Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.03.2020 року у справі №9901/60/20

УХВАЛА

16 березня 2020 року

Київ

справа №9901/60/20

адміністративне провадження №П/9901/60/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Голови Верховного Суду Данішевської Валентини Іванівни, Вищої ради правосуддя, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити дії, -

установив:

11 березня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1, у якій позивач просить:

- визнати бездіяльність Голови Верховного Суду Данішевської В. І. незаконною, зобов'язати Голову Верховного Суду скликати Пленум Верховного Суду, згідно частини першої статті 2 та частини першої статті 3 Регламенту ПВС, з винесенням на розгляд останнього питання щодо розробки плану заходів, необхідних для відповідного підвищення ефективності діяльності апарату Верховного Суду, забезпечити можливість присутності позивача на цьому Пленумі Верховного Суду;

- визнати бездіяльність Вищої ради правосуддя незаконною, зобов'язати цей колегіальний держорган ухвалити рішення про розгляд питання про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя через існування описаного неузгодження, забезпечити можливість присутності позивача на відповідному засіданні;

- визнати бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л. Л. протиправною та, зважаючи на пункт 2 статті 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", зобов'язати Уповноваженого бути присутнім на Пленумі Верховного Суду та засіданні Вищої ради правосуддя, інших пов'язаних заходах - особисто;

- з міркувань про наслідки, що їх судове рішення за цим позовом може утворити, проводити розгляд справи, згідно частини 8 статті 10 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто закрито;

- за відсутності інших перешкод щодо прийняття цього позову до свого провадження, ухвалити судове рішення щодо суми і сплати судового збору та передачі копій цього позову та його додатків відповідачам.

За приписами частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі за цим позовом Верховний Суд ураховує таке.

Згідно статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

У пункті 3 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України міститься визначення поняття "адміністративний суд", згідно з яким - це суд, до компетенції якого пункті 3 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

За пунктом 5 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України під адміністративним судочинством розуміється діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік адміністративних справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним, а відповідно до частини другої цієї статті - всі інші адміністративні справи підсудні окружним адміністративним судам.

Відповідно до статті 25 Конституції України Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Аналогічне положення закріплено у статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також передбачено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Верховний Суд, з-поміж іншого, здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанцій, в порядку, встановленому процесуальним законом.

Отже, за загальним правилом, Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції і лише у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої інстанції.

Главою 2 розділу І "Загальні положення" Кодексу адміністративного судочинства України визначено правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, відповідно до яких Кодекс адміністративного судочинства України розрізняє предметну, інстанційну та територіальну юрисдикції (підсудність).

Згідно з частиною 3 статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України, норми якої регулюють випадки виключної підсудності, підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається частиною 3 статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Наведений у зазначеній статті перелік справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

З адміністративного позову слідує, що ОСОБА_1 об'єднав позовні вимоги як до Вищої ради правосуддя, які з урахуванням вимог дотримання інстанційної підсудності, визначеної статтею 22 Кодексу адміністративного судочинства України, підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, так і до Голови Верховного Суду Данішевської В. І., Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л. Л., в той час як останні підсудні окружним адміністративним судам.

Відповідно до частини 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Водночас згідно з приписами частини 5 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку щодо неможливості об'єднання в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати за правилами різної підсудності.

За частиною 6 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.

Ураховуючи, що позивач об'єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам (частина позивних вимог підсудна Верховному Суду як суду першої інстанції, а інша частина - окружним адміністративним судам) і відсутні законні підстави для їх роз'єднання в окремі провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України та наявність правових підстав для повернення цієї позовної заяви позивачу на підставі пункту 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 16 травня 2019 року в справі №9901/8/19, від 27 червня 2019 року в справі №9901/189/19, від 08 серпня 2019 року в справі №9901/17/19, від 19 вересня 2019 року в справі №9901/62/19 та від 02 жовтня 2019 року в справі №9901/382/19.

Згідно з пунктом 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень пунктом 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, за правилами пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява підлягає поверненню особі, яка її подала.

Згідно з частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, а тому не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації його права на судовий захист.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 27, 169, 172, 241, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Голови Верховного Суду Данішевської Валентини Іванівни, Вищої ради правосуддя, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити дії.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.

Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. В. Дашутін