Історія справи

Ухвала ККС ВП від 04.09.2019 року у справі №158/2042/18

Ухвала

іменем України

30 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 158/2042/18

провадження № 51-4224 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Григор'євої І. В., Стефанів Н. С.,

розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 травня 2019 року щодо засудженого ОСОБА_1.

Короткий зміст вироку, оскарженої ухвали та встановлені обставини

За вироком Маневицького районного суду Волинської області від 07 грудня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до даного покарання невідбутного покарання за вироком Дубенського районного суду Рівненської області від 23 січня 2018 року, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Як установив суд, 14 березня 2018 року близько 15.30 ОСОБА_2, з метою таємного викрадення чужого майна повторно, шляхом відкривання вхідних дверей ключем, який був залишений у замку, проник до квартири АДРЕСА_1, звідки таємно викрав грошові кошти ОСОБА_3, заподіявши їй майнової шкоди у розмірі 3 000 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 77 747,66 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості засудженого та правильності кваліфікації дій за ч. 3 ст. 185 КК, просить скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою допущені місцевим судом порушення статей 50, 65 КК, що потягло за собою м'якість заходу примусу.

Оскільки апеляційний суд не усунув допущених порушень і не навів в ухвалі докладних мотивів залишення апеляційної скарги сторони обвинувачення без задоволення, прокурор вважає ухвалу такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Мотиви Суду

Як випливає із положень ст. 50 КК значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту наданих копій судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_1 призначено з порушенням указаних норм права.

Як убачається з копії вироку, призначаючи зазначеній особі покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та всі інші обставини, які відповідно до положень КК, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.

Відповідно до наданої копії оспорюваної ухвали, апеляційний суд при перегляді вироку належним чином перевірив усі доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та м'якості покарання, які за змістом та суттю аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, й умотивовано визнав їх необґрунтованими, вказавши також підстави, на яких відмовив у задоволенні вимог сторони обвинувачення.

Погоджуючись із вироком, апеляційний суд зазначив, що призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, дані про особу обвинуваченого, який посередньо характеризується, через незначний проміжок часу після засудження в період іспитового строку знову вчинив тяжкий корисливий злочин. Також суд узяв до уваги і думку потерпілої, яка наполягала на суворому покаранні. Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання судом не встановлено.

З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про необхідність призначення покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі ближче до нижньої межі санкції ч. 3 ст. 185 КК, яке необхідно відбувати реально, разом з тим, знайшов за можливе і необхідне призначити остаточне покарання шляхом часткового складання покарань.

Всупереч твердженням у касаційній скарзі ухвала апеляційного суду за своїм змістом не суперечить вимогам статей 370, 419 КПК.

У касаційній скарзі не міститься переконливих і достатніх аргументів щодо істотного порушення норм процесуального та матеріального права при здійсненні судового й апеляційного провадження, а тому і не має необхідності в перевірці матеріалів справи.

Відповідно до вимог статей 370, 419 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

З огляду на викладене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 травня 2019 року щодо засудженого ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет І. В. Григор'єва Н. С. Стефанів