Історія справи
Ухвала ККС ВП від 18.03.2020 року у справі №623/1504/18

Ухвалаіменем України18 березня 2020 рокум. Київсправа №623/1504/18провадження № 51-1352ск20Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:головуючого Голубицького С. С.,суддів Бущенка А. П., Крет Г. Р.,розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року,
встановив:За вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2019 року,ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Ізюма Харківської області визнано винуватим та засуджено:- за ч.
2 ст.
296 Кримінального кодексу України (далі -
КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;- за ч.
2 ст.
186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.
70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.На підставі ст.
71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового складання призначеного покрання за цим вироком з покаранням, призначеним ОСОБА_1 за вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року останньому остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Українки Балаклійського району Харківської області та жителя м. Ізюма Харківської області визнано винуватим та засуджено за ч.
2 ст.
296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.На підставі ст.
75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст.
76 КК.Вирішено питання щодо запобіжних заходів, процесуальних витрат та речових доказів.
Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними в тому, що 22 березня 2018 року близько 20:00 вони, перебуваючи у вагоні електропоїзду №6444 сполученням "Ізюм-Харків", який знаходився на пероні залізничного вокзалу, розташованого по площі Привокзальній, 1 в м. Ізюмі Харківської області, діючи умисно з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок і виражаючи явну неповагу до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, усвідомлюючи перебування у громадському місці, використовуючи малозначний привід, у присутності сторонніх осіб безпричинно нанесли ОСОБА_3 більше двох ударів рукою в область голови та один удар ногою в область обличчя, чим завдали останньому легких тілесних ушкоджень.Крім цього, в ході вчинення вказаних хуліганських дій, з кишені верхнього одягу ОСОБА_3 випав мобільний телефон "DOOGEE X 5 MAX", який ОСОБА_1 підняв з підлоги, чим заподіяв потерпілому 1520,80 грн майнової шкоди.Після чого, продовжуючи протиправну поведінку, ОСОБА_2 скляною пляшкою, яку тримав у руці, здійснив розбиття скла салонних дверей вказаного вище електропоїзду, чим порушив громадський спокій.Харківський апеляційний суд ухвалою від 11 лютого 2020 року зазначений вирок залишив без змін.У касаційній скарзі засуджений просить на підставі, передбаченій п.
2 ч.
1 ст.
438 Кримінального процесуального кодексу (далі -
КПК), змінити ухвалу апеляційного суду. За твердженням ОСОБА_1 апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, залишивши без задоволення його клопотання про зарахування йому в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, відповідно до положень ч.
5 ст.
72 КК у редакції
Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання" (далі - ~law25~).
Стверджує, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ст.
370 КПК.Розглянувши касаційну скаргу, дослідивши надані до неї копію судового рішення, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті провадження слід відмовити з таких підстав.Відповідно до приписів ч.
1 ст.
1 Закону України "Про попереднє ув'язнення" попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених
КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.Згідно з ч.
2 ст.
4 КК злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Разом з тим ч. 3 цієї статті передбачено, що часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.Як убачається з наданої до касаційної скарги копії оскаржуваної ухвали, при розгляді апеляційної скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2019 року щодо нього, останній просив зарахувати йому у строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі відповідно до вимог ч.
5 ст.
72 КК у редакції ~law27~.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи засудженому в задоволенні вказаного клопотання, зазначив, що відповідно до формулювання обвинувачення, визнаного Ізюмським міськрайонним судом Харківської області доведеним, ОСОБА_1 вчинив злочин за цим кримінальним провадженням після 21 червня 2017 року, а саме 22 березня 2018 року.Таким чином, у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для застосування положень ч.
5 ст.
72 КК в редакції ~law28~ при зарахуванні ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.Така позиція узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17) зокрема, у п.
107. Згідно з цим висновком, якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.
5 ст.
72 КК у редакції ~law29~ "Про внесення зміни до
Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення", згідно якого попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.Отже, залишаючи вказане клопотання засудженого ОСОБА_1 без задоволення, суд апеляційної інстанції правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, з чим і погоджується Верховний Суд.Ухвала апеляційного суду за своїм змістом відповідає вимогам ст.
370 КПК.
Касаційна скарга засудженого не містить доводів, які б свідчили про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, яке перешкодило чи могло перешкодити цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і тягне за собою його зміну, на підставі п.
2 ч.
1 ст.
438 КПК, з урахуванням положень п.
2 ч.
1 ст.
438 КПК.З огляду на викладене касаційна скарга засудженого та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення, а тому колегія суддів вважає необхідним відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п.
2 ч.
2 ст.
428 КПК.На підставі викладеного, керуючись п.
2 ч.
2 ст.
428 КПК, Верховний Судпостановив:У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.Судді:С. С. Голубицький А. П. Бущенко Г. Р. Крет