УХВАЛА

18 березня 2020 року

м. Київ

справа №280/4620/19

адміністративне провадження №К/9901/6127/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Стародуба О. П., Чиркіна С. М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області), у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру";

- зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" увесь період навчання курсантом (слухачем) у Харківському інституті внутрішніх справ та у подальшому в Університеті внутрішніх справ з 14 серпня 1993 року по 17 липня 1996 року включно як військову службу, роботу в органах внутрішніх справ на посадах старшого оперуповноваженого відділення державної служби боротьби з економічною злочинністю, старшого інспектора групи по роботі з особовим складом, слідчого та старшого слідчого з 17 липня 1996 року по 09 серпня 2005 року включно, загальною тривалістю 11 років 11 місяців 20 днів, роботу слідчим, прокурором відділу, помічником прокурора, заступником прокурора, начальником відділу та прокурором, як роботу прокурором в органах прокуратури Запорізької області з 09 серпня 2005 року по 03 вересня 2019 року включно, загальною тривалістю 14 років 25 днів;

- зобов'язати відповідача призначити позивачу з 03 вересня 2019 року пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" у розмірі 60 відсотків від середньомісячного заробітку.

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 15 листопада 2019 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Зобов'язав ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII: період навчання курсантом (слухачем) у Харківському інституті внутрішніх справ та в Університеті внутрішніх справ з 19 серпня 1993 року по 17 липня 1996 року включно як військову службу; період перебування на посаді слідчого Кам'янсько-Дніпровської міжрайонної прокуратури з 09 серпня 2005 року по 22 березня 2011 року включно; період перебування на посаді помічника Кам'янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора з 20 травня 2012 року по 05 червня 2012 року включно.

Зобов'язав ГУ ПФУ в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 03 вересня 2019 року пенсію за вислугу років відповідно до положень статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2020 року скасував рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року та задовольнив позов частково.

Визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, період перебування на посаді слідчого Кам'янсько-Дніпровської міжрайонної прокуратури з 09 серпня 2005 року по 22 березня 2011 року включно; період перебування на посаді помічника Кам'янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора з 20 травня 2012 року по 05 червня 2012 року включно.

Зобов'язав ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, період перебування на посаді слідчого Кам'янсько-Дніпровської міжрайонної прокуратури з 09 серпня 2005 року по 22 березня 2011 року включно; період перебування на посаді помічника Кам'янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора з 20 травня 2012 року по 05 червня 2012 року включно.

Зобов'язав ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії згідно з статтею 86 Закону України "Про прокуратуру", прийняту Управлінням обслуговування громадян Кам'янсько-Дніпровським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) ГУ ПФУ в Запорізькій області 03 вересня 2019 року і зареєстровану за № 144 з урахуванням висновків суду, зроблених у цій постанові.

У задоволенні іншої частини позову відмовив.

Не погодившись з таким судовим рішенням апеляційної інстанції, 28 лютого 2020 року позивач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу відповідно до ст. 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд установив, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки ця скарга не відповідає вимогам ст. 328 КАС України, з огляду на таке.

Пунктом 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічна законодавча норма закріплена в ст. 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

За приписами ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених ч. 1 ст. 328 КАС України.

Нормами ч. 1 ст. 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно із п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених ч. 4 ст. 257 КАС України; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року, ухвалену за результатами апеляційного перегляду рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року, прийнятого в порядку спрощеного провадження. Предметом розгляду в цій справі є оскарження дій відповідача щодо не зарахування до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, періодів навчання та роботи та зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII увесь період навчання курсантом (слухачем) у Харківському інституті внутрішніх справ та у подальшому в Університеті внутрішніх справ як військову службу, роботу в органах внутрішніх справ на посадах старшого оперуповноваженого відділення державної служби боротьби з економічною злочинністю, старшого інспектора групи по роботі з особовим складом, слідчого та старшого слідчого, роботу слідчим, прокурором відділу, помічником прокурора, заступником прокурора, начальником відділу та прокурором, як роботу прокурором в органах прокуратури Запорізької області, та призначити пенсію за вислугу років.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою

За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:

- Конвенція не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 ст. 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.

- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.

- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають вагомі підстави (непереборні обставини), які передбачені у законодавстві.

Скаржником зазначено, що дана справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому, скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а "- "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні, та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню в розумінні ст. 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судове рішення, яке за законом не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті провадження за цією скаргою слід відмовити.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. 328, 333 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді: О. П. Стародуб

С. М. Чиркін