Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.12.2020 року у справі №635/241/20

Ухвала

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 635/241/20

провадження № 61-16990ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним вище позовом та просив поновити його на посаді начальника дільниці служби охорони в учбовому корпусі економічного факультету Харківського національного університету ім. В. Н.

Каразіна, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період часу з 01 квітня 2019 року по 01 січня 2020 року у розмірі 47 184 грн, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що само по собі невручення наказу про звільнення в останній робочий день не може свідчити про незаконність звільнення при доведеності наявності для цього підстав, передбачених законодавством, для звільнення; дотримання процедури звільнення, зокрема згода первинної профспілкової організації на звільнення; систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку; застосування до ОСОБА_1 заходів дисциплінарного стягнення. Крім того, згідно з актом від 11 квітня 2019 року позивачеві пропонували отримати копію наказу про звільнення, від отримання якої він відмовився.

11 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 2 частини 1 статті 274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

За змістом положень пункту 3 частини 3 статті 175, пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі.

Предметом позову в указаній справі є поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 47 184 грн та моральної шкоди у розмірі 10 тис. грн

Отже ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102
грн*250=525 500 грн), відповідно до пункту 2 частини 1 статті 274 ЦПК України, тому вказана справа належить до категорії спорів, що можуть розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження, тобто не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, відтак Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена справа є малозначною.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

При цьому Верховним Судом, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення, досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність цієї справи.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у справі не дають підстав для висновків про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпункту а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, інших мотивувань касаційна скарга не містить.

Отже вищевикладене свідчить про те, що посилання заявника на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, є необґрунтованими.

Вказані заявником доводи касаційної скарги по суті висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з положеннями частини 1 статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частини 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

Однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункти 8, 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

ОСОБА_1 реалізував своє право на апеляційний перегляд цієї справи.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню; заявником реалізовано право на апеляційний перегляд справи; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення цього спору; зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, які визнані судом необґрунтованими, відтак відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтями 19, 274, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара