Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.05.2021 року у справі №487/2819/20

Ухвала

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 487/2819/20

провадження № 61-6158 ск 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м.

Миколаєва від 04 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 березня 2021 року в справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів підряду фіктивними та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності на частку об'єкта незавершеного будівництва,

Встановив:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів підряду на будівництво котеджу та гаражів у житловому комплексі, що будується на АДРЕСА_1, укладених між сторонами 01 січня 2010 року та 01 січня 2011 року, за ознаками їх фіктивності.

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, та просив визнати за ним право власності у відповідності до його внеску за договорами підряду на частку незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1.

Одночасно ОСОБА_2 подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт незавершеного будівництва.

У заяві ОСОБА_2 посилався на здійснення позивачем будівництва за рахунок здійсненого відповідачем фінансування чотирьох окремих частин (котеджів), та можливість з боку позивача здійснити продаж цього об'єкта, що підтверджено наявністю відповідних оголошень, та в подальшому утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення або призведе до затягування вирішення справи по суті.

З огляду на викладене, ОСОБА_2 просив суд накласти арешт на об'єкт незавершеного будівництва, а саме житловий будинок на АДРЕСА_1.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2020 року, з урахуванням ухвал про виправлення описок від 07 грудня 2020 року та 16 лютого 2021 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на об'єкт незавершеного будівництва, а саме житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; ухвалу Заводського районного суду м.

Миколаєва від 04 грудня 2020 року, залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що предметом спору, який виник між сторонами є об'єкт незавершеного будівництва, а його забезпечення шляхом накладення арешту є співмірним способом його забезпечення. Накладення арешту на весь об'єкт незавершеного будівництва, а не на його частину, не суперечить принципу співмірності, оскільки відповідачем стверджується про фінансування ним об'єкта площею 270 кв. м, 23 кв. м, 235 кв. м та 23 кв. м без будь-яких ознак можливості їх ідентифікації, крім розташування об'єкта за адресою: АДРЕСА_1. У той же час, робочим проектом на будівництво об'єкту визначено можливість його будівництва загальною площею 815 кв. м, яка є незначно більшою, ніж вказана відповідачем, але теж без можливості ідентифікації частин, на які може бути відокремлений побудований об'єкт. Даних про введення його в експлуатацію, та фактично побудованої площі, матеріали справи на момент розгляду справи не містили, та заявником на спростування суду не надавались.

12 квітня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ті докази, які були долучені до заяви не підтверджують наявності у ОСОБА_1 права власності на предмет позову, оскільки ОСОБА_2 не надано доказів існування об'єкта незавершеного будівництва - відсутні декларації про початок та/або закінчення робіт, а натомість надані відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно житлового будинку на АДРЕСА_1, загальною площею 62 кв. м, який належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6. Враховуючи ці відомості, за вказаною адресою ОСОБА_1 не має власності, а отже судом накладено арешт на майно, яке не належить ОСОБА_1, що не відповідає положенням статті 150 ЦПК України.

Посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Крім того, судами не враховано, що обраний вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на об'єкт незавершеного будівництва неспівмірний із предметом позову. Так, ОСОБА_2 просить суд визнати право власності на частку об'єкта незавершеного будівництва на АДРЕСА_1, однак суд накладає арешт на цілий об'єкт без визначення частки, яка належить ОСОБА_2, що порушує вимоги статей 149, 150 ЦПК України. Вважає, що накладенням арешту на вказане майно, порушуються права третіх осіб на володіння, користування та розпорядження майном.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням наступного.

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 , 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених Частиною 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими пункту 2 частини 1 статті 152 ЦПК України.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 у зустрічному позові заявлені вимоги майнового характеру, в яких він просить визнати за ним право власності на частку об'єкта незавершеного будівництва, яка відповідає його внеску за договорами підряду. Для визначення цієї частки одночасно просив провести експертизу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, установивши, що ним заявлено вимогу про визнання права власності на частку об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, та враховуючи доводи ОСОБА_2 про те, що до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі існує загроза відчуження вказаного майна, що створює реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення зустрічного позову, дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на вказане нерухоме майно, оскільки такий вид забезпечення позову спрямований на забезпечення невідчуження предмету спору та співмірний із заявленими позивачем за зустрічним позовом вимогами.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки питання щодо забезпечення позову вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та доводів заявника. В даному випадку, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку доводам заявника щодо необхідності вжиття такого заходу забезпечення позову, врахували вимоги розумності, обґрунтованості позивачем за зустрічним позовом необхідності забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін.

Інші доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки стосуються вирішення питання щодо суті наявного спору між сторонами, проте судами попередніх інстанцій вирішувалось питання щодо забезпечення позову.

Зазначені у касаційній скарзі аргументи Верховний Суд вважає необґрунтованими та виключно суб'єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях.

Із змісту касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2020 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 24 березня 2021 року.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 березня 2021 року в справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів підряду фіктивними, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності на частку об'єкта незавершеного будівництва.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук