Історія справи

Ухвала КГС ВП від 08.07.2020 року у справі №918/869/19

УХВАЛА

22 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 918/869/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

представник позивача - Лисенко В. О., адвокат

відповідач - Комунальне підприємство "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради

представник відповідача - не з'явився

розглянувши у судовому засіданні матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2020 (суддя Політика Н. А.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 (головуючий суддя Бучинська Г. Б., судді Філіпова Т. Л., Грязнов В. В. ) у справі за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 5 461 272,98 грн,

ВСТАНОВИВ:

1.03.12.2019 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач, Компанія) звернулося до Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради (далі - Відповідач, Підприємство) з позовом про стягнення боргу у загальній сумі 5 461 272,98 грн, у тому числі: 4 287 730,59 грн основного боргу, 401 076,98 грн пені, 256 807,11 грн три проценти річних, 515 658,30 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивує порушенням Відповідачем умов укладеного сторонами Договору № 8345/1718-ТЕ-28 постачання природного газу від 12.09.2017 (далі - Договір) та положень законодавства щодо обов'язку повної та своєчасної оплати за фактично переданий природний газ, внаслідок чого у Відповідача утворилася заборгованість.

2.24.02.2020 Господарський суд Рівненської області рішенням, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2020, позов задовольнив частково; стягнув з Підприємства на користь Компанії 4 287
730,59 грн основного боргу, 200 538,49 грн пені, 256 807,11 грн 3 % річних, 515 658,30 грн інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджується те, що Відповідач, на порушення умов Договору, у визначений у ньому строк оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, чим порушив вимоги пункту 6.1 Договору; та у зв'язку з чим у останнього виник боргу у розмірі 4 287
730,59 грн, доказів погашення якого Відповідач не надав. З огляду на наведене суд також дійшов висновок про те, що заявлені до стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат розраховані арифметично правильно та відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення пені, погодився з висновком суду, який вважав, що даний випадок можна визнати винятковим, а також беручи до уваги: - поважні причини несвоєчасного виконання Відповідачем зобов'язання (Відповідач самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання); ту обставину, що Відповідач є підприємством, яке надає послуги з централізованого теплопостачання, а отже основним джерелом доходів такого підприємства є кошти, що надійшли за наданні послуги з теплопостачання від споживачів, серед яких є населення та бюджетні організації; - поведінку Відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення порушення та його наслідків; - ступінь виконання зобов'язань Відповідачем за Договором дорівнює 60 %; - дотримання балансу інтересів обох сторін, вважає, що є законні підстави для зменшення розміру стягнення з Відповідача пені до 50 % від заявленої, в сумі 200 538,49 грн від належної до стягнення суми.

3. Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 200 538,49 скасувати; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Компанії щодо стягнення неустойки у сумі 200 538,49 грн, у стягненні якої було відмовлено, задовольнити.

4. Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії, призначено розгляд справи у судовому засіданні на
22.09.2020.

5. Розгляд цієї справи здійснюється відповідно до положень ГПК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08.02.2020, та яким частину 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладено у новій редакції.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

6. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United
Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

7. Подану Товариством касаційну скаргу, з посиланням на положення частини 2 статті 287 ГПК України, мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій застосували положення статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 щодо вирішення клопотання про зменшення пені.

8. Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини 1 статті 550 ЦК України.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від
04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від
22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від
27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

9. Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.

10. У постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, на яку послався Скаржник у касаційній скарзі, зазначено, що при розгляді клопотання про зменшення розміру пені відповідач просив суд врахувати обставини, за яких господарські правовідносини між сторонами носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, прострочка відповідача за розрахунками з позивачем виникла з об'єктивних причин, відповідач самостійно сплатив суму боргу, а порушення строків було незначним та виправлено безпосередньо в короткий термін.

На обґрунтування наданого клопотання відповідач також зазначив, що є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем не для власних потреб, а для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів. Основними споживачами теплової енергії є населення (98% від загальної кількості споживачів), бюджетні установи й організації, об'єкти соціальної сфери, інші суб'єкти господарювання, які здійснюють оплату за теплову енергію несвоєчасно та не в повному обсязі. Технічна можливість відключення боржників відсутня. Надходження від споживачів теплової енергії - це єдиний дохід відповідача. Фінансова ситуація Концерну "МТМ" ускладнює проведення поточних розрахунків за енергоносії, необхідні для вироблення теплової енергії, оскільки для своєчасних розрахунків грошових коштів після розподілу відповідно до Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 не вистачає у значних розмірах, оскільки всі грошові кошти від споживачів теплової енергії не потрапляють в розпорядження Концерну, а перераховуються майже у 100% розмірі на рахунок ПАТ "НАК "Нафтогаз України". Заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 01.06.2016 складає 398805,0 тис. грн. Пеня населенню не нараховується, оскільки законодавством не визначений її розмір. Законом дозволяється реструктуризувати заборгованість за комунальні послуги строком до 5 років. У міжопалювальний період підприємство відчуває значний брак коштів для здійснення постійних витрат.

Прострочення відповідачем платежів за договором спричинена також невідповідністю діючого тарифу на теплову енергію економічно обґрунтованому рівню витрат. До тарифу Концерну не входять такі витрати як оплата штрафних та фінансових санкцій, що свідчить про відсутність джерел для покриття вказаних витрат. Крім того вказував, що відповідач перебуває в тяжкому фінансовому становищі. Просив врахувати викладені об'єктивні причини, на які відповідач не мав можливості вплинути. Вважав, що перелічені обставини мають істотне значення та є винятковими в розумінні статті 551 ЦК України та статті 83 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), а тому є належною підставою для максимального (на 90%) зменшення судом розміру заявленої позивачем до стягнення пені.

Позивач проти клопотання відповідача заперечував, мотивуючи тим, що він також перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані за відсутності надходжень на поточні рахунки грошових коштів, у зв'язку з чим позбавлений можливості вести господарську діяльність. Зазначив, що станом на 01.03.2017 заборгованість по заробітній платі та пов'язаних з цією виплатою платежів складає 104,71 млн. грн.

Податковий борг станом на 02.03.2017 становить 100,9 млн. грн. Загальна сума списання з рахунків позивача в період із грудня 2015 року по березень 2017 року становить 33 301 131,83 грн. У порівнянні з попереднім періодом 2015 року власний капітал позивача зменшився на 5%, що дорівнює 18 836 тис. грн. У 2016 році прибуток підприємства зменшився на 20 367 тис. грн., тобто у 21,7 рази.

Показники рентабельності 2015 року та 2016 року зменшилися. За підсумками роботи ВАТ "Запоріжжяобленерго" у 2016 році коефіцієнт покриття складає 0,995. Чистий прибуток 985 тис. грн, що в 21,7 рази менше, ніж показник 2015 року. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать, що він знаходиться в критичному фінансово-господарському стані. У позивача відсутні кошти на банківських рахунках. Така ситуація склалася не з вини товариства, а є наслідком встановлення НКРЕКП нульового алгоритму відрахування на поточні рахунки товариства, або встановлення додаткових щоденних багатомільйонних утримань з поточних рахунків товариства. Зазначені обставини призвели до виникнення значної заборгованості перед постачальниками товарів та послуг. Мається дебіторська заборгованість споживачів за спожиту електроенергію, яка станом на 01.03.2017 складає 1186,01 млн. грн. За вказаних обставин, позивач просив суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 90% та врахувати при цьому також і його фінансовий стан.

У постанові у цій справі суд касаційної інстанції вказав, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.

Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).

З урахуванням викладеного, з посиланням на статті 4-2, 4-3 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг. Отже, з'ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені.

Водночас, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що КП "Дубнокомуненергія" є комунальним підприємством, метою діяльності якого є виробництво та постачання теплової енергії споживачам для потреб опалення.

При цьому Підприємство самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання, та оплата із такого рахунку відповідних послуг, у тому числі послуг з транспортування природного газу, залежить від розміру коштів, які надійшли від споживачів.

Суди також взяли до уваги той факт, що несвоєчасне виконання розрахунків виникло у зв'язку з недостатністю коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, що в свою чергу обумовлено неплатежами різних категорій споживачів та непрофінансованими пільгами і житловими субсидіями населенню.

Також суди зазначили про врахування того факту, що Відповідач знаходиться у тяжкому фінансовому стані, що підтверджується звітами про фінансовий стан станом на 31.12.2017, на 31.12.2018, на 30.09.2019, реєстром теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процесі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії; інформацією про заборгованість; звітом про оплату населення житлово-комунальних послуг та електроенергії за грудень 2018 року, листопад 2019 року; постановою про арешт коштів боржника.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що надані відповідачем до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції докази, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором, причини несвоєчасного виконання зобов'язання, значимість підприємства відповідача для населення та держави, постачання відповідачем теплової енергії - містять об'єктивні відомості, які підтверджують висновок місцевого господарського суду про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення неустойки.

Суди попередніх інстанцій також врахували інтереси Позивача, прийнявши до уваги, що діяльність АТ "НАК "Нафтогаз України" має важливе значення щодо надійного і безпечного функціонування використання, видобування газу та, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, суди лише частково задовольнили клопотання Відповідача, який просив зменшити розмір пені на 99%, та зменшив розмір заявлених штрафних санкцій до 200 538,49 грн, чим забезпечено дотримання балансу інтересів обох сторін. В той час як матеріали справи не містять доказів спричинення позивачеві негативних наслідків у зв'язку з несплатою відповідачем за газ у строки, встановлені Договором, оскільки втрати від знецінення коштів компенсуються, зокрема, стягненням інфляційних втрат та 3% річних за час, в який позивач не міг користуватися коштами.

Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

З огляду на наведене, з урахуванням конкретних обставин в їх сукупності суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, погодився з висновком місцевого господарського суду, що зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

11. Таким чином, реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, суди у справі, на яку послався Скаржник, та в даній справі виходили з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами статті 86 ГПК України, тобто судами досліджувалися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

Водночас, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

Аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені у наведених вище справах дозволяє стверджувати, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі. Верховний Суд не надавав у наведених вище справах висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому немає підстав вважати, що у тих випадках, коли Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, як це мало місце у наведених вище справах, Верховний Суд зробив висновок про те, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним.

12. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанцій закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому, зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

13. З огляду на викладене Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 у цій справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 у справі № 918/869/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак