Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.08.2020 року у справі №753/5271/20

Ухвала

06 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 753/5271/20

провадження № 61-10462ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В.

М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до пред'явлення позову,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою забезпечення позову до пред'явлення позову.

Заява мотивована тим, що в провадженні Дарницького районного суду м. Києва вже перебуває цивільна справа за її позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Також ОСОБА_1 є відповідачем у справі № 753/20506/19 за позовом ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, оскільки 08 липня 2019 року внаслідок винних дій ОСОБА_1, яка проживає у квартирі АДРЕСА_1, відбулось залиття належної ОСОБА_2 квартири.

Заявник зазначала, що як на момент залиття її квартири, так і на момент звернення до суду із вищевказаним позовом, ОСОБА_1 була єдиним власником квартири АДРЕСА_2, що підтверджується листом комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації" Київської міської ради від 03 вересня 2019 року. Однак, у березні 2020 року ОСОБА_2 стало відомо про те, що ОСОБА_1 10 березня 2020 року відчужила належну їй квартиру чоловіку ОСОБА_4 на підставі договору дарування.

Заявник вважає, що цей договір містить ознаки фіктивності, оскільки укладений з метою уникнути відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири. Правочин, який вона буде оспорювати в майбутньому шляхом подання позову про визнання договору дарування недійсним, порушує її права та законні інтереси, оскільки відповідно до статті 215 ЦК України вона є заінтересованою особою, яка має право оспорювати договір дарування.

Також заявник зазначала, що вона має власний інтерес вимагати визнання договору дарування недійсним з метою забезпечення можливості в подальшому реально виконати судове рішення щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник обґрунтована тим, що у разі вчинення теперішнім власником кватири дій щодо розпорядження майном, новий власник буде вважатись добросовісним набувачем, а подальше відчуження квартири до розгляду судом її майбутніх позовних вимог унеможливить виконання ухваленого за результатами розгляду справи судового рішення.

ОСОБА_2 просила суд накласти арешт на об'єкт нерухомості, який є предметом спірного договору дарування від 10 березня 2020 року № 609, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, і який належить ОСОБА_4, а саме: квартиру АДРЕСА_3.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 березня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та постановлено нову.

Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову до пред'явлення позову задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2050511680000, загальною площею 74 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 10 березня 2020 року № 609.

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом. Строк пред'явлення до виконання три роки.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у липні 2020 року, ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений Частиною 1 статті 150 ЦПК України, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Встановивши, що між сторонами існує спір щодо недійсності правочину з нерухомим майном, а саме договору дарування квартири, тобто предметом позову, з яким звернутися заявник, є вимога про визнання недійсним договору дарування квартири, а також те, що невжиття обраних заявником заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача як у справі про визнання договору дарування недійсним, так як наслідок, у справі про відшкодування збитків, завданих внаслідок залиття квартири, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви та накладення арешту на квартиру.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не має боргових зобов'язань перед заявником, оскільки судового рішення про відшкодування шкоди не ухвалено, а також про те, що суд апеляційної інстанції не з'ясував співмірності виду забезпечення позову позовним вимогам, не встановив вартості майна, на яке накладено арешт та не взяв до уваги, що застосування таких заходів забезпечення позову порушує права інших осіб, є безпідставними та не спростовують висновків суду про необхідність забезпечення позову саме обраним заявником шляхом.

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на квартиру до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси відповідачів.

Зі змісту касаційної скарги, судового рішення, що оскаржується, та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності, правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судового рішення, що оскаржується, у касаційній скарзі не зазначено.

Керуючись частиною 2 та 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до пред'явлення позову, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко