Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.08.2019 року у справі №356/244/18

УХВАЛА

15 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 356/244/18

провадження № 61-15059ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1, який діє від свого імені та від імені ОСОБА_2, на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1, який діє від свого імені та від імені ОСОБА_2, до Головного управління юстиції Київської області, Державного нотаріуса Баришівської нотаріальної контори Маховка Юлії Іванівни, Державного нотаріуса Березанської нотаріальної контори Тищенко Ніни Іванівни, Виконавчого комітету Березанської міської ради, секретаря Березанської міської ради Київської області Кохан Марії Михайлівни, судді Березанського міського суду Роздобудько Олександра Миколайовича, судді Березанського міського суду Лялик Романа Михайловича, судді Березанського міського суду Капшученко Ірини Олексіївни, судді Березанського міського суду Голік Галини Костянтинівни, Головного управління національної поліції в Київській області, начальника слідчого відділу Березанського відділу поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції в Київській області Арустамяна Разміка Вардановича, судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області Муранової-Лесів Ілони Віталіївни про визнання свідоцтв про право на 1/2 частину в спільному майні, набутому подружжям за час шлюбу та свідоцтва від 02 квітня 1993 року на право на спадщину за законом недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє від свого імені та від імені ОСОБА_2, на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2019 року повернуто скаржнику.

09 серпня 2019 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1, діючим від свого імені та від імені ОСОБА_2, направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2019 року та на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2019 року, в якій останній просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме: для надання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, надання доказів сплати судового збору та надання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, який діє від свого імені та від імені ОСОБА_2, в частині оскарження ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 01 липня 2019 року.

У жовтні 2019 року Верховним Судом отримано заяву ОСОБА_1, надану на виконання вимог ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху.

Вивчивши подану заяву, додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки касаційної скарги усунуті не були з огляду на такі обставини.

Щодо сплати судового збору

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу суду в зв'язку з тим, що розмір судового збору відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" не перевищує 5% річного доходу скаржника за попередній календарний рік, та з підстав відсутності доказів сплати судового збору касаційну скаргу було залишено без руху.

На виконання вимог ухвали суду та усунення даного недоліку касаційної скарги ОСОБА_1 в заяві від 07 жовтня 2019 року зазначив, що є непрацюючою особою, пенсіонером за віком, розмір пенсії якого не перевищує розмір прожиткового мінімуму, фактично має інвалідність ІІ-ої групи, яку не оформив через необізнаність, а також вказав на події, які призвели до погіршення його майнового стану.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються, зокрема, особи з інвалідністю другої групи. На підтвердження факту наявності другої групи інвалідності ОСОБА_1 надав до суду копію виписки з медичної карти амбулаторного хворого, відповідно до якої має низку захворювань та лікувальні і трудові рекомендації для продовження лікування даних захворювань.

Перевіряючи будь-які обставини у справі, зокрема і підстави для звільнення особи від сплати судового збору, суди не можуть ґрунтуватися на припущеннях учасників справи. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень (стаття 81 ЦПК України). Такого роду процесуальні рішення необхідно приймати на підставі достатніх, достовірних, належних доказів, які містять вичерпні відомості стосовно тієї чи іншої обставини.

За правилами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування

Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що з наданої копії виписки вбачається наявність у скаржника низки захворювань, проте, суд позбавлений можливості та повноважень для визначення вказаного діагнозу як обставини, яка підтверджує наявність другої групи інвалідності. Інших документів, виданих компетентними органами, на підтвердження наявності у скаржника другої групи інвалідності до суду надано не було, а тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави для звільнення від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір" як особи з другою групою інвалідності.

Таким чином, недоліки касаційної скарги щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу суду ОСОБА_1 не усунуті.

Щодо оформлення касаційної скарги відповідно до вимог статті 392 ЦПК України

В ухвалі від 19 серпня 2019 року Верховний Суд вказував ОСОБА_1 на те, що касаційна скарга не містить повне найменування або ім'я інших учасників справи, їх місцезнаходження або місце проживання, як того вимагає стаття 392 ЦПК України; скаржником не надані копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи, не вказано власні РНОКПП або серію та номер паспорта, не обґрунтовано суть оскарження ухвали Київського апеляційного суду 01 липня 2019 року.

На виконання вимог ухвали суду касаційної інстанції в цій частині ОСОБА_1 надав власний РНОКПП, а також заявив, що надати реквізити особистих даних відповідачів-державних службовців не в змозі, оскільки це являється конфіденційною інформацією. Щодо надання копій касаційної скарги звернув увагу на подане ним разом з касаційною скаргою та невирішене клопотання про недоцільність направлення матеріалів касаційної скарги іншим відповідачам у справі і заявив вимогу про повторне вирішення даного клопотання.

З приводу відсутності у скаржника можливості зазначити в касаційній скарзі реквізити відповідачів Верховний Суд наголошує на тому, що позов заявлено ОСОБА_1 до державних установ та організацій, державних нотаріусів та службових осіб державних органів. Інформація про місце роботи відповідачів, до яких пред'явлено позов, як до посадових осіб державних органів, а також про місцезнаходження державних установ та організацій є загальнодоступною інформацією. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - автоматизовану систему збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами. Дані, що містяться в Реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком тих, що стосуються виробничих і фінансово-економічних показників діяльності суб'єктів та ідентифікаційних номерів фізичних осіб платників податків. Аналогічна ситуація з інформацією про державних нотаріусів, до яких заявлені позовні вимоги. Наказом Міністерства юстиції від 13 жовтня 2010 року №2501/5 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру нотаріусів - комп'ютерної бази даних, в якій містяться відомості про державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви та нотаріусів України, доступ до якої фізичні особи отримують через веб-сайт, який ведеться Адміністратором, шляхом пошуку та перегляду інформації про державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви (які не ліквідовано) та нотаріусів, діяльність яких не припинена.

Таким чином, посилання ОСОБА_1 щодо неспроможності вказати дані про назву осіб-відповідачів, їх місцезнаходження чи місцеперебування є неспроможними, оскільки така інформація є загальнодоступною, а відтак відповідач мав фізичну можливість вказати такі дані в касаційній скарзі відповідно до положень статті 392 ЦПК України про форму касаційної скарги.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про недоцільність направлення матеріалів касаційної скарги іншим відповідачам у справі Верховний Суд зазначає, що ухвалою від 18 вересня 2019 року у задоволенні клопотання про недоцільність направлення матеріалів касаційної скарги іншим відповідачам у справі було відмовлено з тих підстав, що такі вимоги прямо суперечать положенням статті 392 ЦПК України щодо вимог до форми касаційної скарги. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні такого клопотання необхідно відмовити в зв'язку з тим, що такі вимоги прямо суперечать правилам оформлення касаційної скарги, встановленим статтею 392 ЦПК України.

Крім того, Верховний Суд в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху звертав увагу скаржника на те, що ОСОБА_1 не було зазначено, в чому полягало порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали.

Відповідно до статті 258 ЦПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених статті 258 ЦПК України, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2019 року вирішено процедурне питання стосовно повернення апеляційної скарги особі, яка її подала.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства суд касаційної інстанції за відповідною скаргою особи на ухвалу суду в межах повноважень, передбачених статтею 409 ЦПК України, та в межах доводів касаційної скарги має перевірити: чи порушив суд норму процесуального права, вирішуючи певне процедурне питання, а скаржник в свою чергу в касаційній скарзі має зазначити, в чому саме полягає таке порушення.

Всупереч вимогам пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України касаційна скарга та заяви про усунення недоліків не містять жодних вказівок на те, які норми цивільного процесуального законодавства порушив суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про повернення апеляційної скарги скаржнику, незважаючи на те, що Верховний Суд в своїх ухвалах звертав увагу ОСОБА_1 на даний недолік касаційної скарги.

Щодо пропуску строку на касаційне оскарження

В ухвалі від 19 серпня 2019 року Верховний Суд роз'яснив ОСОБА_1, що останній звернувся до суду поза межами строку на касаційне оскарження, а тому мав подати до суду заяву про поновлення строку, в якій вказати причини пропуску такого строку та обґрунтувати такі причини належними доказами.

Незважаючи на те, що суд касаційної інстанції акцентував увагу скаржника на потребі в усуненні вказаного недоліку касаційної скарги в ухвалах від 19 серпня 2019 року та від 18 вересня 2019 року, ОСОБА_1 з заявою про поновлення строку до суду не звертався, не вказав, які обставини завадили йому звернутися з касаційною скаргою у встановлені законом строки, обґрунтувавши такі посилання належними доказами.

В попередніх ухвалах Верховний Суд неодноразово наголошував, що всі суб'єкти звернення до суду касаційної інстанції мають дотримуватися вимог щодо оформлення скарги та строків її подання.

З огляду на те, що скаржник не є фахівцем у області права, в зв'язку з чим не виконав в повній мірі вимоги ухвал суду касаційної інстанції щодо усунення недоліків касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку щодо доцільності повернення касаційної скарги ОСОБА_1.

Суд роз'яснює, що скаржник не позбавлений права повторно звернутися до суду з касаційною скаргою у разі виконання всіх вимог цивільного процесуального законодавства щодо оформлення касаційної скарги та строків її подання.

Відповідно до Закону України "Про безоплатну правову допомогу" в Україні запроваджено, зокрема, інститут безоплатної вторинної правової допомоги.

Безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя, який включає, зокрема, правову послугу здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами.

Верховний Суд роз'яснює скаржнику право звернутися до центру надання безоплатної вторинної правової допомоги для отримання консультацій та кваліфікованої юридичної допомоги з питань, пов'язаних, зокрема, з оскарженням в касаційному порядку судових рішень.

Керуючись статтями 185 392 393 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1, який діє від свого імені та від імені ОСОБА_2, про недоцільність направлення матеріалів касаційної скарги іншим відповідачам у справі.

Касаційну скаргу ОСОБА_1, який діє від свого імені та від імені ОСОБА_2, на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2019 рокуповернути скаржнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. А. Калараш