Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.08.2021 року у справі №642/5241/20

Ухвала

29 липня 2021 року

м. Київ

справа № 642/5241/20

провадження № 61-12140ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики (розпискою).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 13 жовтня 2017 року ним надано відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 400 000,00 грн на купівлю будинку, з умовою повернення щорічно по 60 000,00 грн.

У зв'язку з тим, що із 2017 року відповідач жодного щорічного платежу не сплатив у рахунок погашення боргу, письмову вимогу про дострокове повернення коштів відповідач ігнорує, позивач із посиланням на частину 1 статті 1050 ЦК України звернувся до суду та просив стягнути із відповідача на його користь борг за договором позики (розпискою) від 13 жовтня 2017 року у розмірі 400 000,00
грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14 червня 2021 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 400 00,000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що наявність між сторонами боргових правовідносин підтверджується розпискою від 13 жовтня 2017 року, яка є належним та допустимим доказом. Відповідач не заперечував сам факт написання зазначеної розписки позивачу, оригінал якої знаходиться у останнього, не ставив питання про справжність підпису на розписці, що могло б свідчить про об'єктивну можливість написання розписки іншою особою. Відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав, грошові кошти не повернув, в тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

15 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 400 000,00
грн, що є меншим, ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (567 500,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2021 року та постанова Харківського апеляційного суду від 14 червня 2021 року не підлягають касаційному оскарженню.

Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, та касаційна скарга не містить посилань на передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що є меншим, ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик