Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.05.2020 року у справі №937/7424/19

Ухвала

24 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 937/7424/19

провадження № 61-6546ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М.

Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 7 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, Державної казначейської служби України з позовом про відшкодування майнової шкоди у розмірі 500,30 грн, судових витрат на правничу допомогу у розмірі 700 грн та судових витрат, пов'язаних з підготовкою та розглядом справи у розмірі 150 грн.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 7 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 грудня 2019 року - без змін.

Зі змісту оскаржуваної постанови Запорізького апеляційного суду від 7 лютого 2020 року вбачається, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про малозначність даної справи.

6 квітня 2020 року подана до Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_1, в якій заявник просить скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 7 лютого 2020 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19 ЦПК України для цілей пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року становить 2 102 грн.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що ціна позову ОСОБА_1 не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону.

Право на касаційне оскарження рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 грудня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 7 лютого 2020 року ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у малозначній справі судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Касаційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що обґрунтування, які вона містить, не підтверджують наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Доводи заявника не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано.

Твердження заявника про необхідність урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18, від 12 березня 2019 року № 920/715/17, відхиляються касаційним судом, оскільки вказані судові рішення ухвалені за інших встановлених судами обставин справи.

Зазначені заявником у касаційній скарзі обставини, передбачені підпунктом в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, обґрунтовані тим, що вирішення справи Верховним Судом має виняткове значення для нього і справа становить значний суспільний інтерес. Вказані доводи касаційної скарги не містять правових підстав для розгляду малозначної справи в касаційному порядку. Незгода заявника з діями відповідача або з оскаржуваними судовими рішеннями у цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Посилання заявника на те, що вказана справа становить значний суспільний інтерес, оскільки він має на меті боротьбу з корупцією у відповідних установах, є безпідставними, оскільки заявником не наведено логічного обґрунтування таких тверджень.

Обґрунтування касаційної скарги позбавленням можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, не підтверджують наявність таких випадків у відповідності до положень підпункту "б" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Посилання заявника на розгляд судами першої та апеляційної інстанцій справи № 320/6675/19 відхиляється касаційним судом, оскільки за результатом розгляду вказаної справи ухвалено судові рішення. Крім того, заявник не вказав, які саме обставини він позбавлений можливості спростувати.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 5 квітня 2018 року).

Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої

статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовано, а судом не встановлено, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 7 лютого 2020 року.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов