Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.08.2018 року у справі №753/22738/17

Ухвала

14 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 753/22738/17

провадження № 61-42130ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Курило В. П. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання двох малолітніх дітей по

2 000,00 грн щомісяця на кожну дитину з 05 грудня 2017 року і до досягнення ними повноліття.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх дітей: доньки - ОСОБА_3 та доньки -

ОСОБА_4 в розмірі по 2 000,00 грн щомісяця на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 05 грудня 2017 року і до досягнення ними повноліття.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дітей в межах суми платежу за один місяць.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року залишено без змін.

10 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року та направити справу на новий розгляд до іншого суду першої інстанції за встановленою територіальною підсудністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

У пункті 3 частини 1 статті 176 ЦПК України, передбачено, що у позовах про стягнення аліментів ціна позову визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Ціна позову у даній справі становить 24 000,00 грн (4 000,00 грн х 6) та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 176 200,00
грн (1762,00 грн х 100). Тобто справа є малозначною в силу вимог закону.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої

статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v.
SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня

2018 року).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, рішення Дарницького районного суду міста Києва від

28 березня 2018 року та постанова Апеляційного суду міста Києва від

26 червня 2018 року прийняті у малозначній справі, ціна позову в якій не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. П. Курило