Історія справи

Ухвала ККС ВП від 01.07.2021 року у справі №697/568/18

Ухвала

Іменем України

29 червня 2021 року

м. Київ

провадження № 51-3063 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Білик Н. В.,

суддів: Кравченка С. І., Ємця О. П.,

розглянув касаційну скаргу захисника Журби В. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2021 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецьк, жителя АДРЕСА_1, такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,

визнано винуватим за ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на 5 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк відбутого покарання термін з 4 березня 2018 року по 14 травня 2018 року та з 8 червня 2020 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційні скарги захисника Журби В. В., прокурора та представника потерпілого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 22 листопада 2015 року близько 4 години, перебуваючи на стоянці для автомобілів поряд з приміщенням нічного клубу "Т&Т" по вул. Героїв Дніпра, 2 в м. Каневі Черкаської області, в ході сварки, що виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_2, наніс йому один удар ножем в живіт, внаслідок чого спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Журба В. В. просить скасувати вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, закрити кримінальне провадження, виправдати ОСОБА_1 та звільнити його з-під варти.

Обґрунтовуючи незаконність постановлених відносно ОСОБА_1 судових рішень, наводить доводи, які стосуються неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, вказує, що суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги те, що його підзахисний не був знайомим з ОСОБА_2, він захищався від потерпілого, був у стані сильного душевного хвилювання й необхідної оборони. Також, на його думку, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Мотиви Суду

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України, є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до вимог, встановлених ст. 370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених ст. 370 КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 370 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Наведені вимоги закону при розгляді даного кримінального провадження судами були дотримані. Посилання у касаційній скарзі на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, доведено доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку, досліджені в судовому засіданні, є належними та допустимими.

Зокрема, суд першої інстанції узяв до уваги показання самого ОСОБА_1, який, хоча і не визнав свою вину у вчиненому, але зазначив, що захищаючись від удару ОСОБА_2 він дістав лівою рукою з кишені ніж, який був при ньому у складеному стані, протягом 3-4 секунд розкрив його, а потім ударив ним потерпілого у живіт; потерпілого ОСОБА_2, який повідомив, що поблизу нічного клубу між ним та ОСОБА_1 сталася сварка, в ході якої вони наносили один одному удари. Згодом їхню бійку розборонив ОСОБА_3. Він став розмовляти з присутніми на місці чоловіками, а ОСОБА_1 несподівано наніс йому удар ножем в живіт та покинув територію нічного клубу; свідка ОСОБА_3, який підтвердив, що розборонив обвинуваченого і потерпілого, але через деякий час вони знову стали штовхатися. Далі до нього підійшов потерпілий і повідомив, що ОСОБА_1 вдарив його ножем у живіт. В цей час останній стояв в стороні і спостерігав збоку за діями потерпілого; свідка ОСОБА_4, яка бачила як між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спочатку почалася штовханина.

Згодом потерпілий повідомив, що ОСОБА_1 вдарив його ножем у живіт. Крім того, винуватість ОСОБА_1 доведена: протоколом огляду місця події в якому зафіксована обстановка вчиненого; протоколами пред'явлення особи для впізнання, відповідно до яких потерпілий ОСОБА_2, свідки ОСОБА_4, ОСОБА_3 впізнали по фотографії ОСОБА_1 як особу, що нанесла поранення ножем потерпілому; висновком судово-медичної експертизи № 2401 від 14 грудня 2015 року, згідно якого у потерпілого виявлені тяжкі тілесні ушкодження у вигляді рани передньої черевної стінки, яка проникає в черевну порожнину з ушкодженням тонкого кишечника та крововиливом в черевну порожнину; протоколами проведення слідчого експерименту з участю підозрюваного та потерпілого, відповідно до яких ОСОБА_1 показав обставини нанесення ним тілесних ушкоджень потерпілому, а ОСОБА_2 - обставини нанесення йому тілесних ушкоджень.

Викладені у касаційній скарзі доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки він не був знайомим з ОСОБА_2, а тому у нього не було умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень і що він перебував у стані сильного душевного хвилювання й необхідної оборони, є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з нормами ч. 1 та ч. 3 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 КК України, особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

За змістом ч. 5 ст. 36 КК України, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

При цьому, до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу кримінального правопорушення, пов'язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Встановлені судом фактичні обставини, у тому числі й на підставі показань самого засудженого, свідчать про відсутність акту суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого, який би за своїми об'єктивними ознаками міг створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди для ОСОБА_1, що в свою чергу могло викликати у останнього невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що удар ножем потерпілому наніс, оскільки перебував в стані сильного душевного хвилювання та захищався від неправомірних дій останнього.

Однак, як убачається з аналізу оскаржуваних судових рішень, дії ОСОБА_1 вказують на умисний характер його дій, оскільки для нанесення удару ножем йому необхідний був час для підготовки знаряддя, а саме: дістати ніж з кишені, розкласти його, при цьому здійснюючи це однією рукою, що навіть в звичайній обстановці було б незручним, тобто засудженим було вжито всіх необхідних заходів для нанесення потерпілому удару на ураження. Даних, які б свідчили про реальну загрозу життю чи здоров'ю ОСОБА_1 та давали підстави для застосування ножа по відношенню до потерпілого, судами не встановлено.

Нанесення потерпілим удару кулаком в обличчя ОСОБА_1 не є тією реальною загрозою, яка б давала останньому підставу застосовувати ніж. Крім того вирішальне значення має те, що конфлікт уже був припинений так, як їх розборонив ОСОБА_3. У обвинуваченого була можливість безперешкодно залишити територію нічного клубу, чого він не зробив, а вирішив закінчити конфлікт у свій спосіб - шляхом нанесення потерпілому удару ножем в живіт.

Суди також зазначили, що ОСОБА_1, після того як вдарив ОСОБА_2 в живіт ножем, не намагався надати йому будь-якої допомоги, а поспостерігавши за діями потерпілого осторонь, спокійно залишив територію нічного клубу, зник з місця події та в подальшому переховувався від органів досудового розслідування. Така поведінка не притаманна для особи, яка здійснює самозахист в умовах необхідної самооборони.

За таких обставин, немає підстав вважати, що засуджений, цілеспрямовано використовуючи ніж, та завдаючи ним потерпілому удар в живіт, перебував у стані оборони та діяв в стані сильного душевного хвилювання. Натомість вчинення таких дій засудженим свідчить про те, що він бажав заподіяти потерпілому тілесні ушкодження та діяв з відповідним умислом.

З урахуванням наведеного, вчинений ОСОБА_1 злочин обґрунтовано отримав юридично-правову кваліфікацію за ч. 1 ст. 121 КК України. Разом з умислом та мотивом вчинення цього злочину, під час судового провадження було з'ясовано усі передбачені статтею 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування, у вироку відповідно до ст. 374 КПК України зазначено формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановлено і зазначено місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки, а також наведено докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність його винуватості. При цьому надані місцевому суду докази досліджені в повному обсязі, їх було достатньо для вирішення питання про винуватість особи у вчиненні інкримінованого правопорушення.

Всупереч твердженням захисника Журби В. В. у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність встановлення місцевим судом фактичних обставин справи, правової кваліфікації, а також аргументи щодо неповноти судового розгляду та призначення покарання, надав відповіді на всі доводи, наведені в його апеляційній скарзі, та обґрунтовано залишив їх без задоволення, достатньо мотивувавши своє рішення.

Із аналізу судових рішень вбачається, що обираючи засудженому міру примусу, суд врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, особу винного (на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває), також суд послався на обставини, що пом'якшують покарання (негативний стан здоров'я ОСОБА_1, обставини поведінки потерпілого, що призвели до виникнення конфліктної ситуації), врахував відсутність обставин, що обтяжують покарання, думку потерпілого про необхідність призначення суворого покарання, висновок досудової доповіді з інформацією про соціально-психологічну характеристику, згідно з якого ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_1 оцінюється як середній, наявність цивільного позову потерпілого, а тому дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 неможливе без ізоляції його від суспільства, у зв'язку з чим призначив покарання у виді позбавлення волі, що в даному випадку буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду, та вказав, що з огляду на обставини справи, даних про особу обвинуваченого, судом належним чином вмотивовано призначене ОСОБА_1 покарання.

Касаційна скарга захисника Журби В. В. не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному провадженні вироку й ухвали.

Судові рішення відповідають вимогам ст. 370 КПК України, а ухвала апеляційного суду також вимогам ст. 419 КПК України.

Ураховуючи наведені у скарзі мотиви та надані до неї копії судових рішень, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги захисника Журби В. В. немає.

З цих підстав Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Журби В. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик С. І. Кравченко О. П. Ємець