Історія справи

Ухвала ККС ВП від 09.11.2020 року у справі №539/1404/20

Ухвала

Іменем України

12 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 539/1404/20

Провадження № 51-5342 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів Анісімова Г. М., Фоміна С. Б.,

розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 червня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миргород Полтавської області, громадянина України, не одруженого, офіційно не працюючого, з середньою освітою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого: 28 травня 2015 року вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, згідно положень ст.ст. 75, 104 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік; 26 серпня 2015 року вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК Україниіз застосуванням ст.ст. 70, 71 КК України до 4 років і 6 місяців позбавлення волі; 13 грудня 2017 року звільнився з місць позбавлення волі згідно з ухвалоюАвтозаводського районного суду м. Кременчук від 05 грудня 2017 року умовно достроково на невідбутий строк покарання 2 роки 1 місяць 22 дні позбавлення волі.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 14 877 грн 22 коп. та моральну шкоду в розмірі 200 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 200 000 грн. В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди відмовлено. Також вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком, 19 березня 2020 року приблизно о 21 год. ОСОБА_1 прибув до господарства, що за адресою: АДРЕСА_2, де на території господарства під час словесного конфлікту з ОСОБА_4, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно руками та ногами наніс численні удари в область голови та тулубу ОСОБА_4, чим заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смерті потерпілого.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та його захисника Павличенка В. Г. залишено без задоволення, а вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 червня 2020 року - без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості правопорушення та особі засудженого, його явну несправедливість через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення і пом'якшити призначене покарання у мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 2 с. 121 КК України. Вважає, що суд безпідставно не врахував наявність обставини, що пом'якшує покарання, - щире каяття, та у зв'язку цим, не призначив покарання відповідно до приписів ст. 69-1 КК України.

Мотиви суду

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

З огляду на те, що засуджений у касаційній скарзі вказує, що ухвалу апеляційного суду у провадженні щодо нього він отримав лише в березні 2021 року, колегія суддів не вбачає підстав для вирішення питання про поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 426 КПК України для засудженого як для особи, яка перебуває під вартою, цей строк на даний час не може вважатися пропущеним.

Доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кримінально-правова оцінка його діянь за ч. 2 ст. 121 КК України у касаційній скарзі не оспорюються. Стосовно доводів засудженого щодо суворості покарання, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, обираючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості і характер суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких; дані про особу засудженого, який раніше неодноразово судимий, вчинив злочин через 1,5 місяця після закінчення строку умовно-дострокового звільнення за вчинення попереднього злочину, офіційно не працює, на обліку у лікаря нарколога та невропатолога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, а також врахував обставину, що пом'якшує покарання, а саме активне сприяння розкриттю злочину.

На думку колегії суддів, суд прийшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 і запобігання вчиненню ним нових злочинів без ізоляції його від суспільства та обґрунтовано призначив йому покарання в межах санкцій ч.2 ст. 121 КК України у виді 10 років позбавлення волі.

Посилання щодо неврахування судом пом'якшуючої покарання обставини - щирого каяття є безпідставними, оскільки суд при призначенні покарання взяв до уваги поведінку обвинуваченого в судовому засіданні, яка не свідчила про критичну оцінку ним своїх дій та висловлювання жалю щодо вчиненого тяжкого злочину і його наслідків, а саме смерті людини. Крім цього, судом першої інстанції було встановлено наявність у діях засудженого обставини, яка обтяжує покарання, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Таким чином, суд не мав достатніх підстав призначити покарання відповідно до положень ст. 69-1 КК України та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_1 покарання в мінімальних межах, визначених санкцією ч. 2 ст. 121 КК України.

При цьому, призначене ОСОБА_1 покарання у максимальних межах санкції інкримінованої йому статті є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень з огляду на те, що засуджений, будучи раніше неодноразово судимим, на шлях виправлення не став та через невеликий проміжок часу вчинив новий злочин проти життя та здоров'я особи, що свідчить про його схильність до систематичного вчинення злочинів, з чим погоджується й колегія суддів.

Зі змісту касаційної скарги та долучених до неї копії матеріалів вбачається, що засуджений та його захисник, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подали апеляційні скарги, в яких наводили доводи щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним злочину через суворість, які за змістом в значній частині є аналогічними доводам, викладеним засудженим у касаційній скарзі.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 21 вересня 2020 року, враховуючи обставини справи, прийшов до висновку, що доводи засудженого та його захисника в їх апеляційних скаргах є необґрунтованими та безпідставними, тому залишив рішення місцевого суду без змін. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що обвинуваченому має бути призначене саме максимальне покарання у межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки суд при призначенні покарання не визнав обставиною, що його пом'якшує, щире каяття обвинуваченого, з огляду на його поведінку у судовому засіданні, яка не вказувала на критичну оцінку ним своїх дій.

Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Підстав для пом'якшення покарання, а також підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим внаслідок суворості, не убачає й колегія суддів касаційного суду.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги засудженого та копій судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 червня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року.

Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

І. В. Іваненко Г. М. Анісімов С. Б. Фомін