Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2020 року у справі №524/6253/16

УХВАЛА

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 524/6253/16-ц

провадження № 61-8600 ск 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 06 вересня 2007 року № 27/AV15-09-07 у розмірі 95 435,24 грн.

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 грудня 2016 року позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором від 06 вересня 2007 року № 27/AV15-09-07 у розмірі 94 110,78
грн.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 січня 2017 року заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 грудня 2016 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 лютого 2019 року замінено стягувача у справі з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на ТОВ "Вердикт капітал".

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, позов ТОВ "Вердикт капітал" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Вердикт капітал" заборгованість за кредитним договором від 06 вересня 2007 року № 27/AV15-09-07, яка станом на 02 березня 2016 року становить 750,45 доларів США.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в повному обсязі не повернуті, таким чином наявні правові підстави для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 суми простроченої заборгованості по основному боргу кредиту у розмірі 750,45 доларів США. Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Таким чином, вимоги позивача про стягнення процентів та пені після 06 вересня 2014 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 175/4753/15-ц та від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

04 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Верховний Суд, вивчивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржувані судові рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено, що з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 102,00 грн.

Ціна позову у даній справі становить 95 435,24 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 03 лютого 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров