Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.07.2020 року у справі №333/2549/18

Ухвала

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 333/2549/18

провадження № 61-9321ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В.

М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2020 року у справі за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року Запорізька міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків.

Позов мотивовано тим, що 16 жовтня 2008 року інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області за № 724 ОСОБА_1 видано дозвіл на початок виконання будівельних робіт на будівництво комунально-побутових та торговельних приміщень за адресою: АДРЕСА_1".

27 травня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації.

Відповідно до вимог Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" та рішення Запорізької міської ради від 24 грудня 2012 року № 77 замовник будівельних робіт зобов'язаний внести кошти у розмірі 10 % загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта нежитлових будівель та споруд в якості пайової участі у розвитку інфраструктури міста.

Оскільки відповідачем було порушено вказане зобов'язання, вона має відшкодувати Запорізькій міській раді збитки у вигляді упущеної вигоди у сумі 204 684,80 грн.

Крім цього позивач зазначив, що правовідносини, які виникли між міською радою та відповідачами не є договірними, а виникають безпосередньо із норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який зобов'язує забудовників приймати участь у розвитку інфраструктури міста шляхом здійснення пайового внеску.

На підставі викладеного Запорізька міська рада просила стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради 204 684,80 грн збитків у вигляді упущеної вигоди, спричинених не укладанням договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста Запоріжжя, а також понесені позивачем судові витрати.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради суму збитків в розмірі 204 684,80 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2020 року заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2018 року залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пунктів 1, 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Згідно частини 9 статті 19 ЦПК України для цілей частини 9 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Ціна позову у даній справі становить 204 684,80 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102*100=210 200).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

У касаційній скарзі заявником зазначено, що судове рішення суду апеляційної інстанції може бути оскаржене у касаційному порядку, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа має виняткове значення для відповідача.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судом зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2020 року у справі за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко