УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Ізмайлової Т.Л.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Банк Національний Кредит" Паламарчука Віталія Віталійовича до товариства з обмеженою відповідальністю "Бистриця-Керамік", ОСОБА_5 про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Банк Національний Кредит" Паламарчука Віталія Віталійовича на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 лютого 2016 року,

встановила:

У серпні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "БанкНаціональний Кредит" (далі - ПАТ "Банк Національний Кредит") Паламарчук В.В. звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Бистриця-Керамік" (далі - ТОВ "Бистриця-Керамік") та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 7 та 10 квітня 2015 року між ПАТ "Банк Національний Кредит" та ТОВ "Бистриця-Керамік" укладені договори депозитних вкладів "Стандартний". З 8 червня 2015 року по 7 вересня 2015 року у ПАТ "Банк Національний Кредит" введено тимчасову адміністрацію. 10 липня 2015 року між ТОВ "Бистриця-Керамік" та ОСОБА_5 укладений договір про відступлення права вимоги за вказаними депозитними договорами.

Позивач вказує на те, що договір про відступлення права вимоги від 10 липня 2015 року порушує публічний порядок та породжує обов'язок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодувати ОСОБА_5 грошові кошти за банківськими вкладами від 7 та 10 квітня 2015 року за рахунок державних коштів і порушує порядок черговості задоволення вимог кредиторів банку.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 2 лютого 2016 року, у задоволенні позову уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний Кредит" Паламарчука В.В. відмовлено.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний Кредит" Паламарчук В.В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 7 квітня 2015 року міжПАТ "Банк Національний Кредит" та ТОВ "Бистриця-Керамік" укладений договір депозитного вкладу "Стандартний", за яким ТОВ "Бистриця-Керамік" внесло на депозитний рахунок 164 000 грн.

10 квітня 2015 року між ПАТ "Банк Національний Кредит" та ТОВ "Бистриця-Керамік" укладений договір депозитного вкладу "Стандартний", за яким ТОВ "Бистриця-Керамік" внесло на депозитний рахунок 36 000 грн.

10 липня 2015 року між ТОВ "Бистриця-Керамік" та ОСОБА_5 укладений договір про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого до ОСОБА_5 перейшло право вимоги ТОВ "Бистриця-Керамік" за вказаними депозитними договорами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорюваний договір про відступлення прав вимоги не порушує публічний порядок.

З такими висновками судів попередніх інстанцій повністю погодитись не можна.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Правовою підставою для визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги позивач вказував порушення публічного порядку (ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним (ч.ч. 2, 3 ст. 228 ЦК України).

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 "Про віднесення ПАТ "Банк Національний кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 червня 2015 року прийнято рішення № 114 про запровадження з 8 червня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Національний Кредит".

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ст. 3 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, зосередившись виключно на тому, що чинне законодавство не забороняє укладення договору про відступлення прав вимоги, залишив поза увагою предмет та підстави позову і дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, фактично усунувшись від оцінки доказів з метою встановлення обставин, якими обґрунтовано позов.

Обґрунтовуючи незаконність рішення суду першої інстанції, позивач вказував у апеляційній скарзі на те, що, укладаючи договір про відступлення прав вимоги, відповідачі мали на меті змінити черговість одержання грошових коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки вкладником за депозитним договором була юридична особа. Відступивши право вимоги за депозитними договорами ОСОБА_5, останній штучно отримав право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладом після прийняття рішення про введення тимчасової адміністрації.

Статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:

1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;

2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених Статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до Статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у Статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

4) вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;

5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;

6) вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності);

7) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;

8) вимоги за субординованим боргом.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, у порушення ст.ст. 303, 316 ЦПК України, недоліки рішення суду першої інстанції не усунув, не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги заявника та їх не спростував.

Таким чином, суди, у порушення вимог ст.ст. 212, 213, 214, 315 ЦПК України, не врахували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі з порушенням норм процесуального права судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

ухвалила:

Касаційну скаргууповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Банк Національний Кредит" Паламарчука Віталія Віталійовичазадовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Л.Ізмайлова Судді: Є.П.Євграфова О.І.Євтушенко О.В.Кадєтова С.О.Карпенко