Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.08.2020 року у справі №9901/259/20

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа №9901/259/20

провадження №П/9901/259/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А. А.,

суддів: Желєзного І. В., Рибачука А. І., Стародуба О. П., Тацій Л. В.,

перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Голови Верховної Ради України Разумкова Дмитра Олександровича про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

установив:

25.08.2020 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Голови Верховної Ради України Разумкова Дмитра Олександровича, у якій ОСОБА_1 просить суд:

(і) визнати протиправним неналежний розгляд звернень ОСОБА_1 від 09.09.2019 та від 17.06.2020 до Президента України Зеленського В. О.;

(іі) зобов'язати Президента країни Зеленського В. О. повторно розглянути зазначені скарги ОСОБА_1 від 09.09.2019 та від 17.06.2020 до Президента України Зеленського В. О., а також вжити інших заходів які б унеможливлювали повторення викладеної ситуації та спряти відновленню його порушених конституційних прав;

(ііі) визнати протиправним неналежний розгляд звернень ОСОБА_1 від 09.12.2019 та від 12.07.2020 на ім'я Голови Верховної Ради України Разумкова Д. О.;

(іііі) зобов'язати Голову Верховної Ради України Разумкова Д. О. повторно розглянути згадані скарги ОСОБА_1 від 09.12.2019 та від 12.07.2020 на ім'я Голови Верховної Ради України Разумкова Д. О., а також вжити інших заходів які б унеможливлювали повторення викладеної ситуації та спряти відновленню його порушених конституційних прав.

Розв'язуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у цій справі, Верховний Суд бере до уваги таке.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 3 частини 1 статті 4 КАС України міститься визначення поняття "адміністративний суд", згідно з яким - це суд, до компетенції якого зазначеним Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Глава 2 КАС України визначає правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, а також розмежовує предметну, інстанційну юрисдикцію та територіальну підсудність різних адміністративних справ.

Зокрема, нормами статті 27 КАС України, яка структурно розміщена саме у Главі 2 статті 27 КАС України, закріплені правила виключної підсудності адміністративних справ, а частиною третьою цієї статті передбачено, що підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається статті 27 КАС України.

Своєю чергою правилом частини 4 статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Колегія суддів зауважує, що зазначений перелік справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, є вичерпним і не може тлумачитися розширено.

Отже, Верховному Суду як суду першої інстанції з огляду на правила інстанційної та виключної підсудності, визначені статтями 22, 27 та 266 КАС України, підсудні тільки ті із заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, які звернені до Президента України Зеленського Володимира Олександровича.

Також слід зазначити, що перелік адміністративних справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, визначений частиною 1 статті 20 КАС України. Решта ж адміністративних справ підсудні окружним адміністративним судам (частина 2 статті 20 КАС України).

Колегія суддів бере до уваги, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, що адресовані Голові Верховної Ради України Разумкову Дмитрові Олександровичу, зважаючи на правила розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів, закріплені статтею 20 КАС України, підсудні окружному адміністративному суду.

З наведеного випливає, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 об'єднав позовні вимоги як до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, які зважаючи на вимоги інстанційної підсудності, визначені статтею 22 КАС України, підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, так і до Голови Верховної Ради України Разумкова Дмитра Олександровича, що підсудні окружному адміністративному суду.

Колегія суддів також бере до уваги, що положеннями частини 1 статті 172 КАС України передбачене право позивача об'єднати в своїй позовній заяві декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

За абзацом другим частини 6 статті 172 КАС України суд вправі за клопотанням учасника або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Отже, визначальною умовою для роз'єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз'єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Зазначений припис спрямований на те, щоб суб'єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Водночас відповідно до частини 5 статті 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження декількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Аналіз наведених норм права у їхньому логічному взаємозв'язку дає підстави для висновку про те, що суд може з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного розв'язання судом спорів у сфері публічно-правових відносин і ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте таке роз'єднання може бути здійснене тільки у тому разі, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.

Указаному кореспондує припис абзацу другого частини 6 статті 172 КАС України, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.

Отже, КАС України імперативно врегульовує питання підсудності адміністративних справ, і певні категорії, які можуть розглядатися Верховним Судом, не можуть розглядатися іншими адміністративними судами у разі об'єднання у позові вимог, розгляд яких належить до підвідомчості інших адміністративних судів першої інстанції.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів доходить висновку про те, що роз'єднання позовних вимог ОСОБА_1 з їхнім розглядом надалі Верховним Судом як судом першої інстанції є неможливим, оскільки вимоги до Голови Верховної Ради України Разумкова Дмитра Олександровича не підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції. Відповідно підстав для застосування положень частин 1 та (або) 6 статті 172 КАС України у цій ситуації немає.

Згідно з пунктом 6 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень пунктом 6 частини 4 статті 169 КАС України).

З огляду на недотримання ОСОБА_1 правил об'єднання позовних вимог (позивач об'єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам: одна з позовних вимог підсудна Верховному Суду як суду першої інстанції, а інша - окружному адміністративному суду), а також зважаючи на те, що немає підстав для застосування положень частини 6 статті 172 КАС України стосовно роз'єднання заявлених позовних вимог в окремі провадження, позовна заява ОСОБА_1 не може бути взята до розгляду Верховним Судом, а тому має бути повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України.

Аналогічний правовий висновок також сформульований й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2019 в справі № 9901/40/19, від 27.06.2019 в справі № 9901/189/19, від 19.09.2019 в справі № 9901/62/19, а також в ухвалах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 9901/516/19 та від 26.02.2020 у справі № 9901/50/20.

Одночасно Верховний Суд зауважує, що з огляду на приписи КАС України право позивача на доступ до суду для оскарження ним, зокрема дій відповідачів, зазначених у позовній заяві в цій справі, не є абсолютним. Таке право може зазнавати дозволених КАС України обмежень, зокрема, щодо умов взяття до розгляду позовної заяви. Своєю чергою ці обмеження не можуть суперечити самій суті права доступу до суду, повинні спрямовуватись на досягнення легітимної мети, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Також колегія суддів вважає, що згідно з вимогами принципу юридичної визначеності позивач має знати наслідки об'єднання ним позовних вимог, які не можуть розглядатися Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, та передбачати наслідки дій з об'єднання в одній позовній заяві вимог, для яких саме у такому поєднанні цей суд не є судом, встановленим законом.

Отже, у такому разі метою обмеження права позивача на доступ до суду є забезпечення дотримання ним вимог процесуального закону щодо розгляду справи належним судом задля ефективного виконання завдання адміністративного судочинства, визначеного у КАС України.

Натомість внаслідок власних помилок і допущених порушень норм процесуального права об'єднанням в одному позові вимог, які у такому поєднанні непідсудні Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду, жодне розумне очікування на розгляд такого позову в позивача виникнути не могло.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від
04.11.1950 гарантує особі право на справедливий суд та закріплює, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може зазнавати дозволених за змістом обмежень, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, повинні спрямовуватись на досягнення легітимної мети, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьев проти України" від 21.12.2010, заява № 45783/05).

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про те, що право позивача на звернення до суду із заявленими ним вимогами не буде поставлене під загрозу, бо зважаючи на передбачуваність для нього наслідків його помилкових дій з об'єднання в одній позовній заяві вимог, для розгляду однієї з яких Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не є судом, встановленим законом, суть права позивача на звернення до суду не буде нівельована поверненням йому позовної заяви, а таке процесуальне рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду є пропорційним відповідній меті та не є свавільним.

Такий правовий висновок сформульований також й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 9901/17/19.

Керуючись положеннями статей 22, 27 та 266 КАС України, а також приписами частин 1 , 2 статті 20 і частин 1 , 5 та 6 статті 172 КАС України, відповідно до пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України, Верховний Суд

ухвалив:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Голови Верховної Ради України Разумкова Дмитра Олександровича про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.

2. Роз'яснити, що повернення позовної заяви не перешкоджає позивачеві реалізувати право на повторне звернення до суду в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати учасникам справи.

Позивачеві надіслати копію ухвали про повернення позовної заяви разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду за результатами апеляційного перегляду.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя І. В. Желєзний

Суддя А. І. Рибачук

Суддя О. П. Стародуб

Суддя Л. В. Тацій