Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2021 року у справі №680/907/19

Ухвала

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 680/907/19

провадження № 61-5730ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у праві власності,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 19 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 15 липня 2020 року залишено без руху, оскільки наведені апелянтом причини для поновлення строку на апеляційне оскарження визнано неповажними. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

03 березня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву на усунення недоліків, в якій вона, як на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, посилається на гіпертонічну хворобу, необхідність у зв'язку з цим періодичного амбулаторного і стаціонарного лікування, їй протипоказані психоемоційні перевантаження та подорожі на далеку відстань. Крім того, апелянт повторно вказала на обмеження, встановлені Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), які діють по сьогоднішній день, враховуючи, що вона входить до групи ризику.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 15 липня 2020 року відмовлено. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено.

05 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати й передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції своїм рішенням унеможливив реалізацію заявником наданих йому процесуальних прав на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

Частиною 1 статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог Частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.

Частиною 1 статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною 6 статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Предметом оскарження у цій справі, як вбачається зі змісту касаційної скарги, є судове рішення апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, й у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Відповідно до вимог частини 2 статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Дія 97" проти України від 21 жовтня 2010 року).

У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти підстави для поновлення строків для оскарження, які мають виправдовувати втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Апеляційним судом встановлено, що оскаржуване рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області проголошено судом у судовому засіданні 15 липня 2020 року, повний текст якого складено 22 липня 2020 року, апелянт отримала копію даного рішення 22 липня 2020 року, тобто останнім днем для подання апеляційної скарги було 21 серпня 2020 року. Вперше з апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернулася через представника ОСОБА_3 14 серпня 2020 року, в межах 30 днів з дня вручення їй повного рішення суду, однак ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 02 вересня 2020 року скарга була повернута апелянту, у зв'язку з тим, що апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати. Копію відповідної ухвали суду апелянт отримала 15 вересня 2020 року.

У той же час, 12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду із заявою про повернення сплаченого судового збору за подачу цієї апеляційної скарги, яка ухвалою суду апеляційної інстанції від 15 жовтня 2020 року була задоволена й судовий збір повернуто апелянту.

Таким чином, судом апеляційної інстанції правильно визначено, що після постановлення Хмельницьким апеляційним судом ухвали від 02 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 15 липня 2020 року, яку апелянт отримала 15 вересня 2020 року, ОСОБА_1 протягом тривалого періоду, більше шести місяців, жодних дій щодо повторного звернення з апеляційною скаргою на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 15 липня 2020 року не вчиняла, у той час як 12 жовтня 2020 року звернулася із заявою про повернення судового збору, який був сплачено при первинній подачі апеляційної скарги, а повторно звернулася до апеляційного суду із скаргою на рішення суду першої інстанції лише 10 лютого 2021 року.

Відтак обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, що такі обставини справи вказують на відсутність у ОСОБА_1 дійсного наміру на оскарження рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 15 липня 2020 року після повернення судом апеляційної інстанції поданої нею апеляційної скарги 02 вересня 2020 року та спростовують її доводи щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, зокрема, у зв'язку з захворюванням та введенням карантинних заходів.

Оскільки, заявник обґрунтовані причини пропуску цього строку на апеляційне оскарження не навів, належними та допустимим доказами пропуск процесуального строку не підтвердив, тому судом апеляційної інстанції правильно відмовлено у відкритті провадження у справі.

Такі дії не свідчать про готовність заявника брати участь у справі на всіх етапах розгляду та сприяти своєчасному розгляду цієї справи.

Скаржником не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало йому звернутися до суду із апеляційною скаргою у встановлений законодавством строк.

Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі "Станков проти Болгарії" від 12 липня 2007 року).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом й не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Дія 97" проти України" від 21 жовтня 2010 року).

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії").

Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Керуючись частиною 4 , 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у праві власності відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара