОСОБА_3 не є стороною договору позики, не є боржником за таким договором, в суді не доведено використання коштів в інтересах сім`ї, вона не перебуває та не перебувала у реєстрі боржників, щодо неї не відкрито жодного виконавчого провадження, арештів стосовно її майна також ніяких немає та не було, будь-які обтяження щодо вказаного будинку та земельної ділянки також відсутні, тобто ОСОБА_3 не мала будь-яких перешкод в укладанні договорів, тощо. Висновок апеляційного суду про правильне задоволення позову в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним, оскількисаме позивач має довести, що дружина позичальника несе перед ним відповідальність (є боржником) за договором позики, укладеним між ним та її чоловіком через доведення обставин, встановлених статтею 65 СК України, частиною другою статі 73 СК України.

У постанові від 27 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі №826/1216/16 зробила висновки про докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу. Аналогічний висновок міститься

у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №751/3840/15-ц від

20 вересня 2018 року. Проте відповідно до доказів станом на 11 березня

2020 року позивач не надав на підтвердження факту оплати витрат на професійну правничу допомогу жодного документу, який би свідчив про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформленого у встановленому законом порядку. Даний факт доведений

в судовому засіданні від 11 березня 2020 року, коли позивач особисто пояснив, що не знає, чи здійснювалась така оплата на користь адвоката,

а представник позивача відповіла, що витрати на правову допомогу

є неоплаченими позивачем. З огляду на висновок у постанові Велика Палата Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також на те, що позивач не надав жодного документу, який би свідчив про фактичну оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням професійної правової допомоги, то вимога позивача щодо стягнення солідарно

з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою.

Зміст касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію прав та стягнення судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_6 подав до суду відзив, у якому просив оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

У листопаді 2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , поданий представником - адвокатом Можаєвим М. О., в якому просив задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_3 , посилаючись на обґрунтованість її доводів.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі

№ 639/7335/15-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 20 вересня 2018 року у справі

№ 751/3840/15-ц).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають

у зареєстрованому шлюбі з 04 листопада 1989 року.

Спірна земельна ділянка придбана на ім`я ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 28 лютого 2007 року.

Свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок видане на ім`я ОСОБА_3 16 жовтня 2008 року.

03 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С.

Згідно умов договору позивач надав у позику ОСОБА_2 874 374,88 грн, що еквівалентно 109 433,65 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору, строком до 28 лютого 2018 року.

У день укладення договору позики ОСОБА_3 підписала заяву про надання згоди на укладення такого договору, в якій зазначено, що вона попередньо ознайомлена нотаріусом з вимогами цивільного законодавства та нормами сімейного законодавства України, підписує заяву, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки цієї заяви, перебуваючи у ясній пам`яті і діючи добровільно без будь-якого примусу. Такий правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї та погодилась з тим, щоб умови договору позики визначалися чоловіком самостійно, на власний розсуд та у випадку неповернення позики, звернення стягнення може відбутися на спільне сумісне майно подружжя.

Позика у повному обсязі в установлений договором строк не повернута.

27 листопада 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н. С. вчинено виконавчий напис, за яким запропоновано стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 несплачену позику у сумі 2 578 845,44 грн та витрати по вчиненню виконавчого напису у сумі 1 700,00 грн.

12 грудня 2018 року на підставі виконавчого напису нотаріуса приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження

№ 57908595 та накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, загальна сума - 2 839 599,98 грн. Разом з відкриттям виконавчого провадження інформація про боржника внесена до Єдиного реєстру боржників відповідно до статті 9 Закону України «Про виконавче провадження».

29 січня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено два договори дарування, згідно з якими ОСОБА_3 подарувала сину - ОСОБА_4 житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 175282233227, загальна площа 182,8 кв. м, житлова площа 86,6 кв. м, опис: в цілому складається з житлового будинку 2008 року побудови, зазначеного за планом під літерою «А», літньої кухні - «Б», сараю - «В», гаражу - «Г», навісу - «Д», криниці - № 1, ями вигрібної № 2, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка місця розташування - кадастровий номер: 3222780604:04:0010021, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0,247 га, номер об`єкта в РПВН: 25072878. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45261418 від 29 січня

2019 року, 12:48:48, приватний нотаріус Караєва С. Е., Київський міський нотаріальний округ, на підставі договору дарування № 77 від 29 січня

2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою С. Е., та земельну ділянку, кадастровий номер: 3222780604:04:0010021, площа: 0,247 га, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці: 175282233227. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45263365 від 29 січня 2019 року, 13:51:08, приватний нотаріус

Караєва С. Е., Київський міський нотаріальний округ, на підставі договору дарування № 79 від 29 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою С. Е.

Позиція Верховного Суду

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав

з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування,

є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 60 СК України).

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними

в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована

й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що спірне майно придбане сторонами в шлюбі, суди зробили правильний висновок, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли

б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили чи виконавчого напису.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває

у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). […] У справі, що переглядається: очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня

2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) вживали право на зло, оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків».

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа. Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав. Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним(частина третя та четверта статті

9 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що 12 грудня 2018 на підставі виконавчого напису нотаріуса приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57908595 та накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, загальна сума - 2 839 599,98 грн. Разом з відкриттям виконавчого провадження інформація про боржника була внесена до Єдиного реєстру боржників відповідно до статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»;

ОСОБА_3 подарувала сину спільне сумісне майно подружжя

у період, коли державним виконавцем накладено арешт на все майно її чоловіка ОСОБА_2 ;

відчуження майна призводить до неможливості виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованостіза договором позики.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог про визнання договорів дарування недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію прав.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_3 не є зобов`язаною особою за договором позики та неправильне тлумачення судами статей 65 73 СК України, на висновки судів в оскарженій частині не впливають, оскільки предметом касаційного оскарження у справі, що переглядається, є визнання недійсними договорів дарування та скасування рішень про державну реєстрацію прав, а не солідарне виконання ОСОБА_3 зобов`язання за договором позики.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Щодо підстав для стягнення витрат на правову допомогу

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року

у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування

у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені

у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження

№ 14-280цс18).

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката,

в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21) зроблено висновок, що «апеляційний суд не звернув уваги на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу

у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того,чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від

03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі

№ 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року

у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого

2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від

03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження

№ 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Тобто вказана судова практика

є незмінною».

Тому Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про безпідставне стягнення витрат позивача на правову допомогу у зв`язку з ненаданням доказів їх фактичної оплати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року

у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19), Верховного Суду

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21), не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 22 січня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію прав та стягнення судових витрат залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат