Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.11.2020 року у справі №9901/355/20

УХВАЛА

14 вересня 2021 року

Київ

справа №9901/355/20

адміністративне провадження №К/9901/27795/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желєзного І. В.,

суддів: Бевзенка В. М., Берназюка Я. О.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року

у справі №9901/355/20

за позовом ОСОБА_1

до Національного космічного агентства України, Пенсійного фонду України, ОСОБА_2, ОСОБА_3

про повернення пенсії за особливі заслуги,

УСТАНОВИЛ:

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2021 року у справі №9901/355/20 - повернуто особі, яка її подала.

29 липня 2021 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у справі №9901/355/20.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам ст. 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до такої не додано документа про сплату судового збору або доказів наявності підстав для звільнення від його сплати та не обґрунтовано неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

На виконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху скаржник надав до суду заяву, в якій просить звільнити від сплати судового збору посилаючись на тяжке матеріальне становище та на те, що позивач є людиною із інвалідністю.

З огляду на такі доводи колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України суд, ураховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно із ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Умови, за яких суд може звільнити чи відстрочити сплату судового збору та перелік суб'єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені ст. 8 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених ст.ст. 1, 2 Закону України "Про судовий збір"; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.

Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення/відстрочення від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Колегія суддів зазначає, що для звільнення від сплати судового збору заявник касаційної скарги має довести існування фінансових труднощів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі №160/2065/19.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи із інвалідністю I та II груп, законні представники дітей із інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Однак, позивачем не надано доказів на підтвердження власного майнового стану та довідки про встановлення інвалідності I та II груп або інших доказів наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.

Крім того, матеріали справи № 9901/355/20 відсутні у Верховному Суді, а тому Суд позбавлений можливості перевірити наявність доказів для звільнення від сплати судового збору у матеріалах справи.

Враховуючи вищенаведене, у Суду відсутні підстави для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявника на доступ до правосуддя (справа "Креуз проти Польщі"), оскільки формування справедливих принципів оплати судового збору характеризує рівень доступності до правосуддя у країні.

Це пов'язано з тим, що, на думку Європейського суду з прав людини, судовий збір є таким обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів (справа "Шишков проти Росії").

Разом з тим, Європейський суд з прав людини виходить з того, що судовий збір має бути "розумним", тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий його розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі "Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії".

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа "Ґолдер проти Сполученого Королівства").

Водночас, "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому, що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети ("Креуз проти Польщі").

Відтак, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

Також, скаржником не обґрунтовано неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

При цьому, суть заяви та касаційної скарги зводиться до посилання на фактичні обставини справи, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні ч. 4 ст. 328 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, про можливість продовжити строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме скаржнику необхідно виправити недоліки касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали шляхом надання до суду документа про сплату судового збору або доказів наявності підстав для звільнення від його сплати та уточненої касаційної скарги із посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 10 березня 2021 року у справі №324/996/18, від 30 березня 2021 року у справі №280/1846/20, від 02 квітня 2021 року у справі №480/5679/20.

У випадку неусунення недоліків касаційної скарги, скарга буде повернута особі, яка її подала, відповідно до п.1 ч. 4 ст. 169 та ч. 2 ст. 332 КАС України.

Керуючись ст.ст. 121, 330, 332, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Надати скаржнику строк десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її постановлення.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді В. М. Бевзенко

Я. О. Берназюк