Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.05.2020 року у справі №308/10781/17

Ухвала

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 308/10781/17

провадження № 61-7242ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 вересня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 березня2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про поділ спільного рухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про поділ спільного рухомого майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Мотивує його тим, що 18 липня 2009 року між ним та відповідачем було укладено шлюб, під час якого 25 червня 2011 року між ним та третьою особою ОСОБА_3 в інтересах сім'ї позивача було укладено договір позики на суму 238 000,00 грн для купівлі легкового автомобіля марки Mitsubishi ASX 1.8 Intence AT в цілях сімейного використання.

Кошти в обумовленому розмірі були надані третьою особою та використані позивачем та відповідачем на придбання автомобіля 2011 року випуску в автосалоні "Автоцентр-Ужгород". Придбаний автомобіль (д. н. з. НОМЕР_1) було зареєстровано на відповідача, з правом керування позивачем. Позивач зазначає, що оскільки автомобіль було придбано під час шлюбу, за спільні кошти сім'ї, даний автомобіль є об'єктом права спільної сумісної власності позивача і відповідача.

12 липня 2013 року шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано у судовому порядку, питання про поділ спільного майна одночасно з розірванням шлюбу сторонами не ставилося.

Позивач в позові вказує на те, що оскільки позика, отримана для придбання сім'єю автомобіля, не була повернута третій особі ОСОБА_3, останній звернувся з позовом до позивача і відповідача про її стягнення. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19 січня 2016 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 01 грудня 2016 року позов було задоволено частково, стягнуто з позивача і відповідача по 163 978,74 грн з кожного та судові витрати.

Оскільки, автомобіль є неподільною річчю, а згоди між позивачем та відповідачем щодо передачі його у власність комусь одному з колишнього подружжя (з грошовою компенсацією іншому члену подружжя) немає, єдиним можливим варіантом є перехід з відносин спільної сумісної власності на вказаний автомобіль до відносин спільної часткової власності та визначення частки власності позивача у такому майні, що дозволить позивачу юридично здійснити відчуження своєї частки на користь третьої особи задля виконання рішення суду про стягнення суми позики.

В ході розгляду справи позивач подав до суду 08 жовтня 2018 року заяву про зміну підстав позову. Згідно якої позивач зазначив, що під час перебування сторін у шлюбі ними було придбано автомобіль, який є об'єктом права спільної сумісної власності позивача і відповідача і кожен із співвласників вправі ставити питання про поділ спільної сумісної власності у будь-який час. Враховуючи наявність у нього боргів за рішенням суду, та враховуючи те, що автомобіль є неподільною річчю, згоди щодо передачі його у власність комусь одному із подружжя не має, просить позовні вимоги задовольнити.

Просив ухвалити рішення, яким: поділити між ним та ОСОБА_2 майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме автомобіль, визнавши за ним, ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку автомобіля марки Mitsubishi ASX 1.8 Intence AT, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 у зв'язку з поділом спільної сумісної власності позивача та відповідача.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16 вересня 2019 року в задоволені позову відмовлено з мотивів пропуску позивачем строку позовної давності. В обґрунтуванні свого рішення суд першої інстанції вказує на те, що саме з часу розірвання шлюбу, позивач повинен був знати про стан своїх майнових прав, зокрема на майно набуте в період шлюбу, та яке зареєстроване за другим з подружжя.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 вересня 2019 року змінено в частині правового обґрунтування. В решті рішення залишено без змін.

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій заявник просив рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 вересня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 березня2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків викладених у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі 6-258цс15 та постановах Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 466/9338/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі №441/1224/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі №728/699/17, від 06 листопада 2019 року у справі №203/304/17.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

За змістом пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Предметом спору у даній справі є вимоги про поділ майна подружжя, шляхом визнання за позивачем права власності на Ѕ частину автомобіля вартістю 238
000,00 грн.

Зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України, частини 4 статті 274 ЦПК.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження. Тому суд першої інстанції правомірно визнав цю справу малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків викладених у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 641/5115/16-ц є безпідставними, оскільки рішення суду апеляційної інстанції повністю відповідає висновкам, що містяться у наведених постановах.

Ураховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що касаційна скарга стосується питання права яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

У поданій касаційній скарзі заявник посилається на наявність обставин, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки справа становить виняткове значення для нього.

Разом з тим, перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що наведені заявником обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не дають підстав як для висновку про те, що справа становить виняткове значення для учасника справи.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 вересня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 березня2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про поділ спільного рухомого майна, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко