Історія справи

Ухвала ККС ВП від 05.11.2019 року у справі №686/2673/18

Ухвала

Іменем України

04 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 686/2673/18

Провадження № 51-5407 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Вус С. М., Святської О. В.

розглянувши касаційну скаргу прокурора Павлишина Володимира Ігоровича на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні стосовно засудженого ОСОБА_1

встановив:

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 121 Кримінального Кодексу України (далі КК - України) і призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, строк відбуття покарання обчислено з дня набрання вироком законної сили, зараховано у строк призначеного покарання термін його попереднього ув'язнення з 31 грудня 2017 року до дня набрання вироком законної сили. До набрання вироком законної сили - запобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою залишений без змін. Окрім того, стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 ~money0~ 97 коп. матеріальної шкоди та ~money1~ моральної шкоди. У випадку отримання ОСОБА_2 відправлених на його ім'я від обвинуваченого ОСОБА_1 грошових переказів на загальну суму ~money2~ підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі - ~money3~ 97 коп. матеріальної шкоди. Вирішено питання щодо речових доказів.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2018 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вищевказаної ухвали із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, мотивуючи тим, що апеляційний суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки залишив без змін вирок суду першої інстанції, яким дії засудженого кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, в той час як сторона обвинувачення вважає вірною кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК України); неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України); невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК України).

Доводи касаційної скарги прокурора, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам його апеляційної скарги, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду.

Так, в постановленій за наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора ухвалі, суд апеляційної інстанції дав оцінку показанням засудженого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, показанням свідків у кримінальному провадженні, а також сукупності письмових доказів, зокрема, відомостям з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 30.12.2017 року, щодо повідомлення про спричинення за вищевикладених обставин тілесних ушкоджень; відомостям з протоколу огляду місця події від 30.12.2017 року з долученою фототаблицею; відомостям з протоколу огляду предмету від 03.01.2018 року, з додатками у виді фототаблиці та відеозапису камери спостереження магазину, де зафіксовано, як обвинувачений ОСОБА_1 бере з щита сокиру і наносить нею удар потерпілому ОСОБА_2; висновку судово-медичного експерта №81 від 31.01.2018 року, в якому серед іншого зазначено, що у потерпілого ОСОБА_2 станом на 30.12.2017-16.01.2018 року (відомий період часу, протягом якого він був обстежений лікарями-спеціалістами) виявлена відкрита черепно-мозкова травма з тілесними ушкодженнями у вигляді рани м'яких тканин лівої скроневої ділянки голови та лівої вушної мушлі, перелому лівої скроневої кістки склепіння черепа з переходом на основу черепа в проекції пірамідки скроневої кістки, гематоми лівого зовнішнього слухового проходу, запалення середнього вуха зліва з явищами ураження лівого лицьового нерву та лівого слухового нерву, забою головного мозку легкого ступеню. Дані пошкодження могли утворитися від одноразової дії тупо-загостреного чи гострого краю твердого предмету з поверхнею, що рубає, яким могла бути сокира, за механізмами: "удар" (забій мозку), "удар-розсічення роз'єднання" (рана), "удар-занурення-розсування" (перелом), "удар" (гематома), про що свідчать локалізація, характер і властивості даних ушкоджень, які за своїми ознаками відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що є небезпечними для життя в момент заподіяння.

Суд апеляційної інстанції погодився з тим, що сукупність доказів у кримінальному провадженні свідчить про правильну кваліфікацію судом першої інстанції дій ОСОБА_1 за ч.1 ст.121 КК України як умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд врахував п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" від 07.02.2003 року, згідно якого особа, яка добровільно відмовилась від убивства потерпілого або заподіяння шкоди його здоров'ю, підлягає відповідальності лише за умови, що фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Якщо ж відмова мала місце вже після вчинення дій, які особа вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч.2 ст.15 КК як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити. При цьому треба мати на увазі, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання). Також враховано п.22. вказаної постанови, згідно якого для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК) суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причин припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. У зв'язку з наведеним, правильною визнається в судовій практиці правова позиція, що характер знаряддя злочину, велика кількість та локалізація спричинених тілесних ушкоджень, само по собі ще не свідчить про наміри винної особи на умисне вбивство.

Апеляційним судом вірно враховано також і те, що ОСОБА_1 за наявності умислу на вбивство потерпілого, не мав перешкод для його реалізації та у разі дійсного наміру на позбавлення життя ОСОБА_2 мав можливість довести його до кінця, проте він цього не зробив. У зв'язку з цим, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність стороною обвинувачення умислу на вбивство потерпілого та правильність кваліфікації дій засудженого за наслідками, що настали, тобто за спричинення умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Таким чином, апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посиланняй доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у її задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.419 КПК України.

В той же час, касаційна скарга прокурора не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412, 413, 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування оскаржуваного судового рішення на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Оскільки з касаційної скарги прокурора, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора Павлишина Володимира Ігоровича на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні стосовно засудженого ОСОБА_1

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

А. О. Чистик С. М. Вус О. В. Святська