Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.12.2020 року у справі №520/2620/2020

УХВАЛА

21 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 520/2620/2020

адміністративне провадження № К/9901/32681/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,

перевіривши касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року

у справі №520/2620/2020

за позовом Приватного акціонерного товариства "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО"

до начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Гоцуляк Катерини Олександрівни, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, Головного спеціаліста сектору інспекційної роботи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Швидича Олександра Івановича, Головного спеціаліста сектору інспекційної роботи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Оріненка Ігоря Станіславовича

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування припису та постанови,

УСТАНОВИЛ:

Приватне акціонерне товариство "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Гоцуляк К. О., Головного спеціаліста сектору інспекційної роботи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Швидича О. І., Головного спеціаліста сектору інспекційної роботи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Оріненка І. С., в якому просило:

- визнати протиправними дії начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Гоцуляк К. О. щодо призначення повторної перевірки на підставі наказу №536 від 23 грудня 2019 року;

- визнати протиправними дії головних спеціалістів сектору інспекційної роботи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Оріненко І. С. та Швидича О. І. щодо здійснення перевірки за направленням №1282-Н від 23 грудня 2019 року;

- визнати протиправним та скасувати припис №1282-Пр-У про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 11 січня 2020 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову Інспекції Державного архітектурно- будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №6/229/250-20-П від 22 січня 2020 року, у розмірі 63060,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради №6/229/250-20-П від 22 січня 2020 року про накладення штрафу. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

30 листопада 2020 року до суду надійшла касаційна скарга Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі №520/2620/2020.

В касаційній скарзі наявне клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження в якому зазначено, що копію оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції отримано 29 жовтня 2020 року, на підтвердження чого надано копію поштового конверта.

Відповідно до ч. 2 ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення, оскільки відповідач звернувся з касаційною скаргою у строк, що не перевищує 30 днів з моменту отримання ним копії оскаржуваного рішення.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:

- Конвенція не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.

- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.

- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи.

В касаційній скарзі скаржник посилається на те, що дана справа підлягає касаційному оскарженню на підставі пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.

Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених пп. "а " - "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 03 жовтня 2018 року по справі № 210/954/17 є безпідставним, оскільки наведене судове рішення стосується оцінки судом інших фактичних обставин. Так у справі №210/954/17 Верховним Судом встановлено, що поштове відправлення, в якому суб'єкту містобудування направлялися акт перевірки, протокол та припис не було вручено адресату з незалежних від інспекції причин. Натомість, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що примірники відповідних документів вручено суб'єкту містобудування вже після розгляду справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, тобто з порушенням строку, встановленого абз. 2 п. 17 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1995 року № 244.

З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню в розумінні ст. 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що дана справа розглянута за правилами спрощеного провадження, а передбачені ч. 5 ст. 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обґрунтовано, а тому відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12 328 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Поновити Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради строк на касаційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі №520/2620/2020.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року у справі №520/2620/2020 за позовом Приватного акціонерного товариства "КОНЦЕРН АВЕК ТА КО" до начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Гоцуляк Катерини Олександрівни, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, Головного спеціаліста сектору інспекційної роботи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Швидича Олександра Івановича, Головного спеціаліста сектору інспекційної роботи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Оріненка Ігоря Станіславовича про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування припису та постанови.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ. В. Желєзний Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко