Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2021 року у справі №711/7640/20

Ухвала

25 травня 2021 року

м. Київ

справа № 711/7640/20

провадження № 61-8125ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несплату аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів, яка на 01 жовтня 2020 року становить 54 728,57 грн.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 29 липня 2004 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дитина - ОСОБА_3. Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 16 липня 2013 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на неповнолітню дитину в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходів), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з дня подачі позову 27 березня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття. В подальшому у зв'язку з тим, що дитина проживала разом з ним, він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів за згаданим рішенням суду та про стягнення з відповідача аліментів на дитину. Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 14 травня 2020 року припинено стягнення з нього аліментів, а відповідні зобов'язання зі сплати аліментів покладено на ОСОБА_2, починаючи з 09 вересня 2019 року. За період з 09 вересня 2019 року по 01 жовтня 2020 року ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів перед ним в розмірі 101 653,74 грн. Розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 54 728,57 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горобця С. О. залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 лютого 2021 року - без змін.

12 травня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Предметом позову в цій справі є стягнення пені за прострочення сплати аліментів на дитину. Тобто справа № 711/7640/20 є малозначною в силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 480/1558/19, про те, що примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання, не заслуговують на увагу, оскільки предметом позову в цій справі є стягнення пені за прострочення сплати аліментів на дитину, а не стягнення виконавчого збору.

Крім того, посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постанові Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є саме підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів а)-г) пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, ціну позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення в постанові Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 лютого 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, а також - про звільнення його від сплати судового збору.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несплату аліментів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко