Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2019 року у справі №755/5828/17

Ухвала

Іменем України

17 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 755/5828/17

провадження № 61-15819 ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року у складі судді: Арапіної Н. Є., на постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Київської міської ради, треті особи:

Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання права власності на кімнату за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року позивачі звернулися до суду із позовом про визнання права власності на кімнату площею 12,5 кв. м в квартирі АДРЕСА_1 за набувальною давністю, посилаючись на те, що як законні володільці сусідньої кімнати у цій же квартирі після смерті наймача цієї кімнати ОСОБА_6 вони добросовісно, відкрито та безперешкодно володіють житлом з 2006 року.

Крім того, ОСОБА_2 є спадкоємцем п'ятої черги, який постійно проживав разом із спадкодавцем (померлим ОСОБА_6) та вважається таким, що прийняв спадщину, так як не заявив відмову від неї, тому позивачі мають також право на цю кімнату в порядку спадкування.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києві від 07 травня 2019 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, у задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_5, відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 344 ЦК Українита порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким визнати за кожним із позивачів право власності за набувальною давністю на 1/3 частини 40 % загальної площі квартири АДРЕСА_1.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, оскільки позивачі добросовісно, безперервно та відкрито володіють квартирою, в тому числі і спірною кімнатою 12,5 кв. м, тому мають право на визнання за ними права власності на спірну кімнату за набувальною давністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.

Суди встановили, що на підставі ордеру на житлове приміщення від 05 грудня 1990 року кімнатою площею 12,5 кв. м користувалися ОСОБА_6. Після смерті ОСОБА_6 позивачі вселилися у спірну кімнату без належних правових підстав, оскільки зазначена кімната в приватну власність чи в користування їм не передавалась та перебуває у володінні власника - територіальної громади міста Києва.

Отже, виходячи з наведеного вбачається, що позивачі, вселяючись у спірну кімнату без правових на те підстав, не могли не знати, що кімната належить до комунальної власності і власник кімнати не надав дозволу на користування нею, отже, володіння кімнатою позивачами не є добросовісним як це передбачено нормами статті 344 ЦК України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.

У частині 1 статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено частині 1 статті 344 ЦК України.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня необхідна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачами не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Давність володіння не може вважатись добросовісною, оскільки позивачі при заволодінні майном не знали і не повинні були знати про відсутність у них підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що позивачі не є добросовісними набувачами спірної кімнати, оскільки вони достовірно знали, що спірна кімната належить до комунальної власності, а для набуття права власності на житло, яке перебуває у комунальній власності існує інший порядок, який позивачі використали.

Крім того, посилання позивачів на те, що ОСОБА_2 має право на спадкування спірної кімнати як спадкоємець п'ятої черги після смерті ОСОБА_6 є безпідставним, оскільки, зазначена кімната не є предметом спадщини, так як вона не перебувала у власності померлого, а він користувався нею на підставі ордеру, який ніким не оскаржувався.

Доводи касаційної скарги про добросовісність заволодінням спірним нерухомим майном, висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Частиною 4 статті 394 ЦПК України визначено, що у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до Частиною 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права.

На підставі наведеного колегія суддівдійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного міста Києва від 07 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Київської міської ради, треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання права власності на кімнату за набувальною давністю.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара