Історія справи

Ухвала ККС ВП від 09.03.2021 року у справі №366/1359/20

Ухвала

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 366/1359/20

Провадження № 51-1214 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів Ковтуновича М. І., Фоміна С. Б.

розглянув касаційну скаргу захисника Семака А. Я. на вирок Іванківського районного суду Київської області від 21 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, зареєстрованого по АДРЕСА_2, проживає по АДРЕСА_3 у тому ж селі, українця, громадянина України, раніше судимого 10 вересня 2019 року вироком Іванківського районного суду Київської області за ч. 1 ст. 335 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Сидоровичі Іванківського району Київської області, проживає в АДРЕСА_4, громадянина України, раніше судимого,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України;

ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, українця, громадянина України, раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Іванківський районний суд Київської області вироком від 21 серпня 2020 року визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Іванківського районного суду Київської області від 10 вересня 2019 року та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3, рішення щодо яких не оскаржуються.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наприкінці лютого 2020 року через незачинене горище проникли до будинку по АДРЕСА_5, звідки таємно викрали газову плиту, газовий балон, диван та побутові інструменти, спричинивши потерпілій ОСОБА_4 шкоду на загальну суму 1750 грн.

Крім цього, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наприкінці лютого 2020 року домовились про вчинення крадіжки речей з будинку АДРЕСА_5. Прибувши до вказаного будинку, ОСОБА_3 зірвав прибій та навісний замок, й вони проникли в будинок, звідки викрали телевізійний приймач та пральну машину, чим завдали потерпілій ОСОБА_5 майнову шкоду на суму 680 грн.

Київський апеляційний суд ухвалою від 21 грудня 2020 року вирок Іванківського районного суду Київської області від 21 серпня 2020 року змінив в частині призначеного ОСОБА_3 покарання. Виключив з резолютивної частини посилання на застосування положень ч. 1 ст. 70 КК України й постановив вважати ОСОБА_3 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки й 1 місяць. На підставі ст. 75 КК України звільнив останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. В решті вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, просить оскаржувані судові рішення змінити, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Вважає, що судами недостатньо враховано, що ОСОБА_1 визнав вину, щиро шкодує про вчинене, позитивно характеризується за місцем проживання, має сім'ю.

Мотиви суду

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та кримінально-правова оцінка його діянь за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного засудженому покарання та можливості звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Частиною 2 ст. 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_1 покарання, а також щодо неможливості звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ґрунтується на наведених вимогах закону.

Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції, вирішуючи питання про вид та розмір призначеного ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжких; його суспільну небезпечність, а також дані про особу засудженого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив нове кримінальне правопорушення в період іспитового строку. За відсутності обтяжуючих покарання обставин, суд визнав пом'якшуючими обставинами щире каяття, часткове добровільне відшкодування завданої шкоди, активне сприяння розкриттю злочину.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов правильного висновку про можливість призначення ОСОБА_1 мінімального покарання, визначеного санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, й призначив остаточне покарання за правилами ст. 71 КК України. При цьому суд вказав на відсутність підстав для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України, з чим погоджується й колегія суддів Верховного Суду. Призначене покарання є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України.

Київський апеляційний суд, перевіривши подані апеляційні скарги, ухвалою від 21 грудня 2020 року обґрунтовано залишив рішення місцевого суду в частині, яка стосується ОСОБА_1, без змін. Ухвала апеляційного відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом у частині визначення виду й розміру призначеного ОСОБА_1 покарання, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, а доводи захисника про доцільність застосування до засудженого положень ст. 75 КК України є необґрунтованими.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та копій судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Семака А. Я. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Іванківського районного суду Київської області від 21 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року.

Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

І. В. Іваненко М. І. Ковтунович С. Б. Фомін